«Перша моя освіта інженер-механік, друга — бухгалтер. Бухгалтером я ніколи не мріяв бути, але так вийшло, бо механіки на той час були непопулярні. Взагалі в мене більш математичний склад розуму. Але зараз мені моя посада до душі. Не пам'ятаю такого, щоб не хотілось йти на роботу. Можливо тому, що немає рутини, постійно відбуваються якісь зміни».
«Тут завжди повно нестандартних ситуацій. Колектив у нас дуже хороший. Вже не перший рік працюємо разом. Але найважче знайти до кожного свій особистий підхід. Часом після роботи разом відпочиваємо. Я за будь-який напрямок активного відпочинку. Лежати на дивані і читати книжку чи дивитись телевізор — це не для мене. Лижі дуже люблю».
«Родом я з Вінницької області, Баришівського району, з села Витівка. Згадую дитинство: батька не стало, коли мені було шість. Мама мене виховувала, працюючи прибиральницею. Вчитись в школі я не любив, можливо тому, що легко мені те навчання давалось. По справжньому бажання до навчання з'явилось вже після армії. Не пам'ятаю, щоб коли сидів над книжками, але дипломи отримав з відзнакою».
«Сьогодні моя дружина працює зі мною. Маємо двох дітей. Старша донька навчається в Політехнічному інституті в Києві. Вибрала прикладну математику, системний аналіз. Де і як в майбутньому планує працювати, ми не обговорювали. Скажімо, я також ішов на головного бухгалтера молокозаводу слабо розуміючи, що таке дебет і кредит. Син зараз навчається в п'ятому класі».
«Для того, щоб чогось досягти в житті, потрібно вдосконалюватись, дізнаватись щось нове, постійно змінюватись. Я завжди щось вивчаю, і не маю складнощів в спілкуванні як із інженерною службою, так і з земельною, бухгалтерською, ІТ. А найбільше в своєму житті боюся стати непотрібним в своїй сфері».