«В МХП я працюю вже майже 10 років. Родом з села, тому агрономія якось до душі була з дитинства. До того ж у мене вся родина — аграрії. Батьки працювали у сільському господарстві, старший брат теж агроном. Я завжди дивився на брата, їздив до нього, і мені страшенно подобалася його робота. Пішов по братовій стежині і жодного разу не пошкодував. Навчався у Житомирському Національному агроекологічному університеті. В МХП прийшов на практику так і залишився на роботі. У «Рідному краї» працюю з 2015 року, на різних посадах. Починав тут з керівника відділення, потім— заступник директора з розвитку, згодом знову керівник відділення, а нині — заступник директора з виробництва».
«Моя робота — це кожен день щось нове. Кожен день насичений. Мені вона страшенно подобається тим, що ти робиш велику справу: вирощуєш хліб. Я тут постійно: щодня з 7 ранку і до 9 вечора, буває і довше. І не важливо який це день: будні чи вихідні. Інколи, як і в кожної людини бувають такі моменти, що все набридає і хочеться покинути, але такі думки ненадовго. Чорна полоса зникає і наступає біла, і знову хочеться сюди приходити і працювати».
«Зізнаюся, у нас з працівниками не завжди на все однакові погляди, але воно і на краще, бо ж в суперечках завжди вимальовується істина. Звісно, до кожного працівника потрібен індивідуальний підхід. Всі люди різні: одні вперті, інші — навпаки покірливі, треті занадто впевнені в собі. Стараюся до кожного знайти індивідуальний підхід. Важче, звісно, працювати зі старшими людьми. Там закалка ще та. Вони не хочуть нічого змінювати, їх все влаштовує як є. А от ті, що з молодшого покоління, з ними простіше. Вони уже сучасні, націлені на щось модернове. Хоча є винятки, що молоді спеціалісти не завжди хочуть себе реалізовувати в тій чи іншій сфері. Вони хочуть все і відразу: те я не буду робити, а за те заплатіть мені мільйон, тоді я зроблю. Печально звісно, бо молодь не вмотивована до праці. Не вся, правда, але велика кількість. У мене колектив десь 50% — старше покоління, решта — молодь».
«Думаю, що держава має змінити підхід до системи освіти і подальшого працевлаштування. Люди не хочуть працювати, а хочуть легких грошей. Це не правильно. Є багато підприємств, де за якісну роботу, ставлення та зарплата відповідні. От, приміром, МХП. Я прийшов сюди молодим спеціалістом. Мені дали посаду, телефон, комп'ютер, житло, авто, усе, що потребувала моя робота — я все отримав. Що ще треба? Я за зарплату не говорив, бо я прийшов — нуль, тобто без досвіду і відповідних навичок. Це була моя перша робота. Але з роками я розвивався і зарплата відповідно зросла, і посада стала вищою. Я хотів працювати, хотів чогось досягнути, і дійшов до відповідного рівня. Звісно не збираюся зупинятися на досягнутому. Хочеться завжди рости і більше знати та чогось досягати кращого. Потрібно завжди виводити себе із зони комфорту, щось змінювати, шукати щось нове і постійно розвиватися. Треба організовувати процес так, щоб все працювало чітко, як годинник».
«Мені пощастило, я працюю в такій компанії, де завжди підштовхують давай-давай, постійно навчають сучасним технологіям, тренінги проводять, за кордон возять аби досвід переймали. Я раз, а то й два рази на рік їжджу за кордон, оглядаємо заводи, техніку, вивчаємо нові технології, дивимось, як вирощують насіння та доробляють його на сучасних заводах. Такі поїздки розширюють кругозір, допомагають в роботі. Окрім того у нас на порталі постійно оновлюється інформація: ось такі новинки, а — це ось такі люди, їх досягнення, внесок у розвиток компанії, що також надихає до розвитку».
