«Взагалі у мене мама лікар, бабуся лікар-терапевт. До 18 років я теж хотіла освоїти цю професію. Потім як відрізало. Після школи я пішла вчитися на біотехнолога. Отримала ступінь бакалавра, а на п'ятому курсі навчалася вже за спеціальністю мікро- і наносистемна техніка. Зараз в мене дві роботи. Я — лікар ветеринарної медицини. Інша ж моя діяльність пов'язана з журналістикою. Але навчання продовжується і зараз, вивчаю вдома ветеринарію, читаю книги, журнали, дивлюся онлайн-конференції. Саморозвитком займаюся щоденно».
«У мене багато знайомих працює в МХП. Запропонували спробувати влаштуватися, але попередили, що необхідно буде далі навчатися, щоб бути в курсі всього. Я якось навіть і не думала, що буду тут довго працювати. Вирішила просто так спробувати після університету. Але і зараз працюю. Проте, не хотілося б зупинятися на місці, хочеться йти далі, досягати якихось вершин. Зараз, крім основної роботи в МХП, пишу статті для компанії. Мені дуже сподобався центр розвитку для співробітників. Я там зареєструвалася, потроху проходжу навчання. Я достатньо легко навчаюсь. Якщо бачу, що мені це дуже цікаво, я готова сидіти з ранку до ночі за цією роботою і пізнавати її. Не думала, що біологія — це моє, я не бачила тут себе. Але почала вникати і мені це сподобалося. З кожним днем пізнаю щось нове. Спробувати можна все. Але де гарно себе покажеш, в тому напрямку й треба рухатися».
«У нас досить гарна атмосфера, колектив, який тебе розуміє. Коли я прийшла сюди, мені був 21 рік. Не дивлячись на те, що я молода, без досвіду роботи, мене дуже добре прийняли. Постійно навчали, ставилися з розумінням, казали «не переживай, не все відразу, не все виходить відразу у всіх». Щоденна підтримка керівництва дуже багато дає. Наші лікарі різного віку, проте дружні. Ніхто не ставить себе вище за інших. Навіть у першу годину ночі — завжди буде зворотній зв'язок і взаєморозуміння, взаємодопомога. Якщо хтось захворіє, обов'язково виручають. З деякими зустрічаємося і після роботи. Можемо посидіти, випити філіжанку кави, обговорити щось. Прекрасно проводимо час».
«Людині достатньо 3 роки, щоб чогось досягнути. Якщо цього не виходить їй потрібно замислитися, а чи тим вона займається. Якщо я не отримую задоволення від того, що роблю і не бачу ніякої перспективи, я перестаю цим займатися. В мене ні разу не було такого, щоб я не хотіла йти на роботу. Навіть, якщо в тебе якась депресія, ти приходиш сюди і забуваєш про неї. Бо треба щось робити, виконувати якісь завдання».
«Якщо ти віриш у себе, то можна досягти будь-яких цілей. Звісно, на це потрібен час, будуть і труднощі, але ти обов'язково досягнеш свого. Я теж не думала, що зможу у 22 роки купити власну квартиру. Проте я це зробила, і без будь-якої допомоги. Тому що настільки цього хотіла, ставила собі ціль, працювала цілодобово».
«Батьки завжди казали: «Пробуй, роби помилки, на помилках люди вчаться». І я їм вдячна за правильне виховання, за те, що казали, що правильно, що ні. За те, що все дитинство просиділа за книжками, за підручниками. Мати дуже хотіла, щоб я стала лікарем. Але поставилася до мого вибору з розумінням. Вона бачила мої очі, які горіли, бачила, що мені це цікаво. І бачить, що я не вертаюся додому без сил і настрою. В мене ще залишається енергія на інші справи».
«Ми самі робимо свій настрій, самі робимо свій день. Якщо прокидатися з думкою, що все погано, так день і пройде. Може це, звичайно, в моєму віці так звучить, що все добре. Але гадаю, що треба завжди бути на позитиві».
«Я малюю, їжджу на велосипеді, гуляю з собакою. Мрію стрибнути з парашутом та об'їздити весь світ. Якщо це буде пов'язано з роботою — взагалі буде чудово. Мене не лякають довгі відрядження, важка фізична робота. Я легка на підйом. Хочеться знайти себе у житті, щоб можна було пишатися гарною роботою, від якої отримуєш усі цінності. І хочу, щоб була сім'я».
«Своїх майбутніх дітей я б навчила не приймати рішення спонтанно. Все обдумувати. Кажуть, що перша думка є найправильнішою. Але я не до кінця в цьому впевнена. Потрібно все зважити. Навчила б не жити емоціями. Але діти все одно будуть робити, що їм заманеться, скільки б батьки їм не забороняли. До речі, коли забороняють, ще гірше виходить. Знаю з власного досвіду».