«Завдяки цій роботі я стала впевненим водієм. У мене були водійські права. Але керувала транспортним засобом я не дуже вправно. Проте робота зобов'язала навчитися. До центрального офісу десь 30 км. Треба було якось добиратися. І з часом навчилася і почала нормально їздити».
«У мене багато енергії. Я завжди мріяла, щоб моя робота не була зосереджена на чомусь одному. Я не хотіла сидіти за комп'ютером і дивитися у цифри, а хотіла кудись їздити. Зараз — це районні, обласні центри. Це спілкування з людьми. Різне спілкування. Буває стресове, коли людина не розуміє, або розуміє певну ситуацію по-своєму. І тоді їй треба пояснювати, розказувати. Буває і приємне, позитивне. Особливо, коли людина тобі дякує, і це взагалі круто. Іноді хочеться від щастя просто плакати».
«Працюю в МХП з липня 2014 року. Починала як фахівець з земельних питань, і на півставки економістом. Займалася розрахунками пального для техніки компанії. Тоді ще не було GPS-трекерів. Потім, з 2015 року, я стала старшим фахівцем, через деякий час мене призначили начальником земельного відділу. А у 2018 р. очолила місце заступника директора з розвитку. У мене взагалі фах — бухгалтерський облік і аудит. І коли мене приймали на роботу «земельщиком», я бралась за голову: ну який «земельщик»? Це ж жах. На попередній роботі я мала справи з документами, з оформленням земельних ділянок, але то було дещо інше. І мені скидали різні матеріали, у тому числі, і про розпайовку колгоспів, я все це вичитувала і дізнавалася щось нове. Так і вчилася».
«Мені подобається в роботі те, що в мене жоден день не схожий на попередній. І це все завдяки тим людям, з якими я працюю. У нас дуже класна команда А ще, напевно, завдяки нашому директору. Бо в нього завжди купа ідей, а ми їх втілюємо. Кожен раз у нас є щось новеньке. Ми рухаємося вперед. То в нас одну програму впровадили, то іншу. То ми беремо в якихось державних проектах участь, то ще десь. Мені подобається такий ритм, що ти майже не встигаєш. Мені здається, що спокійна робота, яка б була одноманітною, мені б не підійшла».
«Я звикла до того, що на нововведення взагалі реагують негативно. Але коли ми щось вводимо, значить, ми хочемо щось покращити, розмежувати, оптимізувати процеси. Проте всі люди бояться якихось змін. Але я завжди кажу: навіщо сидіти на одному місці?
Звісно, якщо людині це не подобається, я готова вислухати її пропозиції. Але перед тим, як їх вносити, треба подивитися на те, чого досягли ви, і чого досягла та людина, яка пропонує зробити інакше».
Звісно, якщо людині це не подобається, я готова вислухати її пропозиції. Але перед тим, як їх вносити, треба подивитися на те, чого досягли ви, і чого досягла та людина, яка пропонує зробити інакше».
«Я навчалася в аграрному університеті. І мій чоловік теж. У програмі університету була практика — обмін досвідом в Англії. Але фактично ми поїхали збирати полуницю. Перший раз на півроку. Наступного разу лишилися там на майже на 3 роки. І повернулися. Можливо, тоді, коли я приїхала, я б сказала, що зробила дурницю. Але зараз, наприклад, мені подобається моє життя. Коли я жила в Англії, я розуміла, наскільки б я добре не знала мову, все одно я буду чужою там. Краще жити в Україні, якщо вже по-чесному, в тому місці, де ти народився. Бо ти тут завжди будеш своєю людиною».
«Прожила в Англії 3 роки. Повернулася звідти у 2008 році. Звісно, мова забувається. Але мені вона дуже подобається, наша робота вимагає від нас знання іноземної мови. Тому якщо починаю десь її чути, одразу хапаюсь за це. Школи, які розташовані на території діяльності нашого підприємства створювали англомовні табори з залученням англомовного волонтера та працювали за програмою, спеціально розробленою для МХП «Школа — серце громади». Волонтери, носії іноземної мови, приїжджали сюди, спілкувалися з дітьми. І це було круто. Бо коли ти говориш з носієм мови, розумієш, що це класно. Хоча спочатку було дещо проблематично. Бо це було влітку, треба було викликати вчителів, збирати дітей. Але потім все пройшло як треба, і цих волонтерів не хотіли відпускати. І я вважаю, не проблема, що ми знаходимося далеко від обласних центрів. При бажанні можна і тут вивчати іноземну мову. Ми кожен раз організовуємо щось нове, різні заходи,навчання».
«Я хочу напевно щось нового. Кожна людина має не просто чогось досягати, вона має бути різнобічною. Я ніколи не думала, що буду займатися земельними питаннями чи соціальними. А я ними займаюся. Мені все цікаво, ні від чого не відмовляюся. Навіть якщо це накладно. Буває, щось не виходить, бо всі ми люди. Але я хочу розвиватися, хочу змінюватися».
«Мрії потрібно втілювати, бо це дає натхнення. Я дуже хочу в Нью-Йорк. Не знаю, чому саме в туди, але я хочу поїхати, хоча б на вікенд. Людина, яка бачить щось новеньке, щось цікаве, яка бачила життя за кордоном, яка бачить взагалі щось інше — вона сприймає і тут життя зовсім по-іншому. І нехай воно входить в межі села. Але все одно, в тебе є якесь інше бачення, щось прогресивне. Кожна людина має бачити щось поза межами досяжності».