«Те, чим займаєшся, має приносити не тільки фінансове, а й моральне задоволення»
Іван Гунько, виконуючий обов'язки начальника олієпресового цеху ПАТ «Миронівський завод з виробництва круп і комбікормів»
«У МХП я працюю з 2004 року — вже давно. Спочатку мене взяли на посаду інженера зі зв'язку, 4 роки я на ній пропрацював. Потім з'явилася вакансія менеджера зовнішньоекономічної діяльності, мене перевели туди. Приблизно 10 років був на цій посаді, займався постачанням. Це довго. У якийсь момент я відчув, що вже засидівся і для підприємства на цій посаді вже зробив все, що міг, і для себе взяв багато. Хотілося змін, розвитку, якогось наступного кроку, щоб спробувати щось нове. Декілька разів керівництву натякав, що я готовий щось змінити, навіть, якщо для цього мене відправлять кудись на зовсім інше підприємство, далеко, на Львівщину, наприклад. У 2018 році мені запропонували керувати олієпресовим цехом».
«Спочатку було нелегко, та й зараз, уже після двох років роботи, теж непросто. Проте сьогодні вже, якщо виникає якась проблема, знаю вирішення, а спершу було досить важко. Технологічний процес специфічний, має багато етапів, починаючи від просушування, обрушування соняшника, далі — пресування, фільтрація олії. І всі ці етапи складаються з багатьох деталей. У нашій роботі все має значення, все впливає на кінцевий результат, на кінцеву якість. Тому все треба знати, все розуміти, контролювати і вчасно реагувати. Це дуже цікаво, хоча й складно. Багато хто, коли вперше приходить у цех, дивується, наскільки в нас різноманітне обладнання. І воно все справді потрібне. Соняшник треба підсушити, обрушити, посортувати, покалібрувати. Далі частину відпресувати, відтиснути з нього олію. Потім олію відправити на фільтрування, а макуху — на охолодження...».
«Зрозуміло, що основний продукт олієпресового заводу — це олія. Ми виготовляємо соняшникову олію, вже готову, відфільтровану, вантажимо у цистерни. Наскільки я знаю, далі вона їде в порт і продається за кордон. Макуху ми відправляємо на комбікормовий завод, її використовують при виробництві комбікорму. Соняшникове лушпиння використовується для опалення нашої котельні, ми також використовуємо його при просушуванні соняшника, а птахофабрики беруть його як підстілку для птиці. А ще частину лушпиння ми гранулюємо, й агродепартамент продає його як паливо».
«Завод наш повністю розташований в одному корпусі. Комбікормовий, наприклад, розкиданий трохи, а в нас усе в одному місці. Значна частина обладнання — українських виробників («Хорольський механічний завод», «Лубнимаш»). Маємо й імпортне обладнання, зокрема, для фільтрації та грануляції. Обладнання специфічне, досить складне, але всі в нас уже навчилися з ним працювати. Наші потужності дають змогу переробляти 1150 т олії за добу. На сьогодні, згідно з виробничими планами, працюємо з меншою потужністю, однак 1150 тонн на добу — це серйозний масштаб».
«У нас так склалося, що олієпресовий підрозділ найновіший. Він збудований у 2004 році, якраз коли я прийшов працювати на завод. Порівняно з іншими цехами у нас працює переважно молодь, трохи більше 50 чоловік. Молоддю я називаю людей приблизно 30-40 років — це кістяк нашого колективу. Працівники нашого цеху отримують одні з кращих зарплат на заводі, але й умови праці в нас складні. Влітку, наприклад, дуже спекотно в деяких цехах. Усе робимо, щоб охолодити, але все одно спекотно. Попри це люди працюють, за 2 роки я не пригадаю нікого, хто б звільнився, бо вже набридло тут працювати, втомився чи умови праці не влаштовують. Якщо звільняються, то через особисті, сімейні обставини. Щоправда, у нас було декілька етапів оптимізації, яка передбачала скорочення штату, тому кількість працівників трохи зменшилася, а так люди звикають до умов праці. Тим більше, що працюємо ми позмінно, так трохи легше. Працівники забезпечені харчуванням, водою».
«Керівництво дбає й про можливість для працівників неформально провести час разом. Щороку ми їздимо в Буковель майже на тиждень, завод нас відправляє на відпочинок. Це гарне заохочення й мотивація для колективу. Я не можу себе назвати фанатом катання на лижах, але це дуже згуртовує, ми весело проводимо час. Це можливість зовсім по-іншому спілкуватися, у неформальних умовах пізнавати людей, з якими проводиш час на роботі».
«Як керівник я лояльний. Мені б, може, і треба трохи жорсткості, але в кожного свій стиль керування, свій підхід. Я завжди намагаюся дивитися на проблему під різними кутами. Це допомагає правильно її зрозуміти, знайти підхід до людини, пояснити так, щоб було зрозуміло. Проте, інколи не обходиться й без міцного слова — при нашій роботі без цього ніяк. Мені подобається вирішувати проблеми, шукати виходи зі складних ситуацій. Коли розумієш шляхи розв'язання певної проблеми й усвідомлюєш, як зробити так, щоб вона не повторилася, це мотивує».
«У вільний час я граю в настільний теніс. Намагаюся тричі на тиждень ходити в спортзал, щоб пограти. З дружиною й донькою любимо поїздки. Я дуже люблю сісти в авто й кудись поїхати, навіть щоб просто погуляти. З донькою, наприклад, обходили пішки весь історичний Київ. Вона теж полюбляє мандрівки. Вона у нас дуже творча, любить малювати, творити, вивчає дизайн в Університеті культури. Їй це подобається, а я підтримую, бо вважаю, що те, чим займаєшся, має приносити не тільки фінансове, а й моральне задоволення. Я, наприклад, окрім іншого, отримую задоволення від розвитку й радію, що у мене в роботі ще є куди рости, ще є багато знань, які потрібно отримати, покращень, які можна впроваджувати. Поки я не думаю про вищу посаду, адже на цій працюю ще не так довго й можу багато чого ще зробити».