«Моя найулюбленіша культура — та, яка дає найбільший показник EBITDA»
Віктор Педоренко, головний агроном «МХП-Агрокряж»
«Мабуть, як і більшість агрономів, свою професію обрав, бо родина пов'язана з агросектором. Батько й мати — агрономи. Мама за спеціальністю ніколи не працювала, а от батько постійно був у полі. Ті технології, які в той час використовувалися, вимагали постійної уваги агронома, людей і техніки в полі було більше, не було такої мобільності, яка є в наш час. Мама, дивлячись на те, як батько постійно пропадає в полі, хотіла, щоб я пішов вчитися на економіста. Бо це більш офісна робота, з нормованим робочим днем. Та мені не дуже хотілося працювати з документами. Навіть більше — я ніколи не любив писати. Отже, коли у 1991 р. я закінчив школу і постало питання, на кого вчитися (агронома чи економіста), я обрав перший варіант. Перемогли гени».
«У 1996 р. я закінчив Вінницький державний сільськогосподарський інститут і за кілька тижнів після випуску прийшов працювати на посаду агронома у КСП «Золота Нива». У 2007 р. наше господарство перейшло у підпорядкування «Зернопродукт МХП». Працював на посаді агронома-насіннєвода, потім — в.о. головного агронома. У 2014 р. мені запропонували посаду головного агронома підприємства «МХП-Агрокряж». Потрібно було переїжджати до м. Могилів-Подільський. Сім'я мене підтримала. Ось так я потрапив у містечко на кордоні з Молдовою».
«У роботі мій перший порадник — батько. У нього великий досвід роботи як на посаді агронома, так і на посаді керівника. Коли я тільки перейшов працювати у «МХП-Агрокряж», то у моєму підпорядкуванні було 11 тис. га землі. На сьогодні вже майже 20 тис. га. Вирощуємо соняшник, кукурудзу, ріпак, озиму пшеницю та гречку. Підприємство територіально розміщено у двох областях — Вінницькій і Хмельницькій. Незважаючи на таку географію розташування підприємства, труднощів у роботі не виникає завдяки згуртованій команді. Наразі у моєму підпорядкуванні працюють 9 агрономів, з яких двоє провідні — по одному в Деражнянському та Яришівському відділках».
«Керівник я демократичний, але буваю суворим. У нас відповідальна робота, яка потребує дисципліни. Немає спонтанності — усе повинно йти за планом. Взимку плануємо свій бюджет, узгоджуємо його з центральним офісом і потім закуповуємо необхідні товарно-матеріальні цінності для посівної. І вже весною виходимо в поле. І тут настає відповідальна мить: потрібно контролювати всі польові роботи, щоб виконувалися чітко за планом. Потім починається збір урожаю, потрібно проконтролювати цей етап. У такому темпі ми весь рік працюємо. Хтось скаже, що це важко, а мені цей темп подобається, я від нього отримую задоволення».
«У колективі є хлопці з досвідом, а є й молодь. Середній вік агрономів — 38 років. Головні спеціалісти практично всі приїжджі. Але нашому генеральному директору Володимиру Михайловичу Гнатишену вдалося всіх об'єднати в одну дружню команду. Нещодавно до нас прийшли два стажисти в агрономічну й інженерну служби. На жаль, сьогодні тенденція така, що молодь не дуже прагне працювати в сільському господарстві. Після закінчення аграрного університету агрономи йдуть або працювати у бізнес (в продажі насіння і ЗЗР, де взагалі практично не потрібно працювати на землі), або виїжджають за кордон, особливо якщо під час навчання були там на практиці. Тих, хто дійсно пішов вчитися, щоб залишитися в Україні та працювати на своїй рідній землі, найменше».
«Сьогодні професія агронома в Україні затребувана та високооплачувана. Розмір заробітної плати залежить у першу чергу від того, які функції виконує агроном, яка в нього відповідальність. Так, поки молодь ще не зрозуміла, що праця на землі приносить гарні гроші. На практику здебільшого приходять студенти тільки для того, щоб їм поставили відмітку про проходження. Мало хто повертається назад і починає працювати. Крім того, цю професію потрібно любити».
