«Намагаюся якомога більше вчитися і передавати знання колегам»
Юлія Шевченко, заступниця директора з якості «Миронівської птахофабрики»
«В МХП я прийшла в 2004 році, ще будучи студенткою. У мене дві вищі освіти, перша — за спеціальністю «Компʼютерно-інтегрована система управління виробничим процесом»; друга — «Якість, стандартизація, сертифікація продукції АПК». Другу вищу освіту почала здобувати, коли працювала в МХП (навчалася у магістратурі Національного Університету біоресурсів та природокористування України). Школу я закінчила з золотою медаллю. Під час навчання за першим фахом проходила практику на харчових підприємствах — автоматизовувала їх, було дуже цікаво».
«Я родом з Миронівки, тому про МХП, звісно, знала, у нас багато хто хотів тут працювати. На 5-му курсі мені запропонували роботу в компанії. Я дуже цьому раділа, і навіть не так важливо було ким працювати, у такому класному холдингу готова була все робити. Спершу влаштувалася у відділ постачання. Тоді якраз почалося будівництво заводу «Легко», і мені вже на цьому етапі запропонували там працювати після завершення будівництва».
«До роботи заводу я долучалася ще під час будівництва. Активно брала участь в обговореннях і плануванні майбутньої потужності та її процесів. Коли було побудовано лише каркас будівлі, поряд був вагончик — мій «офіс», в який я відразу «переїхала», щоб розпочати працювати. Я, директор, секретар та начальники інженерних служб працювали у вагончиках та контролювали процес будівництва. Потім до нас приєдналися технологи, які вивчали свою частину роботи. Ще пізніше почали привозити обладнання — було дуже цікаво бачити, як на моїх очах з’являється виробництво. Вже коли завод почав функціонувати, мені запропонували посаду головного спеціаліста зі стандартизації, сертифікації та якості».
«Ще на етапі будівництва заводу ми прописували всю документацію, відповідно до міжнародних стандартів, згідно з якими виробництво повинно працювати. Коли завод запрацював, то навчали людей, відповідно до прописаних правил, і контролювали виконання усіх вимог. Це була дуже цікава робота, особливо для молодого спеціаліста, адже я була залучена і у виробничі процеси, і багато комунікувала з людьми. До того ж мені пощастило з чудовими наставниками, які багато чому мене навчили. Пропрацювавши деякий час, я пішла в декрет, а коли повернулася, то отримала пропозицію роботи на «Миронівській птахофабриці». Тут обов’язки були схожі, але обсяг робіт вже масштабніший. Я дуже старалась взяти від цієї роботи і свого керівництва максимум досвіду. Сьогодні також намагаюся якомога більше вчитися і передавати знання колегам. Завжди підштовхую до розвитку тих, хто хоче, допомагаю їм рости».
«Зараз я аналізую та контролюю роботу двох груп людей: відділу контролю якості та фахівців зі стандартизації, сертифікації та якості. Відділ контролю якості — це ті люди, які, так би мовити, «в полі», тобто безпосередньо на виробництві контролюють технологічний процес. Спеціалісти стандартизації, сертифікації та якості переважно займаються розробкою та актуалізацією документації, навчанням працівників. У нас класний і драйвовий колектив. Моя команда складається з 52 осіб, а загалом по підприємству — понад 2 тисячі. Робота кожної людини впливає на якість кінцевої продукції, тому можна сказати, що в певній мірі контролювати доводиться всіх».
«Колись прочитала, що у менеджементі найважче навчитись управляти трьома людьми. Якщо людина зможе це зробити, то далі кількість вже немає значення. Думаю, мені вдалося опанувати це мистецтво, й справді не можу сказати, що керувати роботою такої великої кількості людей складніше, аніж меншої. Я прагну бути справедливою керівницею. Коли йдеться про якість і безпечність харчової продукції, то без строгості не обійтися, але вона повинна бути заради справедливості. Я намагаюся балансувати і втримувати рівновагу, щоб людям було комфортно працювати і вони виконували необхідні правила. У нас працюють різні люди, різного віку. Хтось з досвідом, хтось зовсім молодий, але усі завзяті, чесні, принципові і щирі. Якщо виникає проблема, то ми всі разом шукаємо з неї вихід і вирішуємо».
«Роботу можу водночас назвати і своїм хобі. Моє життя тісно пов'язане з роботою, всі друзі тут працюють. Чоловік не має до неї стосунку, каже, що коли ми збираємося з друзями, то говоримо лише про роботу. У мене двоє дітей, якими я захоплююся і дуже пишаюся. Вони ще малі, але вже активно займаються спортом. Я теж люблю спорт, але часу на нього залишається мало. Мої батьки — спортсмени, тому спорт у нашій сім'ї завжди був. Я люблю кататися на лижах, щороку з сім'єю їздимо в гори взимку. Люблю грати у волейбол, читати. Загалом різна діяльність мені цікава. Цього року з чоловіком і дітьми спускалися Південним Бугом на рафті — задоволені, що спробували. Любимо подорожувати, відкривати для себе щось нове. В Україні дуже багато цікавих місць. Я дуже люблю Львів, в Києві часто буваємо, бо нам недалеко, особливо, коли з’являється щось нове: якась виставка, наприклад, чи розквітає ботанічний сад. В Черкасах часто гуляємо, можемо поїхати колом, скажімо у Рівне, потім — у Тернопіль, Вінницю і повернутися в Миронівку».
«Я багато займаюся саморозвитком, відвідую різні професійні курси. Буваю і на навчаннях для загального розвитку. Наприклад, нещодавно почала вивчати англійську мову. Не раз я себе питала, чого хочу у плані кар'єрного розвитку, і зрозуміла, що мені важливий рух і постійне вдосконалення. У нас на підприємстві багато цікавої роботи, ми не стоїмо на місці і отримуємо від цього задоволення. Я вважаю себе щасливою людиною: у мене класна, цікава робота, у мене чудова сім’я, батьки поруч. Завжди хочеться більшого, і для цього потрібно ставити цілі і досягати їх. Я завжди так роблю і намагаюся реалізовувати усе задумане. Головне, щоб усі були здорові, — це дуже важливо і актуально, а решту можна здобути».