«На птахофабриці я працюю з 1979 року. Після закінчення індустріального технікуму та служби в армії один рік працював в іншому місці, а потім прийшов на цю птахофабрику. Пам'ятаю, як приїхав сюди на мотоциклі, зупинився, а тут не було майже нічого: річка, болото, маленький вагончик, у якому був тоді відділ кадрів. Усіх охочих тут працювати записували в журнал — невеличкий зошит на 12 аркушів за 2 копійки. Спочатку працівників набирали на будівництво птахофабрики, а пізніше вже переводили на роботу на фабрику».
«Я будував фабрику. Починали ми у 1979 році, а коли повністю закінчили будівництво, то вже був листопад 1981 року. А коли закінчили другу чергу будівництва і здали його в експлуатацію, я перейшов на роботу вже на діючу птахофабрику до відділу капітального будівництва. Ремонтував те, що потребувало ремонту, та підлаштував будівлю під необхідні процеси».
«Пригадую, як перших бройлерів з фабрики називали «синіми птахами», після забою вони мали такий дивний синюватий колір, їх продавали з лапами й головами. Сьогодні навіть складно уявити, що таке можливо. Пам'ятаю, як проходив найперший забій: забійного цеху як такого не було, був цех санітарного дорізу; вибраковували птахів і забивали їх там; складали у дерев'яні ящики, бо холодильників не було; ящики викладали на відкритому майданчику без огорожі, тому керівнику забійного цеху доводилось всю ніч відганяти від них зграї собак, поки не приїде машина і не забере на реалізацію. Дуже мені запам'яталася така картина «сервісу» радянських часів, коли курятину в ящиках охороняли від собак».
«З того часу на підприємстві все змінилося до невпізнаваності. Небо і Земля. Колись ми працювали в «курнику», а сьогодні це вже завод. Коли ми стали частиною МХП, то в кожному пташнику поставили комп'ютер, усі процеси, які можна автоматизувати, — автоматизували… Змінилася технологія забою, санітарно-гігієнічні норми… Змінилося все».
«Сьогодні загалом значно легше працювати, молодь має значно більше можливостей, якщо, звичайно, є бажання працювати й розвиватися. Наприклад, в МХП є великі перспективи особистісного і кар'єрного зростання, є належні умови для праці. Ті, хто хоче, успішно ними користуються. Особисто я, коли птахофабрика стала частиною МХП, дуже швидко відчув зміни: після роботи монтажником-будівельником, майстром і виконробом, мене призначили головним інженером. Погоджуватись на нову посаду було страшнувато. Звичайно, не було все гладко і в процесі роботи, але все склалося, тому я радий, що склалося саме так. З 2002 року по 2018 рік я працював головним інженером».
«За 40 років роботи на птахофабриці я застав багатьох директорів, пережив на підприємстві різні часи. Пам'ятаю початок 90-х, коли зарплату отримував не грошима, а товаром; пам'ятаю різні періоди, усі трансформації, оновлення. Тому впевнено можу сказати, що нинішні умови роботи у порівнянні з попередніми — найкращі. Однак всі попередні періоди — це моя історія, моя молодість, мій досвід. Дуже приємно бачити плоди своєї праці і спостерігати за постійними змінами на краще. Я взяв участь у процесі заміни всього обладнання у пташниках: якесь сам встановлював, з іншим допомагав, консультував, розповідав, як воно встановлюється. Уже як головний інженер я був залучений до будівництва другої птахофабрики, а при будівництві третьої — був директором споруджуваної фабрики».
«Звичайно, не завжди все йшло гладко і без труднощів. Наприклад, при будівництві другої фабрики доводилось «креативити» з технологією через погодні умови. Здача в експлуатацію у нас була запланована на середину листопада, і наприкінці робіт почався сезон дощів. Складно було знайти недощове «віконечко» в погоді, щоб закінчити роботи у запланованій послідовності. Тому довелося змінювати процеси: спочатку робити дах, а потім заливати підлогу… Попри труднощі й різні часи, я отримав величезний досвід, можу сам собі позаздрити, що так мені пощастило. Мені дуже поталанило з хорошим колективом однодумців. Цікаво працювати, коли до твоїх порад дослухаються, а спільна робота дає плоди».
«Ще на початку керівної роботи я встановив для себе правило: не починати робочий день з кабінету. Коли був технічним директором і головним інженером, то завжди спершу заходив на фабрику, оглядав усі об'єкти, спілкувався з працівниками, дізнавався про їхні потреби і проблеми, намагався допомогти, давав завдання чи доручення. Я багато працював, дуже звик до роботи, щодня приїздив на фабрику, навіть у вихідні. Мені важливо було знати, що все в порядку, все працює. Приїхавши на роботу у вихідний, все перевіривши, я міг далі спокійно займатися особистими справами. Бувало, що не приїжджав, щось траплялося, тоді вже весь вихідний мусив присвятити вирішенню робочих проблем, тому мені спокійніше і простіше було контролювати робочий процес, так би мовити, превентивно».
«Мені завжди дуже подобалася моя робота і подобається сьогодні. Я знаю на фабриці практично все, знаю де прокладені труби, кабелі… Коли щось трапляється з комунікаціями, то швидше за комп'ютер можу визначити, де саме проблема».
«У комунікації зі співробітниками я завжди намагаюся говорити правду. Когось таким чином можна образити, але мені завжди було простіше сказати все одразу, пережити момент дискусії чи конфлікту, дійти згоди і продовжувати нормальні робочі стосунки. Іноді цю рису можуть сприймати неоднозначно, але мені простіше відразу сказати, аніж мучитися недомовками. Я ніколи не намагався зводити рахунки, навіть з людьми, які мене підставляли чи шкодили моїй кар'єрі (і таке бувало за роки роботи), і не тримаю зла на них».
«За час керівної роботи багатьох людей довелося мені звільняти. Але серед них точно не було відповідальних працівників. Тих, хто добре працював, — не звільняв, багатьох звільнив через безвідповідальність, пияцтво. Дехто з них тепер навіть не вітається зі мною на вулиці, але я не переймаюся, бо знаю, що завжди був до людей справедливим».