«Щороку ставимо перед собою вищі цілі, ніж були в попередньому, і досягнення їх нас дуже стимулює»
Андрій Приведенець, заступник головного лікаря ветеринарної медицини ПрАТ «Миронівська птахофабрика»
«Цьогоріч минає вже 8 років, як я працюю в МХП, на «Миронівській птахофабриці». Хоча, коли їхав сюди, сподівався протриматися хоча б рік. Я розумів, що тут великі обсяги роботи, тому здавалося, що цей рівень для мене недосяжний. До цього я вже мав досвід роботи ветеринаром у птахівництві. Після закінчення ветеринарного технікуму і ветакадемії працював у Львівській області на невеличкій фабриці, де вирощують гусей, а потім — на птахокомплексі в Луцьку. Але тут масштаби зовсім інші. У перший робочий день я ходив по виробництву з величезним здивуванням і захватом. Я не думав, що в Україні є фабрики такого рівня».
«Те, що я буду ветлікарем, знав уже в 7-му класі. Моя мама також закінчила ветеринарний технікум, тому ця робота захопила мене ще з дитинства. Я родом з Волині, тому після навчання і служби в армії повернувся працювати до себе в Луцьк. Однак про масштаби МХП знав вже тоді — на той час «Миронівська птахофабрика» була найбільшою у Європі. Згодом мені знайомі порекомендували надіслати резюме сюди. Після цього мене запросили на співбесіду на підприємство, а в результаті розмови — запропонували працювати тут».
«У роботу на такому великому об'єкті занурювався поступово. На початку у моєму підпорядкуванні було 3 бригади. Один великий комплекс складається з 7 бригад, а 3 — це приблизно 2,7 млн поголів'я. Цей період можна назвати певним стажуванням. Він тривав приблизно пів року. Потім я пройшов атестацію і рік працював вже провідним лікарем, відповідаючи за невеликий комплекс з 4 бригад. Далі мене перевели вже на повноцінний 7-бригадний комплекс. Я відчуваю, що чим довше працюю, тим легше, адже, набуваючи досвіду, краще володієш ситуацією, можеш спрогнозувати як вона розвиватиметься».
«Робота у нас, звичайно, неординарна, я щодня бачу птицю — живий організм, який росте, розвивається, змінюється. З ним треба працювати безпосередньо, треба його щодня бачити і вчитися розуміти. Маючи такий досвід, зайшовши в приміщення, де утримується птиця, можеш її чути, аналізувати поведінку, оцінювати візуально стан, робити висновки про достатню чи недостатню активність. Тільки так можна навчитися оперативно вирішувати всі питання та запобігати проблемам, пов'язаним зі здоров'ям птиці. Звичайно, є такі хвороби, які не можна спрогнозувати. Але досвід дає змогу спокійніше ставитися до таких обставин. Спираючись на нього, вже можна проаналізувати які хвороби були 8 років тому, як вони протікали тоді і як протікають зараз. Можна проаналізувати підходи, заходи, які ти проводив 2 роки тому, їхню ефективність та порівняти все це з наявними зараз можливостями. Усе ж змінюється, не стоїться на місці, технології йдуть вперед, потрібно вчасно помічати, ловити всі новинки і не боятися їх впроваджувати».
«У нашому підрозділі близько 50 працівників, починаючи з головного лікаря і закінчуючи робітниками, які задіяні на вакцинації, яку ми проводимо самостійно, не залучаючи інші підрозділи. Робимо це практично щодня, змінюються лише бригади. Птицю садимо 6 днів на тиждень, відповідно, в усі ці дні вакцинуємо. Вакцинацію починаємо о 8 ранку і закінчуємо після обіду. Влітку, коли на вулиці висока температура, вакцинацію починаємо о 3 годині ночі і закінчуємо близько 9 ранку. Коли спекотно, птиця споживає менше води і, відповідно, може погіршитися ефективність вакцинації, адже ми розводимо вакцину в підготовленій воді і цей розчин через систему водопостачання подаємо у пташник. Щоб така технологія ефективно працювала, птиця повинна відчувати спрагу».
«Специфіка роботи ветлікарів на нашому підприємстві полягає в тому, щоб зберегти поголів'я. Ми слідкуємо, щоб птиця була здоровою, добре росла, давала хороші показники, відповідно, щоб підприємство мало прибуток. Ми постійно аналізуємо вирощування, підсумовуємо роботу кожної бригади після закінчення періоду вирощування на виробничій дільниці. Якщо бачимо якісь недоліки, то спільно їх обговорюємо і затверджуємо заходи, щоб їх виправити чи уникнути надалі. Для нас, ветеринарних лікарів, на першому місці збереженість поголів'я. Ми щороку ставимо собі мету вищу за попередню. Це дуже стимулює, коли всій команді вдається її досягати. Якщо минулого року у нас була збереженість 96,4%, то на цей рік мета — 96,7%, а на сьогодні цей показник у нас — 97,0%. Зараз ми навіть перевищуємо поставлену мету. При наших обсягах це дуже суттєво».
«Ми активно перейняли європейську практику відмови від антибіотиків. Наразі ми не використовуємо їх взагалі. До цього ми дійшли шляхом впровадження значних комплексних робіт починаючи від правильного відбору поголів'я батьківського стада й до додаткових заходів з метою оздоровлення та зниження захворюваності птиці як на батьківському поголів'ї, так і на бройлерах. Ми замінили антибіотики звичайними підкислювачами, пробіотиками та фітобіотиками, які, крім того, коштують у рази дешевше».
«Спочатку мене трохи бентежила перспектива залишити все й поїхати працювати так далеко від дому. Ще на попередній роботі, у Луцьку, до нас приїжджали спеціалісти з інших областей, з центру і навіть зі сходу України — і я не дуже розумів як це можливо, що люди наважуються на таке. Однак, коли приїхав сюди і спробував, то й для мене це також вже не було великою проблемою. Спочатку я переїхав сам, а через рік привіз сюди дружину. Компанія нам дала квартиру з усіма вигодами і незабаром дружина теж змогла знайти роботу — працює у дитячому садочку. От вже й чимало часу тут живемо, влаштували життя. Дуже полюбили тутешні місця, вихідні часто проводимо на природі. У Каневі є багато красивих місць, тут інша природа, аніж на Волині. Я був здивований і приємно вражений тільки-но приїхав сюди. З сім'єю часто також їздимо на екскурсії Черкащиною і загалом центральною Україною — тут багато чудових місць!».