«Дитинство моє пройшло в одному з сіл Канівського району. По закінченні 9 класів вступила до технікуму в Черкасах на спеціальність «Економіка підприємства». Коли на останньому курсі приїхала на вихідні додому, то мама із захопленням розповіла про те, яка велика птахофабрика будується в районі і що туди потрібні будуть робітники. Я не надала цій інформації ніякого значення, бо для себе вже вирішила, що продовжу навчання в університеті. Коли отримала диплом і вже збиралася вступати до ВУЗу, відбулася цікава розмова з сестрою. Вона почала агітувати мене вчитись на технолога. Мотивувала це тим, що робота економіста нудна і потрібно буде цілісінький день сидіти за комп'ютером, а у технологів кожен день цікавий, ти розвиваєшся і вчишся. Я задумалася над її словами і, зваживши всі «за» та «проти», пішла навчатися на інженера-технолога харчової промисловості в Київський національний торговельно-економічний університет».
«На «Миронівську птахофабрику» потрапила після закінчення магістратури. Мама побачила в місцевій газеті оголошення, що на підприємство потрібен старший інспектор. Я зателефонувала у відділ кадрів, де підтвердили, що дійсно вакансія відкрита і запросили на співбесіду. Дуже нервувала, чи відповідає цій посаді моя освіта, чи маю я достатньо знань. Моя співбесіда пройшла успішно і мені запропонували роботу. Масштаби птахофабрики вражали. Перші дні було лячно, та потім я влилася в колектив і так до декретної відпустки пропрацювала старшим інспектором».
«Не буду приховувати, мені завжди хотілося розвиватися і підніматися по кар'єрних сходах. Тому, коли через рік після декретної відпустки мені запропонували очолити відділ контролю якості, я була дуже рада. Зараз в моїй роботі подобається те, що немає одноманітності — кожен новий день не схожий на наступний».
«До МХП я кілька місяців працювала на іншому підприємстві. Коли потрапила на «Миронівську птахофабрику» то перше, що мене вразило — відповідальність компанії за своїх співробітників. Тут ти впевнений у завтрашньому дні. За тебе переживають і, якщо виникне якась проблема, можеш не сумніватися — тобі допоможуть. Тому, вважаю, що головне не тільки заробітна платня, а комфорт і відношення до твоєї роботи — як ти її виконуєш. Дуже важливу роль грає зворотній зв'язок від компанії. Якщо він є, то це вже поштовх для розвитку. Мені здається, що коли я тільки прийшла працювати на підприємство, то була більш вразлива. Дуже погано сприймала критику, переживала, якщо щось не виходило. А зараз стала більш спокійною, врівноваженою і цілеспрямованою».
«Мотиваторами для мене є сім'я і колектив. Без їх підтримки, мабуть, не досягла б всього того, що зараз у мене є. Завжди намагаюся прислуховуватись до думки підлеглих, щоб знати, що їх турбує, як та чим їм допомогти. Вважаю, що якщо ініціатива буде йти тільки від керівника, то не буде ніякої ефективної роботи. Гарні результати можна отримати тільки завдяки командній роботі».
«Робота забирає у мене дуже велику кількість часу. Та мої рідні вже звикли до такого ритму і розуміють, чому я не можу їм приділяти більше уваги. Я ніколи не чула від них скарг і, насправді, за це дуже їм вдячна. Підтримка сім'ї дуже важлива для мене».
«Чим більше ти розвиваєшся, тим більше ти в собі щось хочеш змінювати. Одночасно змінюються твої цілі і мрії. Наприклад, в дитинстві мріяла про те, як виросту і бути працювати перукарем. Та коли вже була у випускному класі, то точно знала, що оберу економічну спеціальність. Також, завжди мріяла жити у великому місті, наприклад, у Черкасах. Під час навчання в Києві зрозуміла, що не така вже це й гарна ідея жити у Черкасах, та ще й у квартирі. Хотілося свій будинок з фруктовим садом. Зараз у мене є невеликий садок, але щоб ним займатися, потрібно багато часу. Оскільки у мене є шестирічний син, то весь вільний час намагаюся проводити з ним. Та коли випадає така можливість, то залюбки вдвох займаємось садом».
«Кожна мама мріє щоб її син виріс порядною і чесною людиною. Свого сина хочу навчити в першу чергу терпінню. Щоб він умів чути інших людей і працювати як над своїми, так і над чужими помилками».