«Завжди почувався впевнено на своєму місці»
Петро Мартиненко, старший машиніст тепловоза «Миронівського заводу з виробництва круп і комбікормів»
«У галузь прийшов працювати в 1973 році. Тому історію підприємства знаю від початку. Більша частина життя пройшла саме тут. Працюючи, закінчив Одеський механіко-технологічний технікум борошномельної і комбікормової промисловості. Я захищав реальний дипломний проект «Реконструкція Котовського комбікормового заводу Одеської області. Переведення дробарок з механічного транспортування на пневматичне» і навіть отримав грошову винагороду за цей проект».
«Якщо можна так сказати, «пращуром» МХП було «Заготзерно», яке з нарощуванням потужностей трансформувалося спочатку в «Реалізаційну базу хлібопродуктів», хлібоприймальне підприємство, а з приєднанням Владиславського крупозаводу — в «Комбінат хлібопродуктів». Складських, виробничих та транспортних потужностей катастрофічно не вистачало. Тому вирішили побудувати елеватор. У той час «входила в моду» комбікормова промисловість, тому побудували заразом і комбікормовий завод. І вибір майданчика, і будівництво підприємства відбувалося при мені. Але це окрема історія».
«У 1982 році, коли комбікормовий завод почав працювати, виявилося багато помилок у проектуванні, невідповідності технологічного обладнання. Часта зміна керівництва, відсутність кваліфікованих кадрів призвели до того, що завод довго не міг вийти на проектну потужність».
«Автотранспортні перевезення були майже відсутні, тому всі перевезення для підприємства здійснювали залізницею. А це 800-860 т зерна для крупзаводу, 1200 т зерна для комбікормового заводу. Крім того, на елеватор надходило імпортне зерно, яке йшло ешелонами з портів. (Так, були роки, коли Україна зерно імпортувала…) Тому придбання більш потужних тепловозів, розвантажувальних потужностей, організація пунктів розвантаження мінеральних добавок, крейди, солі, вапняку були нагальною потребою для підприємства в ті часи».
«Поступово комбінат впорався з цими проблемами і приблизно у 1986 році вийшов на передові позиції в галузі. Пам'ятаю, як про комбінат написали статтю під заголовком «Складові успіху» в галузевому журналі «Заготовки сільгосппродуктів». Та це все було ще за СРСР».
«Потім чергова зміна керівництва, боротьба за посади… До речі, ніколи не брав у цій боротьбі участі, бо це не моє. Взагалі я не кар'єрист і не шкодую, що вибрав такий непублічний шлях. Завжди почувався впевнено на своєму місці. У роботі керуюся переконанням: якщо щось робити, то якісно, а інакше — краще не робити.
У той час у мене були старенькі батьки, троє дітей — усі потребували уваги й часу. Тому вирішив перейти у зміну. Посвідчення машиніста тепловоза в мене було, але на підприємстві не було відповідної вакансії, тому в 1988 році мене призначили складачем рухомого складу, пізніше — машиністом тепловоза, а згодом — старшим машиністом».
У той час у мене були старенькі батьки, троє дітей — усі потребували уваги й часу. Тому вирішив перейти у зміну. Посвідчення машиніста тепловоза в мене було, але на підприємстві не було відповідної вакансії, тому в 1988 році мене призначили складачем рухомого складу, пізніше — машиністом тепловоза, а згодом — старшим машиністом».
«Коли наприкінці 90-х років прийшов МХП, я вже працював на тепловозі. Мене вразили ті масштаби та темпи будівництва, які розгорнулися. Раніше нам таке навіть не снилося».
«Завдання нашого відділу залізничного транспорту — безперебійне й безпечне переміщення вантажів територією підприємства. Ми подаємо вагони до місць огляду і підготовки, стежимо за зважуванням, відбором проб для аналізів, завантаженням-розвантаженням. У роботі потрібна постійна підвищена увага для забезпечення безпеки. Це дуже відповідальна справа. Вимоги до технічного стану локомотивів, рухомого складу, колії такі жорсткі, як на залізниці, хоча ми й не виїжджаємо з території підприємства. Загалом капітальний ремонт тепловозів за інструкцією здійснюється кожні 6 років експлуатації. У нас на заводі одному тепловозу 32 роки, іншому — 30. І вони не проходили жодного капремонту. Тому що ми вчасно змінювали мастило, фільтри, тобто просто діяли відповідно до інструкції з експлуатації, жодних таємниць. Таких результатів можливо досягти тільки завдяки злагодженій роботі колективу».
«Окремо хочу сказати про шляховиків. Ці працівники забезпечують належний стан залізничних колій, стрілкових переводів, хрестових переїздів. У цій справі всі параметри визначаються в міліметрах. І відхилення від норми може призвести до сходу вагонів з рейок. Всі ми їздимо на поїздах і хочемо почуватися безпечно. За цим стоїть робота шляховиків».
«Буває складно знайти нових працівників у відділ. Зараз такий час, що молодь зовсім інша, ніж ми були в їхні роки. Взагалі цінності змінилися, стиль життя змінився. Але у нас зібрався гарний колектив. Кожен з машиністів може замінити мене, а всі помічники навчені керувати тепловозами. Якщо трапляється несправність, то всім відділом, без винятку, не зважаючи на вихідні, збираємось, щоб ліквідувати проблему».
«Рік тому в мене виникла серйозна проблема зі здоров'ям, потрібна була термінова операція. Я дуже вдячний, що й керівництво, і колектив ЗВКК підтримали мене морально й матеріально. Такої уваги, чесно скажу, не очікував. Це найкраща винагорода для мене».