«Я народився і виріс в селі Шубині Стави Черкаської області. Батьки все життя прожили в селі, тому, мабуть, десь на генетичному рівні було запрограмовано те, що я буду працювати саме в сільській місцевості. Навіть, коли навчався в університеті, не міг і двох тижнів витримати у місті».
«Навчання в НУБіП оплачувала компанія МХП. Батьки дізналися, що в агрохолдингу діє програма, основна мета якої — допомогти молоді здобувати освіту. Підприємство (у моєму випадку — НВФ «Урожай») оплачує 100% навчання, якщо середній бал студента не нижче 4,5. Якщо середній бал 4, то оплата здійснюється у розмірі 75%, якщо 3,5 — 50%. Я пройшов співбесіду з представником компанії і так потрапив на спеціальність «Економіка підприємства». Навчався добре і по закінченні ВУЗу мене направили працювати у село Дацьки Корсунь-Шевченківського району, де на той момент існував відділок «Переможинці» Валявської філії «Урожаю». Тут 3,5 роки пропрацював на посаді провідного економіста».
«Потім почалося укрупнення філій. Спочатку мене перевели на Машино-тракторну філію «Урожаю» на посаду головного економіста. Пропрацювавши там півроку, почав думати про те, що потрібно розвиватися. Я розумів, що майбутнє сільського господарства за об'єднанням виробничих і економічних процесів. Якщо грамотно ці процеси поєднати, то кінцевий результат може бути набагато кращим, ніж він є. Тоді я, недовго думаючи, подав документи у ВУЗ на спеціальність «Агрономія». Керівництво підтримало мене у цьому починанні. Через деякий час мене відправили на стажування у Звенигородську філію до директора Віктора Марченка, цій людині я багато чим завдячую. Він не злякався того, що я, в минулому економіст, захотів вивчати агрономію і назначив моїм керівником агронома з величезним досвідом роботи — Миколу Марусича. Саме він і зліпив з мене агронома».
«Стажування тривало 10 місяців. В цей період мені платили мінімальну заробітну плату. Було дуже важко. На той момент у мене вже була дружина і трирічна донечка. Та необхідно було йти до кінця. Впертою працею і старанням я намагався довести, що з мене може вийти гарний агроном. По закінченні цього терміну мене взяли працювати на посаду агронома. Через півроку запропонували перейти в агрономічну службу підрозділу «Лисянський». Так і працюю тут з вересня 2018 року».
«Чи шкодував я, що вибрав агрономію? В особливо важкі моменти дуже шкодував. Дякую моїй дружині, яка весь цей час підтримувала мене. Завдяки цій підтримці, ми все витримали. Тепер, оглядаючись назад, розумію, що зробив правильний крок. Я відчуваю себе набагато сильнішим спеціалістом, з ширшим колом бачення».
«Найважче в роботі агронома ненормований графік роботи. Ти не можеш спланувати свій робочий день навіть на пів дня вперед. Немає однієї колії, на яку ти став, і весь час на ній знаходишся. Ти повинен постійно знаходитися в тонусі — вирішувати, виправляти, налагоджувати і т.і. В період посівної агроном жертвує практично всіма базовими потребами людини. Моя перша посівна припала на період, коли доньці було три роки. Повертаюсь вночі додому, а дружина й розповідає, що донька вже цікавилася: «Чому тато з нами не живе?». А воно виходить так, що я йду на роботу — дитина ще спить, приходжу додому — вона вже спить. Ось так, під час посівної, можеш взагалі не бачити сім'ю».
«Агроному водночас потрібно бути ще й психологом, бо його робота включає постійне спілкування з людьми. На виробництві можуть виникати різні ситуації. Бувають моменти, коли у механізаторів або водіїв все валиться з рук. І тут потрібно підходити до роботи з урахуванням характеру людини».
«Зима — це час, коли можна перезавантажитися, поповнити свій багаж знань. В такий період я багато уваги приділяю саме навчанню. В травні цього року повинен був захищати диплом, але у зв'язку з пандемією захист відкладається».