«В агросекторі, як у спорті, — потрібно почати й не зупинятися, постійно рухатися, долати перепони, вдосконалюватися»
Олександр Артюх, провідний агроном Веселинівського відділення «Агро-С»
«Сільське господарство я полюбив дуже рано. Практично все дитинство я проводив у селі, любив там бувати, приїжджав до бабусі на канікули. А потім я з мамою теж переїхав жити в село. У бабусі був великий город, мені змалку подобалося з ним допомагати, цікавим був процес вирощування, коли вкладаєш свої зусилля, а потім бачиш результати. Мабуть, це і спонукало спробувати себе у професійному сільському господарстві. Здобув вищу освіту за спеціальністю агрохімсервіс та ґрунтознавство. Після навчання пропрацював 4,5 роки агрономом в іншій організації, а потім пощастило потрапити в МХП. Працюю тут з 2017 року: спочатку був агрономом захисту рослин у Селищанському відділенні «Агро-С», а через 2,5 роки мені запропонували стати провідним агрономом тут, у Веселинівському відділенні».
«Пам'ятаю свої перші робочі дні в сільському господарстві. Коли приїхав на велике підприємство, побачив нову імпортну техніку — це дуже контрастувало зі старими ще радянськими іржавими тракторцями з села. Великі поля, на яких, наче мурашки, і люди, і техніка, особливо в період посівої… Мені з першого дня було цікаво, як можливо контролювати такий складний процес: там щось зламалося, там чогось не вистачає, там ще якась проблема… Спочатку я дуже злякався, здавалося, що декілька людей не можуть усе це одночасно контролювати, але цікавість взяла гору, тому не втік з галузі».
«Спочатку було важко, потрібно було, так би мовити, влитися у процеси. Зараз уже простіше домовитися з людьми, поспілкуватися, вирішити все, що потрібно. Перші стресові ситуації, мабуть, і відбивають бажання далі працювати в молодих агрономів. Мене ж вони мотивують. Чим більшу перепону бачу, тим більше хочу її прибрати. Для мене це своєрідні виклики, я не заспокоюся, доки не вирішу проблему».
«Робота у нас дуже цікава, різноманітна, клопітка, вона вимагає багато часу й сил. Не кожен наважиться бути агрономом, не кожен витримає цю роботу в таких обсягах, в яких ми працюємо. Навантаження практично цілодобове, а в посівну та жнива й поготів. У пікові періоди фізично так стомлюєшся, що не вистачає ані часу, ані сил взагалі ні на що. Але від цього теж отримуєш кайф: чим більше проблем і помилок, тим більше хочеться все виправити, досягти чогось кращого, знайти вихід зі складних ситуацій, щоб рухатися далі».
«У підпорядкуванні близько 50 осіб. Це й механізатори, і водії, і спеціалісти різних галузей. До кожної людини потрібно в певний момент знайти підхід, усі різні, потрібно розуміти психологію, щоб і тримати людей в тонусі, і з розумінням ставитися до різних обставин. У нас є й молоді, і старші, у кожного є свої сімейні обставини, які так чи інакше впливають на робочі процеси. Особливо в періоди пікового навантаження часто потрібно виходити за межі своїх безпосередніх обов'язків, коли хтось захворів, наприклад, у когось ще щось трапилось. Потрібно розумітися на всіх процесах і бути різностороннім, щоб досягти мети».
«В аграрному секторі постійно щось оновлюється. Кожен рік, навіть кожен місяць, з'являються нові препарати, нова техніка, нові технології. Процес не стоїть на місці, тож ми мусимо рухатися разом з ним, постійно навчатися. Зараз, наприклад, активно впроваджуються ІТ-технології в сільське господарство. Ми постійно в роботі з різноманітними гаджетами, за допомогою планшета контролюємо практично все, що відбувається на полі, можемо бачити роботу кожного трактора, механізатора в будь-який проміжок часу — скільки він простояв, скільки зробив. Моя робота й цікава тим, що не можна зупинятися, не можна один раз здобути якийсь досвід — і все. В агрономії потрібно щодня дізнаватися нове, розвиватися. Наша професія потребує дуже активних, енергійних людей».
«Найбільше задоволення я отримую від процесу вирощування культур. Коли ще ранньої весни, у холод, закрив вологу, посіяв зернинку, кілька місяців за нею спостерігаєш, доглядаєш її, а потім бачиш, як ця зернинка дала гідний урожай — це і є знаком недаремно прожитого півріччя. Мені дуже подобається, зокрема, соняшник. Приїжджаєш на поле, коли тільки зійшла роса, цвіте соняшник, біля нього вулики, бджоли — дуже красиво».
«Поза роботою у мене часу мало. Сім'я змирилася з моїм графіком, але все ж шкода, що не можу більше часу приділяти родині і виділяти на свої захоплення. Я люблю спорт, змалечку займався і настільним тенісом, і волейболом, і шахами, і футболом. Скрізь у мене виходило добре, особливо у футболі. В університеті за деякими видами спорту міг навіть конкурувати з професійними гравцями. У дитинстві мріяв бути футболістом, десь з 15 років почав грати за сільську футбольну команду, був капітаном команди. Зараз також граю, плануємо посісти перше місце в районі, а далі — в обласній Лізі Чемпіонів. Мабуть, спорт допоміг мені бути зараз на цій посаді. В принципі, в агросекторі, як у спорті, — потрібно почати й не зупинятися, постійно рухатися, долати перепони, вдосконалюватися».
«Якоїсь конкретної великої життєвої мети у мене нема. У мене є сім'я, яку я дуже люблю, і робота, яку я теж дуже люблю. Нещодавно народилася перша дитина, тому зараз сім'я на першому місці. Важливо в житті розставляти пріоритети, поступово розвиватися, вчитися поєднувати різні напрямки. Найбільше я боюся, мабуть, розчарувати сім'ю та колег. Я дуже відповідальна людина і страшно когось підвести».