«Свою кар'єру в МХП я почала у квітні 2013 року. Починала працювати хіміком, пізніше стала старшим хіміком, після декрету вийшла вже на посаду заступника начальника лабораторії. Пам'ятаю свою співбесіду і це хвилювання. Я тоді якраз навчалась на 5-му курсі університету і то був період переддипломної практики. Якщо бути відвертою, на той час я мала досить високооплачувану роботу в Києві і не планувала щось змінювати. Випадково, через знайомих, дізналась про вже збудований комплекс і набір людей на роботу. Я зателефонувала і мені запропонували приїхати поспілкуватись. То було морально важко для мене, але страху не було. Дуже швидко пройшло моє стажування і почалась щоденна робота».
«Моє життя розпочалось тут як з нової сторінки. Не було знайомих, друзів. Перший час було морально тяжко. На фоні нового робочого місця, я ще й захищала диплом інженера технолога по жирах і жирозамінниках. Перший час було страшно, оскільки підприємство дуже велике, новий колектив, робота, яка пов'язана з харчовими продуктами. Найбільше я боялась підвести свого керівника, не виправдати його сподівання, людей, які витратили два тижні часу, щоб мене навчити».
«Сьогодні в моєму підпорядкуванні 5 лабораторій, які займаються абсолютно різними напрямками: прийом олійних і зернових культур, контроль обладнання, обслуговування олієпресового цеху, контроль процесу в комбікормовому цеху, проведення хімічних аналізів. Насправді, це робота з багатьма людьми різних поглядів, віку та характерів. Я ціную кожного працівника і заохочую їх бути відкритими у спілкуванні. Ситуації бувають різні під час робочого процесу, але насправді виправити можна все, якщо вчасно повідомити. Я дуже багато працюю над собою як керівник. У мене теж є емоції, переживання, але мене підтримує моя сім'я, рідні, близькі. Я чітко розумію, що результат роботи моїх працівників — це і мій результат. Тому важливо правильно ставити задачі, налаштовувати стратегію і коректно пояснити правила взаємної праці, тоді віддача є з обох сторін».
«Мама завжди мене вчила бути порядною людиною, чесною перед собою і людьми. Можна одягати маски, грати ролі, але справедливість і щирість у відносинах в колективі надзвичайно важливі. На цьому базується довіра, яка закладає фундамент для справжніх відносин. Якщо мені довіряють і бачать справедливі рішення, то і прислухаються як до керівника. І тоді я бачу, як люди переосмислюють, змінюються і також приймають мудрі рішення».
«Мріяла стати актрисою, навіть готувалась вступити до університету на акторське мистецтво. Згадуючи дитинство, я була дуже активною. Відвідувала і танці, і басейн, і спів, інші гуртки. Особливість моя була в тому, що я переставала чимось займатись, коли досягала успіхів, ніби мені ставало вже не цікаво. В школі легше давались гуманітарні науки, аж ніяк не математика. Вступити до Університету харчових технологій було мрією моїх батьків. Але зараз я не жалкую, що навчалась саме там. Актрисою я так і не стала, але якщо воно моє, то обов'язково прийде. От якби мені хто сказав в 2013, яку посаду я буду займати, не повірила б. Моїм хобі сьогодні є моя робота. Я тут себе почуваю впевнено, у мене є підтримка близьких, колег. Існують ще певні етапи, які я не освоїла, але все попереду».
«Свого чоловіка я зустріла тут, на роботі. Чесно кажучи, я на нього не звертала уваги. Оскільки ми працювали постійно в одну зміну, він тоді був начальником зміни, спілкувались. Він мене підтримував в той час, коли для мене було все новим і чужим. З часом зародились почуття і наші відносини переросли в кохання. Якби не МХП, якби не філія ВКВК, у мене б мабуть і не було б такого чудового чоловіка. Сьогодні ми разом виховуємо 4-річного хлопчика. Мрію разом з ними двома полетіти за кордон на відпочинок. Так вийшло, що ми жодного разу там не були, і синочок дуже хоче політати».