«Справжній кайф від роботи почав отримувати,
коли став інженером»
Сергій Островий, інженер з автоматизованих систем керування
виробництвом «Вінницької птахофабрики»
«Я працюю за фахом — маю ступінь спеціаліста з якості стандартизації сертифікації обладнання і ступінь бакалавра з електрифікації сільського господарства. Після закінчення 9 класу школи, я навчався у технікумі в Ладижині. Особливого розуміння ким я хочу бути, тоді ще не було, вступив туди, куди було ближче, адже родом я з Ладижина. Далі вже вирішив піти стопами брата, який навчався у Львівському національному аграрному університеті. Щоправда, він механік, а я там отримав освіту електрика. Практично відразу після отримання диплома, у 2012 році, я прийшов в МХП».
«Спершу я працював слюсарем з контрольно-вимірювальних приладів. На власні очі бачив як запускали переробний комплекс — це співпало якраз з початком моєї роботи. Можна сказати, що з цим переробним комплексом я починав своє професійне становлення. Почав набувати тут практичних навичок. Бачив перші зупинки, труднощі, намагався взяти для себе з цього уроки. Справжній кайф від роботи почав отримувати, коли став інженером».
«Коли запускався завод, то на підприємство приїздило багато іноземців, зокрема, з Нідерландів та Іспанії. Це представники виробників обладнання, яке наш завод закупив. Вони монтували і здавали в роботу куплене устаткування. Дуже цікаво і приємно було у них вчитися, розширювати свій світогляд. Це також допомогло мені підтягнути технічну англійську мову, що дуже важливо, адже майже вся якісна профільна література на англійській. Зараз, коли ми модернізуємо цехи, іноземці також приїжджають здавати обладнання в роботу».
«Сьогодні в мої обов'язки входить не просто ремонт обладнання, а й його модернізація та робота на попередження аварій. Моє завдання не просто прийти і відремонтувати те, що зламалося, а вчасно запланувати ремонти так, щоб аварій траплялося якнайменше. Звичайно, на виробництві поломки будуть, але ми працюємо, щоб звести їх до мінімуму. Плануємо ремонти і проводимо їх, а також займаємося модернізацією обладнання. Ми, як інженерно-технічний персонал, навчаємо роботі з обладнанням своїх підлеглих — слюсарів контрольно-вимірювальних приладів автоматики».
«В агрохолдингу працює програма «Банк ідей». Це проект, де кожен працівник може запропонувати якусь ініціативу. Якщо вона економічно обґрунтована і ефективна, то її затверджують до втілення. Участь у програмі дуже заохочується і це ще більше спонукає до модернізацій. Одну з моїх ідей підтримали і вже втілили — заміна індуктивних датчиків на оптичні. На перший погляд може видатися, що нічого новаторського в ній немає — просто взяти і замінити одні датчики на інші. Однак цю заміну провести було доволі не просто, оскільки датчики пов'язані з програмним забезпечення від певної компанії і доступу до нього компанія нам не давала. Я запропонував спосіб обійти програму і так ми змогли замінити датчики».
«Нові модернізації та реконструкції на підприємстві відбуваються постійно. Найближчим часом планується підвищення швидкості однієї з ліній. Зараз у нас за годину з однієї ліній виходить 13,5 тис. голів птиці, а буде — 15 тис. Дві лінії вже так працюють, плануємо модернізовувати третю. Скоро до нас повинні приїхати нідерландці і ми разом будемо працювати над даним завданням. Знаю, що буде продуктивно і цікаво. І знову буде нагода покращити технічну англійську».
«Мені пощастило з колективом. Працюємо пліч-о-пліч і командно. В людях намагаємось побачити не колір диплому, а рівень знань. Я особисто оцінюю людей за жагою до роботи, за тим, як горять очі і як людина ставиться до роботи. Вважаю, що це не менш важливо, ніж професійні навички. Чимало закордонних компаній такі риси вважають пріоритетними при прийомі на роботу. Старанність і бажання вчитися — це запорука успіху у будь-якій роботі. Я намагаюся в людях це зрозуміти при спілкуванні і розкрити потенціал, коли його бачу. У нас для цього є усі можливості — тренінги, спілкування з іноземцями, навчання, хакатони, нестандартні задачі, багато всього, що дає змогу повертатися з роботи приємно зарядженим».
«У студентські часи я захоплювався футболом, активно тренувався і грав. Зараз же весь поза робочий час присвячую родині. У мене дружина і трирічний син. Влітку їздимо разом Україною, намагаємося підтримувати наших виробників і український бізнес загалом. Минулої зими хотіли поїхати за кордон, вже мали придбаний тур, але через коронавірус не вдалося поїхати. Натомість відпочили в Україні. Я зараз щасливий, мрію таким і залишатися. Вважаю, що ніколи не варто зупинятися, бо стояння на місці сьогодні — це по суті регрес. Дуже стрімко все змінюється, багато знань втрачають актуальність, а натомість з'являються нові. Аби розвиватися і досягати нових вершин людям також потрібно змінюватися».