«В МХП я працюю вже майже дев'ятий рік, і не шкодую про це. Коли прийшов на посаду інженер-будівельник, мені було 28 років, а керівнику проекту — 25. Так в парі і працюємо до цього часу. Я будував маслопресовий завод. Одночасно під моїм керівництвом працювало 12 підрядників, яких потрібно було контролювати, оцінювати якість, перевіряти об'єми будівництва, починаючи з фундаменту і закінчуючи фасадом. Було не важко і цікаво, оскільки за освітою я будівельник. Після закінчення коледжу в Житомирі, в 19 років поїхав працювати простим робочим на будівництві у місто Київ. Через три роки я зрозумів, що можу більше, оскільки вмів читати проекти. Кар'єрні сходинки надалі складались в досить потужній компанії «СпецВисотМонтаж». І так склались обставини, переїхав в Переяслав-Хмельницький для будівництва курників. Сюди я їхав на півроку, але так сподобалось, що працюю й досі».
«Сьогодні разом зі мною у штаті всього 45 чоловік. Це невеликий колектив для тих об'ємів роботи, які нам вдається виконувати. В задачі нашого елеваторного комплексу входить прийом, відвантаження очистка, сушка і зберігання зерна. В минулому році, до прикладу, тільки ми прийняли більше півмільйона тонн зерна. Елеватор практично весь автоматизований. По статистиці компанії ми найбільше закладаємо в рукави по об'ємах, по кількості. Наприклад, у 2019 році — 555 рукавів, тобто це 110 тис. т кукурудзи і 10 тис. т соняшнику. Це колосальні об'єми і це все робимо тим маленьким колективом який у нас є».
«Колектив у нас не дуже молодий. Я вже казав, що думаю на перспективу. Так і молодь сьогодні, більше дивиться на Європу, хоче навчитись і поїхати далі заробляти. Тому для мене важливо взяти людей, які готові вчитись і працювати тут, на місці. Не стільки важлива швидкість роботи, як стабільність і зацікавлення в розвитку нашого підприємства. А загалом, проблем з кадрами немає. В МХП створюють умови, в яких хочеться працювати».
«Я така людина, яка не любить сидіти без діла. Ось, наприклад, з вересня і до кінця грудня сезон, коли ми приймаємо пізні зернові. Мій ранок починається о 6:10. Сусіди інколи сміються, кажуть: «Якщо двері ляпнули, то це вже 6:45». До 7 ранку маю встигнути об'їхати елеватор, побачити які є проблеми, ремонти, форс мажори. На плануванні я вже маю чітке розуміння як відпрацювала зміна, і які завдання дати на день. Організаційні моменти всі на мені. Далі їду подивився, що відбувається на полі, чи немає розсипів, скільки працює техніки, які, можливо, у них є проблеми. Якщо не вникати у ці моменти, то не зможеш керувати».
«З дитинства мріяв стати будівельником. Я ж народився в селі в 90-ті. Розумієте, на той час ми багато працювали, батьки мої не могли оплатити навчання. Батько працював завідуючим фермою, мама — завскладом, поваром. Тому я вчився старанно і поступив на бюджет. Інститут, до речі, я закінчив в цьому році по спеціальності «Міське будівництво». Мені це подобається. Головне не яку ти освіту маєш, а що у тебе в голові. Моє правило по життю: менше говорити, більше діяти. Я часто ситуації бачу наперед, планую. Свій колектив вчу тому, щоб завжди думали про завтрашній день. В моєму випадку, я бачив, що потрібна додаткова освіта, пішов навчатись і захистився на відмінно».
«Сім'я моя проживає в Житомирі. Так і живемо вже дев'ять років. В свій час своїми руками збудували будинок. Було важко, але спроектували, від фундаменту до даху самі звели, були дуже щасливі. Виховуємо наразі п'ятнадцятирічну доньку. Вона у мене розумна, але не піде по моїм стопам. Дуже любить вивчати мови, пробує вже писати книжки і планує навчатись на міжнародних відносинах. Моя мрія сьогодні, щоб підняти доньку, допомогти їй у житті. Найголовніше, щоб рідні були здорові, а іншого ми зможемо в житті досягти».
«Відпочинок з родиною ми плануємо кожного року в Буковелі. Можемо на чомусь зекономити, не купити, але покататись на лижах — то для нас святе. Спочатку дружину навчив кататись і доньку, а зараз вже і друзі підтягнулись. Ось так компанією і їздимо відпочивати. Раніше більше спортом займався, футболом. Зараз ще трохи рибалка лишилась. А загалом люблю провести час з родиною, поїхати попрацювати в селі у батьків. Для мене то час відпочинку для розуму, розвантаження від тих темпів роботи, які є у нас».