«Вся моя трудова діяльність пов'язана з виробництвом»
Максим Камишанський, інженер-механік «Катеринопільського елеватора»
«Мої батьки мають інженерну освіту. Працювали у будівельній галузі. Мама займалася проектуванням, а тато був майстром на будівельних майданчиках. Може тому у старших класах більше любив точні науки, зокрема, математику та фізику. Вже в шкільні часи розумів, що хочу пов'язати своє життя з технікою. Оскільки я жив і навчався у м. Ватутіне, то на сімейній раді було вирішено йти навчатися в Черкаський державний технологічний університет на спеціальність Обладнання переробних і харчових виробництв. Цей ВУЗ був найближчий з тих, які мені імпонували».
«Харчовий напрямок обрав, бо в ті часи це був новий факультет в університеті, мій курс — перший його випуск. Було цікаво спробувати щось нове, та і розумів, що напрям перспективний, адже за будь-яких обставин людям потрібна їжа, а її виробництво завжди буде актуальним».
«В університеті на екзамени завжди ходив останній із групи. Можливо, спочатку боявся їх здавати, боявся викладача. Але потім це у мене увійшло у звичку. Якщо екзамен о 14 год. дня починався, то приїжджав на 16 год. і завжди здавав на «відмінно». Я собі так рахував, що викладач до кінця екзамену вже втомився, тому багато запитань задавати не буде. Ось так і закінчив університет з червоним дипломом».
«В студенські роки чув про компанію МХП. Коли вже навчався на 5 курсі, то до нас приїжджали представники МХП в пошуку молодих фахівців. Викладачі університету координували процес співробітництва з підприємствами і рекомендували здібних та перспективних студентів. На той час в мене була можливість працювати в МХП, але з певних причин я відмовився. В той період свого життя я жив в Черкасах. Представництва компанії МХП не було в місті (або, можливо, я про нього не знав), а до переїзду я не був готовий».
«Після навчання розпочав свою кар'єру з того, що пішов працювати слюсарем на консервний завод. Пізніше вже на зводі став механіком цеху кабачкової та баклажанної ікри. У 2014 році, коли почалась війна, в компанії, де я працював, відбулося суттєве скорочення штату, бо до цього продажі були орієнтовані на російський ринок. Моя посада на підприємстві підпала під скорочення, тому доля привела мене в невеличку фірму, яка виготовляла соняшникову олію, в якій я пропрацював рік на посаді головного інженера. Оскільки фірма була невеликою, а часи були скрутні, фірма не встояла перед кризою. В той час і було прийнято рішення переїхати в місто Ватутіне, Звенигородського району, звідки я родом, місто в якому я виріс та де живуть мої батьки».
«На заводі я познайомився зі своєю майбутньою дружиною. Ми одружилися. І на момент переїзду вона вже перебувала в декретній відпустці, тому нас нічого не тримало в Черкасах. Заздалегідь почав моніторити можливості працевлаштування і дізнався, що МХП будує в цій місцевості новий оліє-екстракційний завод, де потенційно я міг би бути корисним та застосувати свій досвід. Коли завод був збудований у 2016 році — я відразу влаштувався на посаду інженера-механіка. З тих пір так і працюю на «Катеринопільський елеватор».
«В підпорядкуванні у мене є штат слюсарів. З самого початку їх було семеро, ми займалися виключно оліє-екстракційним заводом. На сьогоднішній день організація роботи підрозділу змінилася, та утворилася служба головного механіка, яка обслуговує весь «Катеринопільський елеватор», — оліє-пресовий завод, комбікормовий завод, оліє-екстракційний завод та елеваторний комплекс. Тобто сфера нашої роботи розширилась. Наразі в зоні моєї відповідальності оліє- екстракційний завод, але за потреби, замінюю механіків інших підрозділів та головного механіка підприємства. В підрозділі всі працівники взаємозамінні, і коли на якомусь з заводів відбуваються значні ремонтні роботи, то залучають усіх працівників».
