«Я народився в невеличкому селі Кошів Київської області. Закінчив аграрний коледж у Вінницькій області, потім вступив до НУБіП. По закінченні університету працював в Києві супервайзером, але збирався переїжджати до Канева, де жила моя майбутня дружина. Коли прийшов в університет забирати документи, декан запитав, де саме я хочу жити і працювати. Почувши про мої плани, порекомендував влаштуватися на роботу на «Миронівську птахофабрику», яка саме будувалася. Я знав про птахофабрику, бо моя майбутня дружина працювала секретарем у директора компанії, яка приймала участь у будівництві. Знав про МХП і про те, як компанія динамічно розвивається. Ось так, майже випадково, я потрапив у агрохолдинг».
«Я прийшов у компанію спочатку стажером майстра зміни. Тоді ще не було посади начальника цеху, а була посада майстра. Після трьох місяців стажування мене призначили начальником цеху первинної обробки, де я пропрацював 9 років. Потім три роки працював начальником цеху різки. Далі були 4 місяці роботи в цеху заморозки, і вже майже рік я обіймаю посаду начальника цеху пакування. Тобто, за 13 років роботи я повністю освоїв всі етапи виробничої переробки продукції».
«Коли переходиш працювати із однієї ділянки на іншу — це своєрідний виклик. Це цікаво і приносить велике задоволення, бо ти пізнаєш щось нове і розвиваєшся. Кожна із ділянок цікава по-своєму, але, мабуть, найскладнішою є ділянка первинної обробки. Саме від неї залежить вигляд і якість продукції, яка потрапить до споживача. Тут працює найбільша кількість людей. В свій час у моєму підпорядкуванні було 330 працівників».
«Найскладніше, але й найцікавіше в моїй роботі — це постійна комунікація з людьми. Щоб вони працювали ефективно і були з тобою на «одній хвилі», потрібно постійно спілкуватися з ними, мотивувати. Дійсно, робота в будь-якому цеху важка і не кожен її витримає. В цьому випадку все залежить від того, який колектив поруч. Якщо це команда, як, наприклад, зараз у мене в цеху пакування, то і робота здається вже не такою важкою. Коли я тільки прийшов у цех, то робочі за зміну пакували 75-80 т продукції. Зараз ми пакуємо 150 т. Цих показників ми домоглися завдяки злагодженій командній роботі і мотивації».
«В дитинстві я потрапив у лікарню. Мені повинні були провести серйозну операцію. І там я побачив, як хірург з Києва зробив операцію жінці, що перебувала у дуже важкому стані. Тобто, він її врятував. Ця історія так мене вразила, що теж захотілося стати хірургом і рятувати чужі життя. Але на той час у батьків не було фінансової можливості оплатити моє навчання у медичному університеті, тож я вступив до коледжу. З 14 років сам заробляв на життя».
«Я дуже цілеспрямована людина. Все, що зараз є у моєї родини — домігся своєю працею і розумом. До речі, саме родина мотивує мене розвиватися і досягати поставлених цілей. Я маю двох чудових синів 8 і 13 років. Хочеться, щоб вони виросли порядними і добрими людьми. Зараз вони багато часу приділяють навчанню, займаються з репетиторами. Вважаю, що освіта в наш час має велике значення. Вони полюбляють зі мною возитися в гаражі».
«Майбутнє за великими компаніями, які розвиваються і йдуть в ногу з часом і усім світом. В таких компаніях ти можеш зростати, підніматися кар'єрними сходами. Я дякую долі, що потрапив саме у таку компанію. За 13 років роботи тут я багато чому навчився. Та головне — це відношення самої компанії до працівників. Якщо у тебе виникають серйозні проблеми, можеш розраховувати на те, що тебе не залишать наодинці. Коли я потрапив у автомобільну аварію, мені компанія настільки допомогла, що я буду вдячний за це все життя».
«У мене є записник, куди занотовую всі свої мрії і, до речі, багато з них вже збулися. У коледжі мріяв про автомобіль «Жигулі» з титановими дисками. Це була найперша мрія з мого списку. Запис датований 2003 роком, а вже в 2008 році я купив авто. Зараз мрію побувати в Таїланді. Маю надію, що через рік зможу відвідати цю країну разом з сім'єю».
«Мені подобається допомагати молодим фахівцям. Ділюся з ними своїми знаннями, допомагаю їм розкритися. Вже вісім моїх стажерів стали керівниками різних дільниць. Наприклад, Євген Стащук і Євген Зозуля прийшли всього 2-3 роки тому на підприємство. Зараз перший очолює цех первинної обробки, а другий — молодший майстер, спокійно замінює мене. Ніколи не боявся того, що мене можуть звільнити і поставити на моє місце мого ж стажера. Якщо людина робить свою роботу краще ніж я, значить я досяг своєї мети і чогось її навчив».