«Найболючіше питання для кожного українського агронома — погода. Ми можемо використати всі добрива і засоби захисту рослин, які ми запланували, але погода вносить свої корективи. Якщо раніше вийдеш вранці у поле, а там роса, — то вже знаєш, що дощу не буде. А зараз навпаки: якщо є роси, то дощ піде. Прикмети вже не працюють. Тож нам доводиться тільки підлаштовуватися під Її Величність Погоду. Що ми робимо? Звичайно, використовуємо технології точного землеробства. Наприклад, вивчаємо запаси вологи в метровому і півметровому шарі. Для цього співпрацюємо з лабораторіями. Потім, спираючись на аналізи ґрунту, обираємо норму висіву, густоту для кожної культури. Якщо раніше сіяли кукурудзу з нормою висіву 80 тис/га, то зараз зменшили густоту до 65-68 тис/га. Крім того, ми змінили набір культур. Для прикладу: в 2014 р. вирощували 16 культур, а сьогодні тільки 5. І їх ми висіваємо великими масивами. На одне відділення тільки 2-3 культури. Плануємо вирощування в одному відділенні тільки однієї культури — соняшника чи кукурудзи. Це логістично вигідніше, та й впоратися з погодними форс-мажорами буде простіше».
«Сучасні реалії такі, що вже скоро агроном буде сидіти в кабінеті й керувати всіма роботами в полі й агрономічною службою в режимі реального часу з комп'ютера. Уже зараз наша служба використовує в роботі планшети і спеціальні додатки. Вони дійсно полегшують роботу. Але робота в полі приносить більше задоволення, ніж офісна. Там чисте повітря. Можна пройтись полем і подивитися, як посіяли культуру. А за 10-12 днів зернятко почне проростати й розвиватися. За цим теж дуже цікаво спостерігати. Отже, коли у мене запитують, що найважче у роботі агронома, відповідаю — сидіти в офісі».
«Мій робочий день розпочинається в офісі о 7 ранку. Перевіряю, які роботи виконали за ніч, бо під час посівної наші хлопці працюють цілодобово, але позмінно. Готую план робіт на наступну добу. Буває, що о 5-6 ранку я вже в полі. Дивлюся, як ведуться роботи, чи правильно вносяться добрива, чи з тією нормою густоти сіється зерно. Ми нашим хлопцям довіряємо, бо всі професіонали і знають технологію. Та, як кажуть: довіряй, але перевіряй».
«Маю сім'ю — дружину, доньку й сина. Дружина працює в Немирівській ОТГ (Вінницька обл.), завідує відділом соціального захисту населення. Вона — мій перший порадник по життю. Донька вчиться у школі, а син — в університеті на юриста. У Могилів-Подільському живу п'ять днів на тиждень, а на вихідні їжджу до сім'ї в Немирів. Відстань між населеними пунктами невелика. Люди інколи на дачу на більші відстані їздять (посміхається, — ред.). Раніше, ще до пандемії, їздили з сім'єю на відпочинок за кордон, подорожували Україною. Зараз вдається відпочити тільки у своїй місцевості. Та й то, коли дозволяє робота, а вона, як всім відомо, у агронома в сезон ненормована».
«Раніше любив посидіти з вудкою біля водойми. Зараз краще половити рибу зі сковороди. Я не азартна людина, щоб заради однієї рибини просидіти цілий день на березі, спостерігаючи за поплавком. Граю у футбол з колегами. Наша команда брала участь у внутрішніх змаганнях з футболу».
«Моя найулюбленіша культура — та, яка дає найбільшу EBITDA. А яка то культура — чи кукурудза, чи соняшник — то вже неважливо. Важливо, щоб дала найбільшу врожайність».
«Про що мрію? Щоб у сім'ї все завжди було добре. Щоб наше підприємство росло й розвивалося. Щоб був мир в Україні. А все інше своїми руками зробимо».