«У колективі атмосфера дуже дружня, що сприяє плідній співпраці. Люди різні, різного віку. Хтось вже тут давно, хтось недавно прийшов, і всі мирно та злагоджено працюють. Сильної плинності кадрів в підрозділі немає, всі працюють стабільно. Буває, звичайно, хтось звільняється, а хтось новий приходить, але такого, щоб щомісяця по кілька людей звільнялося, немає. Є стабільний колектив, і кожен з працівників добре знає свою роботу, та і люди непогано знають вже один одного. Ми намагаємося це підтримувати, бо складно навчити нових людей працювати з таким різним обладнанням. Час від часу проводимо внутрішні ротації, щоб люди не засиджувалися на одному місці і могли замінювати один одного».
«В мої обов'язки входить забезпечення справності обладнання оліє-екстраційного заводу та контроль технічного стану. Слюсарі кожної зміни перевіряють всю техніку, звітують мені про її стан, за необхідності проводяться поточні ремонти. Дуже багато роботи пов'язано з організаційним процесом: замовленням запчастин і розробкою графіків планово-попереджувальних ремонтів. Завод оснащений системою моніторингу стану обладнання — це апарат, який вимірює вібрації обладнання, за якими ми визначаємо, що в конкретному місці скоро може виникнути проблема. Система закупівлі запчастин автоматизована, прив'язана до бухгалтерської програми 1С. В базі 1С, занесена вся інформація стосовно запчастин, звідти ми за потреби їх виписуємо, також там ми бачимо залишки і, відповідно, можемо замовляти заздалегідь те, що закінчується».
«Обладнання на заводі різне, щось є українського виробництва, та щось з-за кордону. На заводі часто відбуваються оновлення, щороку є нові проєкти, якісь інновації, додаються нові технічні можливості. Наприклад, раніше на заводі продавали оболонку з сої, ядро якої переробляли на олію та шрот, — приїжджала машина, щоб її забрати, згодом стало зрозумілим, що так не вигідно, бо ця оболонка дуже легка, але має великий об'єм і возити її недоцільно. Відтак поставили лінію для її подрібнення, тепер машина за один рейс може вивезти значно більше цієї оболонки. Найближчим часом планується впровадження екстрагування соняшникової макухи — це метод отримання олії за допомогою хімічного процесу. Тобто після спресування насіння соняшникового, отримали з нього олію і макуху. В макусі ще міститься багато олії, та щоб її «витягти» звідти, потрібне екстрагування, тому процес модернізації та впровадження нових технологій не завершується».
«Наразі я маю трьох дітей, старшій доньці 7 років, середньому сину — 3 роки і наймолодшому — 4 місяці. З великою сім'єю і відповідальною роботою фізично відпочити мені складно, а морально відпочиваю через зміну обстановки: з робочої на домашню і навпаки. Ми цього року поїхали з сім'єю на море. Думав, що полежу в шезлонгу на берегу, відпочину. Та вже через кілька днів хотілося назад на роботу. З трьома маленькими дітьми важко відпочивати (сміється,— прим. ред.)».
«Буває, що доводиться повертатися на роботу, коли вже приїхав додому, чи у вихідні їздити. Завод же працює цілодобово і може щось трапитись в будь-який час. Я, на жаль, не можу сказати поломкам, щоб вони відбувалися у мій робочий час. Це специфіка роботи і доводиться до неї адаптовуватися і мені, і моїй сім'ї, і всьому колективу. Ми вже звикли до цього і ставимося з розумінням».
«Моя старша донька веде свій канал на YouTube. Буває, що після роботи з нею дивимося відео інших блогерів. Та єдине, що поки вона розмовляє російською мовою. Цього року вона пішла до першого класу, тож маю надію, що в школі вивчить українську мову. Я пришвидшую цей процес. Разом читаємо книги українською і я пояснюю їй значення того чи іншого незрозумілого слова».