«Моє хобі — це моя робота»
Тетяна Гнатишена, фахівець з обробки і внесення бухгалтерських даних «МХП-Агрокряж»
«Народилася в селі Березівка Чернівецького району Вінницької області. Мама за деякий час переїхала у Могилів-Подільський, а я жила у селі з бабусею, де з відзнакою закінчила середню школу. Саме тут мені прищепили любов до сільського господарства. Саме це село потім відіграло важливу роль у моєму становленні як особистості і професіонала».
«У дитинстві мріяла бути перекладачем з англійської мови. Але у старших класах, коли проходила повз приміщення контори нашого колгоспу, то подумала, що мені теж хотілося б працювати тут: он у тому кабінеті й біля того вікна. Тож я свідомо вступила до Вінницького державного сільськогосподарського інституту, щоб стати економістом з організації сільського виробництва».
«Після закінченні інституту приїхала працювати у своє рідне село. Мене прийняли на посаду економіста з оплати праці. Майже рік я працювала і придивлялася до роботи дівчат з бухгалтерії. І мені хотілося теж працювати з цифрами, бо ще зі школи любила точні науки. Мені здавалося, що ось саме ця робота буде приносити задоволення. За деякий час я дізналася, що є вакантне місце бухгалтера з оплати праці, і наважилася піти до керівництва, щоб проситися на цю посаду. Мене перевели. А це був 1996 р. — грошова реформа, коли в обіг замість карбованців вводилася гривня. Не було ані комп'ютерів, ані спеціальних програм, діяла тільки журнально-нормативна система. Але я впоралася з усіма труднощами й саме тоді зрозуміла, що знаходжусь на своєму місці. У 2001 р. отримала посаду заступника головного бухгалтера, а ще за три роки — головного бухгалтера. Ось так збулися мої шкільні мрії».
«На той час в регіоні вже діяло ПрАТ «Зернопродукт МХП». І наше підприємство, СТОВ «Нива», прагнуло теж у нього увійти, бо це означало впевненість у завтрашньому дні й перспективу розвитку. Увесь 2005 р. ми працювали з підприємством на договірній основі, а в 2006 р. остаточно перейшли в «Зернопродукт МХП», де я 11 років пропрацювала головним бухгалтером. Коли згадую цей етап життя, то відчуваю тільки теплі й позитивні емоції. У нас був дуже гарний колектив, а ще завдяки цьому підприємству я виросла професійно. Проте так склалися сімейні обставини, що у 2015 р. я перевелася в «МХП-Агрокряж».
«На новому місці мене взяли на посаду помічника директора. За деякий час зіткнулася з проблемою — великою кількістю вільного часу, адже я звикла до того, що постійно перебуваю в русі, вирішую якісь задачі. Мені здавалося, що я не на своєму місці, що я просто відсиджуюся на роботі. Тоді попросилася назад у бухгалтерію — у свою стихію. Зараз я виконую обов'язки фахівця з обробки і внесення бухгалтерських даних. Маю 25 років стажу. Мені здається, що моє хобі — це моя робота».
«Що найважче у моїй роботі? Я так загартувалася під час роботи в колгоспі, що вже нічого не важко. Це був колгосп-мільйонер, з величезною кількістю розвинених галузей: рослинництво, тваринництво, свинарство, бджільництво. Ще додатково ми мали у підпорядкуванні цегельний і кахельний заводи, млин, олійний завод. Вести бухгалтерію, особливо у сільському господарстві, де різні напрямки, дуже важко. Зараз мені здається, що вести різні напрямки — це елементарно».
«У мене є донька. Вона теж закінчила з відзнакою школу. Коли я працювала в «Зернопродукт МХП», вона часто приходила до мене на роботу, цікавилася, чим я займаюся. Та мені не хотілося, щоб вона йшла вчитися на бухгалтера. Хотілося, щоб вона побачила світ, які можливості він відкриває перед молодою людиною. Тому на сімейній нараді вирішили, що вона буде вступати до Київського державного університету ім. Тараса Шевченка на спеціальність «менеджмент туризму». Однак, отримавши диплом, донька вирішила здобути другу вищу освіту, але вже за економічною спеціальністю. І прийшла працювати до нас, у «МХП-Агрокряж», на посаду менеджера з логістики. До речі, зять також працює в нашому підприємстві агрономом. Уже складається аграрна династія».
«Батьки завжди хочуть для дітей кращого майбутнього. Щоб їхні діти були успішними, освіченими, культурними. Зараз я дуже щаслива, що донька працює в одному підприємстві зі мною. Я завжди була впевнена, що МХП — це стабільність, розвиток, рух вперед. Коли я їй говорила, що вона повинна побачити світ, то вона у відповідь казала: «Мамо, так ти в МХП теж світ бачиш. Ви ж їздили у Карпати, в Єгипет». І вона має рацію: МХП відкриває перед тобою світ можливостей. Тому зараз я дуже рада за свою дитину та її сім'ю».
«У свої 47 років я продовжую вивчати щось нове. Моя робота пов'язана з інженерною, земельною й агрономічною службами, де сьогодні впроваджуються нові IT-технології, тому потрібно вчитися. Пишаюся тим, що отримала дві статуетки «Зеленої зони». Ними нагороджують найефективніших працівників МХП. Для мене головним був не преміальний фонд, а визнання мене як професіонала. Так я доводжу й самій собі, що я працівник, який відповідає займаній посаді та виконуваній роботі. Мені важливо, коли на мене покладають якусь відповідальну роботу, зробити її якісно».
«Я дуже вимоглива до своїх колег. Особливо це відчувалось, коли я працювала головним бухгалтером у філії «Зернопродукт МХП». Але я лояльна. Могла відпустити дівчат додому й сама закінчити роботу. Коли там утворився земельний відділ, то нашій службі потрібно було 3200 га землі в 1С ввести. При цьому нам поставили чіткі терміни, коли це потрібно зробити. А хочеться ще ж бути першими! І ми вчилися разом робити нову для нас роботу, дуже копітку. Зараз мені телефонують мої колишні колеги й дякують, що навчила, змушувала через помилки й труднощі досягати мети».
«У «МХП-Агрокряж» у нас дуже злагоджена команда. У нас немає такого, щоб хтось відсиджувався тільки для того, щоб у кінці місяця отримати заробітну плату. Велика увага до молодих кадрів. Намагаємось їх навчати, прищеплюємо любов до агро. Беремо молодих людей на стажування, студентів на практику».
«Потрібно вміти розділяти роботу й відпочинок, щоб не було професійного вигорання. Однак, зауважу, що дуже важливою у цьому випадку для спеціаліста є підтримка керівництва. Гарний той керівник, який пораду дасть, мету, мрію та сили до неї йти».
«Люблю активний відпочинок. На морі можу навіть у водний футбол зіграти. Коли з колегами відпочивала у Карпатах, то вперше зіграла у боулінг. Здається, це було «кохання з першого погляду». Зараз дуже часто відвідую боулінг у нашому містечку разом з друзями та сім'єю. А ще люблю співати, танцювати. Незважаючи на свої 47 років, у душі почуваюся молодою. Хоча вже бабуся — маю двох онучок».
«Я люблю свою роботу, тому відчуваю себе щасливою. Мрію про те, щоб ніколи не здаватися, бути сильною та йти вперед, щоб життя дарувало багато позитивних емоцій, щоб з кожним роком роботи в МХП вдосконалювати свої знання, навички і професіоналізм».