«Окрім робочих поїздок за кордон, керівництво нам дарує і поїздки для відпочинку. Зараз, приміром, тваринники через кілька днів їдуть у Турцію. Так наше керівництво нас мотивує до кращої роботи і дарує гарний відпочинок. Ми ж всі розуміємо, що працюємо не за ідею, працюємо за гарні гроші. Але основна мотивація — це гарний результат в кінці року. Тоді і на душі радісно і, звісно, гарні преміальні маємо. Відпочиваємо з колективом і так: риболовля, футбол, волейбол. Буває й на шашлики сходимо. Спілкування у неформальній атмосфері згуртовує колектив».
«Керівник має бути справедливим — це основне. А ще — не дерти носа. Я вважаю, що керівник має бути поводирем. Якщо людина чогось не знає, то не треба її сварити, треба пояснити, навчити, як правильно. Якщо до людей відноситися негативно, то й вони до тебе так само ставитимуться. До того ж і на зло можуть щось зробити. У нас гарна команда зібралася. Всі один одного розуміють, всі підтримують. Інколи дивишся, що роблять і стоїш в стороні аби не заважати процесу, а інколи доводиться і підказувати. Керівний склад гарний зібрався. А так, бувають проблеми, напевно, як і у всіх, що робітники люблять випити. Жорстоко боремося з цим. Навантажуємо їх максимально роботою, щоб вони не мали часу на оковиту. Бо шкода людей, виженеш, а в кожного вдома сім'я: жінка, діти. Прийде додому і що скаже? Чим буде годувати родину? Дуже важко до таких людей достукатися і довести їм, що алкоголь — це їхній ворог. Проте боремося разом і якось так долаємо труднощі»
«Головне бути гарною людиною, а гарного спеціаліста уже можна зробити в процесі роботи. Я, коли прийшов у «Рідний край», був направлений на відділення Гніздичне. Там не було нічого: ні офіса, ні трактора, ані бригади. Я був агрономом і мусив будувати, хоча до того взагалі не займався будівництвом. За місяць навчився всього. Тепер знаю, що таке бетон, крокви і решта які є будматеріали і як їх використовувати. Агрономів, звісно, треба вчити, бо у них є своя специфіка роботи, постійно змінюються технології, підходи до різних процесів і т.і.. Проте, якщо людина гарна і не лінива, вона швидко все опанує і буде рухатися в ногу з часом. Бувало приходять з вишу і не знають, що таке фотосинтез. Чи на сої є бульбочкові бактерії, а він питає, що це таке. Це все елементарні речі. Не хочу на всіх наговорювати, але ті знання, які дають у вишах — не найкращі. От я сам коли вчився, пішов працювати з 3 курсу. В університеті перевівся на індивідуальну форму навчання, то коли прийшлося складати іспити, почав перечитувати ті методичні матеріали, то у них уже всі застарілі технології описані, застаріла техніка, якої уже давно не використовують і т.і.. Ось у чому проблема вишів. Кадри старіють, підручники застарілі та і матеріальна база теж. Молодих викладачів мало. Всі тікають, бо зарплати низькі. Я не говорю зараз за всіх, є аси своєї справи. Але це якось має бути врегульовано на рівні держави. Мають забезпечити і викладачів і студентів відповідною матеріальною базою, викладачів — заробітною платою, студентів — стипендією. Завжди має бути теорія, потім практика, а десь і поєднуватися. Ми беремо молодих фахівців до себе. От майже 2-3 роки тому до нас прийшов молодий хлопець. Він закінчив аграрний університет. Я його взяв, повів на виробництво, задав ряд запитань, бачу, що він не володіє інформацією. Проте ми з ним поговорили, він сказав, що хоче працювати, я відправив його повчитися. Через два тижні ми з ним зустрілися, я знову почав його запитувати по тих питаннях, що раніше задавав і бачу, що він уже непогано знає відповіді і має бажання працювати. Ми його взяли на роботу, націлили на правильну стежину, трішки дещо підказали, підучили і тепер маємо гарного агронома. Шанс треба давати людині завжди, до того ж коли у неї є жага до знань та роботи».