«В мене звичайна сім'я. Батька вже немає. Він працював в колгоспі трактористом. А мама швачка, потім працювала в емальцеху на посуді, зараз — в санаторії для оздоровлення. Я всьому, що досяг, завдячую своїм батькам. Пам'ятаю, як їхав на «Зелену зону», мати дзвонила і запитувала, як справи. А я їй сказав: «Дякую, що виховали мене так». Вона ще в дитинстві мені з сестрою завжди говорила, що працю треба любити, треба її поважати. Ці слова як зараз пам'ятаю. Мені тоді років 12 було. А в 14 я вже пішов працювати. То ящики робили, то полуницю збирали. Ось такий підробіток був».
«Нас в родині троє. Я з сестрою відразу вчилися, батька тоді вже не стало. Для мами це важко двох дітей відразу тягнути вчиться. Тому я прагнув швидше піти вже заробляти. На той час я вважав, що мені вистачить того, чого я навчився. Школу закінчив у 16, потім півтора року навчався на автослюсаря і слюсаря-ремонтника заводського обладнання. Отримав диплом і працював у Дніпрі. І я не вважаю, що неправильно вчинив. У мене однокласник пішов до технікуму, з технікуму в училище. В результаті у нас працює на будівництві зварювальником. Отримує 10 тис. грн. Тільки він витратив 7 років на навчання, і гроші на гуртожиток. А я вже заробляв на той час. Інструмент собі купував».
«У 2011 р. побачили оголошення, що у нас в Новомосковську набирають цілу зміну на підприємство. І мати сказала піти і спитати. А я навіть не знав, які спеціалісти потрібні. Бо всі раніше думали, що «Наша ряба», то тільки кури, яйця, а не зерно. В 19 років я прийшов на елеватор. І коли після училища потрапляєш відразу в таку серйозну компанію, якось незручно себе почуваєш, навіть не знаєш, як себе поводити. На співбесіді запитали, що вмію, ким працював, який настрій на роботу. Потім показали все. Для мене тоді все було просто «вау», а сам елеватор був ще новіше, весь просто блищав. Мене оформили і я пішов одразу у зміну».
«Ми якось за рік прийняли і відвантажили 114 тис. т. Машини були постійно, вони не закінчувалися. Я працював біля двох років, а потім сказав, що мені не подобається бути машиністом, робота курна, набридло весь час бути на вулиці, прибирати, підмітати. До того ж зарплата тут найменша була. Я хотів вже більшого, хотів стати апаратником, взимку більше у приміщенні працювати за комп'ютером. До того ж сушка зерна, його перекачка — більш цікавий процес. Потім хотів стати майстром зміни. І коли місце стало вільним, мене взяли на цю посаду. А зараз не проти піти кудись вчитися, щоб комп'ютером краще володіти, різними програмами. Щоб можна було стати потім головним інженером чи керівником. Зараз дружина закінчить навчання, а потім і я піду. Бо відразу ми вдвох не зможемо вчитися. Ще й дитина мала є. Але треба рухатися далі».
«Премію мені часто дають. Можу і варити, і пиляти, і керувати, у техніці розбираюся, ремонтую. І ця універсальність дає тобі переваги. Тому хтось раз на рік утримує премію, а хтось і більше. Хоча багато чого від майстра залежить. Якщо я бачу, що хлопці працюють (а праця у нас важка), потрібно повідомляти про це керівництву. Нехай і невелика премія, але вона буде. Майстер не повинен тільки сам її отримувати. Бо тоді втрачаєш повагу людей. Треба грамотно підходити до всього. Але багато хто з майстрів цього взагалі просто не робить. Були і мене такі ситуації в житті, коли зробили роботу разом, а людина йде і каже, що сама зробила».
«Бувають різні ситуації. Особливо якщо «накосячив». То краще не вигадувати нічого і не брехати, бо будеш на дурня схожий. Краще правду сказати, як вона є. Запевнити, що наступного разу будеш краще намагатися, що такого більше не повториться. Це я так зараз кажу, бо вже досвід є. А років 5 назад теж сам щось вигадував».
«Щастя для мене це те, що в мене зараз є. В мене гарна робота, дружина, дитина. Нещодавно купив нову машину. Один мінус — я дещо втратив здоров'я. Але з кожним так».
«Зараз, дивлюся, молоді дружини не такі як раніше були. У них такі поняття, що чоловік повинен і з дитиною сидіти, і гроші заробляти. Підеш заробляти гроші, кричать, що ти не сидиш з дітьми, сидиш з дітьми – мало грошей. Тому намагаєшся балансувати».
«Років через 5 хотів би керувати елеватором. Начальником хочу бути навіть не через зарплату. Бо є більша відповідальність. І на таку роботу цікавіше їхати. Навіть у підсобному приміщенні кажу хлопцям, як їду на роботу на своїй машині, відчуваю себе начальником».