«Такого, як зараз, в моєму дитинстві не було. Я ріс в 90-і роки, коли у батьків була робота, не було заробітку, а у дітей було відповідне дитинство. Зараз дуже приємно, що є компанії, які дають людям роботу. А ті, в свою чергу, можуть дати своїм дітям те, чого дійсно потребує дитина. Дитинство для мене — це школа, це певний постійний режим. Це відповідальність за добре вивчені уроки, за оцінки. Я був, так би мовити, правильною дитиною. Мене постійно ставили в приклад. І потім було вже якось незручно порушувати дисципліну. Можливо, така працьовитість стала основою для моїх досягнень і для того, щоб в майбутньому бути керівником і прикладом для наслідування для своїх підлеглих. Коли керівник поводиться правильно, справедливо, він заробляє цим авторитет. Відповідно, люди його підтримують, тому що сила керівника — це його об'єктивність, справедливість і моральні поняття».
«Студентські роки були найяскравішими. Це було навчання, спорт, можливість займатися улюбленою справою, підробіток, робота. Ми ж всі розуміли, що студентам для того, щоб добре себе почувати, і непогано жити, потрібно додаткове фінансування. У студентські роки я і дізнався про МХП. До нас перед літніми канікулами приїжджали люди, які працювали зі студентами, займалися їх профорієнтацією, пропонували їхати на різні фабрики. Будучи студентом 3-го курсу, я погодився поїхати на Старинську птахофабрику. Там займаються вирощуванням батьківського поголів'я, яке дає нам яйце. З нього потім вирощують бройлерів і отримують продукцію. Для мене спочатку там все було похмуро і нудно. Мені запропонували перевестися на заочне відділення, й обіцяли дати посаду начальника ділянки вирощування. Я відмовився, вирішив далі вчитися. Я не бачив себе у виробництві, і у мене були інші плани на життя. Я закінчив університет, попрацював не за спеціальністю. Але зрозумів, щоб утвердитися в житті, потрібно все-таки спробувати працювати за фахом. В кінці 2007 р. я приїхав на Старинську птахофабрику вже після ВУЗу і попросився на роботу. Почав зі стажера-бригадира, потім став заступником начальника, начальником ділянки, технологом-зоотехнологом. У 2015 р. перевівся на бройлерну на Вінницьку птахофабрику. Там працював провідним технологом, заступником директора по інкубації, а потім перейшов на забійний цех заступником начальника з виробництва».
«Я не був сильно впевнений, що у мене щось вийде з кар'єрою. Взагалі, необов'язково навіть будувати кар'єри, можна займатися улюбленою справою, отримувати від неї задоволення і досягати якогось результату. Я думав, що залишуся на півроку і піду. Але мені все було цікаво, постійно щось нове було. Була можливість розвиватися. І все це мене підхопило, як лист в річці, і закрутило. Хоча кожен раз, коли щось змінювалося, і я переходив на іншу посаду, думав, що це все, на цьому і зупинюся. Більше змін не хотів, тому що це все складно, це постійно стрес. Коли працював заступником директора по інкубації, сидів і думав, що вже реально нудно, все вже налагоджено. Інша би людина подумала, що можна так і до пенсії працювати. Але робиш собі черговий виклик, виводиш себе з цієї зони комфорту, з теплої ванни, як Юрій Анатолійович говорив. І потім отримуєш насолоду від того, що ти в новій сфері розбираєшся, маєш тут певні результати. Так, шишки набиваєш обов'язково. Без цього ніяк. Але для мене це не межа в роботі. Є мрії зайняти посаду вище. І, можливо, в іншій сфері ще попрацювати».
«Чого я боюся? Боюся за безпеку і здоров'я рідних і близьких людей. Боюся їх втратити.
А на роботі — спочатку це був страх втратити роботу. Зараз є постійний страх підвести керівника. Страх — це така зона відповідальності, це поліпшення показників. Ми розуміємо, що в світі існує проблема харчування. І тільки ми — виробники можемо вирішити цю проблему. Тому хотілося б не просто прийти і отримати зарплату, а думати глобально і покращувати показники виробництва».
А на роботі — спочатку це був страх втратити роботу. Зараз є постійний страх підвести керівника. Страх — це така зона відповідальності, це поліпшення показників. Ми розуміємо, що в світі існує проблема харчування. І тільки ми — виробники можемо вирішити цю проблему. Тому хотілося б не просто прийти і отримати зарплату, а думати глобально і покращувати показники виробництва».
«Для мене важливий момент — це бути максимально справедливим з людьми. Тому що коли ти десь неправильно вчинив з іншим, то це з'їдає тебе зсередини і заважає працювати. Є маса методів управління, є керівники зі своїми особистісними якостями. Я ж не дотримуюся авторитарних методів і намагаюся залишати всі свої проблеми вдома. Я досить ліберальний керівник. Та й батіг сьогодні не в моді. Для мене важливо, щоб підлеглий, у якого виникла та чи інша проблема, не боявся підійти до мене і розповісти про те, що сталося. І це приносить результати. Так, вони знають, що я засмучусь, але для мене важливо, щоб люди не боялися мене, а боялися мене підвести. Це важливо. Якщо підлеглий боїться, це приглушує ініціативу, свободу мислення. І потім позначається на розвитку самого виробництва. Кажуть, що найбільші звершення, творіння відбулися завдяки тому, що людина могла вільно працювати. Я намагаюся створювати таку атмосферу на роботі. Якщо все відбувається через дискусію, а не наказ, легше впроваджувати якісь нововведення, і самі люди з бажанням йдуть працювати».
«Я занурився в роботу. Рідко бачу батьків, родину. Через це є дискомфорт, але я визначився, чого хочу. Тому намагаюся максимально віддаватися справі, іншого шансу вже не буде. Коли я прийшов в МХП, поставив собі планку — очолити підприємство холдингу. Це те, чого я хочу досягти».
«У студентські роки я займався греко-римською боротьбою. Зараз я іноді дозволяю собі і знаходжу час для того, щоб піти в зал. Там зустрічаюся зі своїми друзями. Це для мене як задоволення, це можливість відновитися після роботи. Єдиноборства прищеплюють характер, вчать принципу, що ти сам за себе. Так, у нас командна робота. І коли ти сильний сам, то ти робиш сильнішою свою команду. Тому що команда бачить, що ти впевнений у собі. Хоча на нових місцях роботи не завжди одразу вдавалося бути таким, треба було працювати над цим».
«Моєму синові 5 років. І я хотів би направити його йти правильним шляхом по життю. Зробити так, щоб він максимально не був у тепличних умовах. Інакше, він буде як той вазон, що росте в офісі. Винеси його на вулицю взимку — і він замерзне».
«Крім народження дітей, я навіть не знаю, в чому успіх. Можливо, побудую будинок — це і буде успіх. Я дуже радію кожному кар'єрному підвищенню. Для мене це ейфорія. І це теж було успіхом і надихало».
«Я люблю висаджувати дерева. В мене їх вже більше сотні. У мене свій горіховий і фруктовий сад. Я люблю обрізати дерева, формувати крону, бачити через 4 роки плоди, своїх рук творіння. Це надихає. У дитинстві у мене ніколи не виходило. Коли висаджував дерева, вони постійно не приживалися. Зараз, навпаки. І вони дають мені настрій, внутрішній позитив для моєї основної роботи. На пенсії буду там спокійно ходити, писати мемуари, як я працював в МХП (усміхається). А можливо, продам його за нормальні гроші. Чому б і ні?».