«Працювати в МХП я почав у 2013 році, невдовзі після того, як ТОВ «Агро-С» увійшло до складу холдингу. Спочатку декілька місяців працював бухгалтером-ревізором, а потім мені запропонували стати заступником головного бухгалтера. За кілька років я обійняв посаду головного бухгалтера. Згодом МХП і далі розширювався та оптимізовував роботу. Я почав працювати ще й головним бухгалтером агрофірми «Веселинівка» та ТОВ «Агрофорт». Вийшло так, що моє постійне місце роботи було тут, а віддалено вже був дотичний до інших підрозділів. Згодом бухгалтерію реформували. Я постав перед вибором: або переїхати до Черкас, щоб далі працювати в бухгалтерії, або ж залишатися тут, працюючи менеджером з управління. Жоден із цих варіантів мене повністю не задовольняв… Так склалось, що тоді паралельно відбувалися зміни у Селищанському відділенні, і я отримав пропозицію стати керівником. І з листопада 2018 року я працюю на посаді керуючого Селищанським відділенням».
«На новій посаді довелося засвоїти чимало нової інформації та опанувати нові навички. У моєму підпорядкуванні зараз близько сотні людей, 8,5 тис. га землі. До того ж поля дуже розкидані територіально. Потрібно було змінити світогляд, перейти з суто фінансів на масштабніше мислення. Одна справа, коли ти працюєш бухгалтером «в тилу», та зовсім інша — коли потрібно безпосередньо вести за собою людей і знати все виробництво, особливо сільськогосподарське, в якому щодня щось нове».
«Молодь до нас на роботу охоче приходить, але багато з них надовго не затримується. Наприклад, чимало молодих хлопців-механізаторів працюють до перших проблем: як тільки щось ламається чи з'являється якийсь дискомфорт — вони здаються і вирішують шукати нову роботу. У цьому плані з молоддю складно. Хоча є й такі, які дуже швидко й ефективно можуть працювати. Особливо з новою технікою. У нас є комбайни і трактори, де потрібно працювати на 3-4 планшетах одночасно, при виконанні складних операцій — у такому випадку молодь значно швидше опановує роботу. Саме тому я намагаюся знайти підхід до кожної людини: у старших є великий досвід, у молоді — кмітливість і вміння працювати з новими технологіями, кожен по-своєму корисний і потрібний».
«Мій керівник каже, що я занадто демократичний у ставленні до своїх підлеглих. Але я намагаюся ставитися до людей так, як би хотів, щоб ставилися до мене. Так, потрібно вчитися інколи бути суворим, але демократичний стиль керівництва має право на існування і може бути успішним. Я знаю, що нормальне ставлення до людей, без криків і лайок, повертається таким же нормальним ставленням. Є, звичайно, підлеглі, які зловживають добротою, але я думаю, що їх можна перевчити. Головне з оптимізмом і добротою ставитися до роботи. І все буде добре».
«В плані роботи я досить мобільний і ніколи не прив'язувався до конкретного міста чи місця. Колись працював і жив у Києві, потім переїхав в Ірпінь, потім — у Яготин. Життя розставляє свої пріоритети, дає можливості, якими потрібно користуватися. Дружина мене повністю підтримує, хоч я і не можу сказати, що мобільність — це комфортний стиль життя для всієї сім'ї. Для дітей це все ж таки стрес через зміну школи, садочка. Зараз діти мене не часто бачать, а усіма домашніми справами займається дружина. Я мало залучений до них. При роботі у сільському господарстві взагалі мало часу на інше залишається. Колись я дуже любив риболовлю, але тепер навесні, влітку і восени на неї зовсім немає часу. А остання тепла зима поставила хрест ще й на зимовій риболовлі. Сподіваюся, ще буде змога взимку порибалити».
«У кожної людини повинен бути свій Еверест, на який вона повинна піднятися», — так мені колись сказав один з моїх керівників. Зараз я ще не відчуваю, що вже на своєму Евересті, тому продовжую рухатись. Хочеться років через 5 бути керівником більших масштабів, працювати на зовсім іншому рівні. Думаю, що зрозуміти, що дійшов до свого Евересту, зможу тоді, коли побачу, що результат цілком і повністю залежить від мене, що я можу на нього впливати».