«Наша компанія — запорука стабільності»
Світлана Хайко, старший технік-лаборант виробничої лабораторії ПрАТ «Миронівський завод з виробництва круп і комбікормів»
«На «Миронівському заводі з виробництва круп і комбікормів» я працюю з весни 2003 року. Прийшла на вакантну посаду техніка-лаборанта на візування — це відділ лабораторії, який займається візуванням надходження зернової та незернової сировини для виготовлення комбікормів. Основам роботи навчалася вже безпосередньо тут, бо на той час мала лише торгову освіту. У нас були досвідченні колеги, вони дуже допомогли, всього навчили. А вже за кілька років я зрозуміла, що мені все ж треба більше знань, тому вступила до НУБіП на заочну форму навчання. Отримала освіту за спеціальністю «Агрохімія та ґрунтознавство».
«Під час навчання здобула також багато знань про переробку зернових, які стали у пригоді в роботі. Мені дуже сподобалося навчання, я взагалі дуже люблю вчитися. Спасибі керівництву заводу за те, що завжди підтримують працівників у прагненні здобувати знання, дають змогу навчатися паралельно з роботою. Завдяки вищій аграрній освіті я тепер більш впевнена в собі, відчуваю себе досвідченішою».
«Мені дуже подобається наша практика з обміну досвідом між лабораторіями, коли отримуєш змогу деякий час попрацювати в іншому колективі. Ми — одна компанія, працюємо за однаковими стандартами, але все ж люди різні, а досвід інших дуже цінний. Коли щодня робиш свою роботу на одному місці, то, так би мовити, «замилюється» око, не помічаєш, що якісь моменти можна спростити, якісь — оптимізувати. На новому місці можеш «свіжим поглядом» подивитися на свою щоденну роботу і привнести щось нове в інший колектив. Я вважаю нашу компанію запорукою стабільності. Люди, які тут працюють, впевнені у своїй соціальній захищеності, у виплатах заробітної плати, у можливостях розвитку».
«Орієнтовно вже 2 роки минуло відтоді, як мені запропонували посаду старшого техніка-лаборанта. За час моєї роботи на цій посаді наш колектив оновився —
хтось пішов на пенсію, на їхнє місце прийшли нові люди. Їх я намагаюся навчати,
допомагаю їм, ознайомлюю з правилами та основами нашої роботи в лабораторії. Прямі мої обов'язки стосуються візування зерна на етапі приймання, оскільки я старший технік-лаборант саме з візування. Також займаюся оформленням лабораторної документації. Я відповідаю за те, щоб журнали по надходженню зерна велися правильно, були відповідної форми і грамотно оформлені».
хтось пішов на пенсію, на їхнє місце прийшли нові люди. Їх я намагаюся навчати,
допомагаю їм, ознайомлюю з правилами та основами нашої роботи в лабораторії. Прямі мої обов'язки стосуються візування зерна на етапі приймання, оскільки я старший технік-лаборант саме з візування. Також займаюся оформленням лабораторної документації. Я відповідаю за те, щоб журнали по надходженню зерна велися правильно, були відповідної форми і грамотно оформлені».
«Наш постійний колектив — це 23 людини разом з начальником лабораторії. На період заготівлі ще беремо тимчасових працівників, які допомагають впоратися з великими об'ємами лабораторних аналізів. У мої обов'язки також входить допомога сезонним працівникам, їхнє навчання, адже все рухається вперед, наш завод також впроваджує інновації, різні нововведення (перш за все у сфері електронних носіїв та комп'ютеризації). Потрібно допомогти, показати, розказати та навчати людей з цим працювати. Наш колектив дуже різний — є старше покоління, є молодше — але серед людей відчутне взаєморозуміння. Старші навчають, підказують молодшим, поділяться з ними своїм досвідом, а молодші добре це сприймають. До речі, часто у нас працювати залишаються сезонні працівники. Серед них є дуже свідомі, працьовиті, а ми відкриті для таких кадрів».
«У роботі мені дуже подобається спілкування в колективі, подобається навчатися чомусь новому, реалізовувати нові ідеї та пропозиції. Я люблю свою роботу, вже 18 років тут працюю і дуже задоволена. Звичайно, я не можу знати абсолютно все, але дуже багатьом речам навчилася і продовжую вчитися. Мені подобається підприємство, подобається працювати з цими людьми, з цим керівництвом, я задоволена. Але і надалі я продовжую вчитися і вдосконалювати свої вміння, бо мені важливо бути впевненою».
«Поза роботою я захоплююся подорожами й вивченням іноземних мов. Мій син працює в Португалії, також у агросекторі. Ми до нього приїжджаємо, це стимулює глибше вивчати іноземні мови. Зараз вчу англійську й португальську. Поки що самостійно — вдома у вільний час. Син також закінчив НУБіП, отримав пропозицію роботи в аграрній компанії, яка займається квітами, погодився й переїхав за кордон. Чоловік працює в іншій галузі — газовій, тому повністю аграрною нашу сім'ю назвати не можу».
«Мрію, щоб швидше закінчилася ця епідемія, щоб ситуація стала контрольованою. Хочеться вже мати змогу їздити на навчання, на різні семінари, бо електронне спілкування не може повноцінно замінити живе, дати такі практичні знання, як справжня поїздка. Дуже надіюсь, що перестануть хворіти люди і закінчиться війна. Хочеться, щоб це налагодилось, а все інше, думаю, залежить від нас самих».