«Я відчувала, що я потрібна і моє бажання працювати та робити підприємство ще кращим - лише зростало»
Наталія Танасієнко, заступник директора з питань інкубації філії «Птахокомплекс» «Вінницької птахофабрики»
«Я могла б працювати журналістом, якби не одне але… Після закінчення школи вступила в Тульчинський фаховий коледж ветеринарної медицини.
«Я творча особистість і більш тяжію до гуманітарних наук. Тож по закінченню коледжу я подала документи в Київський національний університет ім. Тараса Шевченка на спеціальність «журналістика». Мене прийняли на платне відділення. Оскільки я закінчила коледж на відмінно, то паралельно мене прийняли ще й на бюджет у НУБіП. Я опинилася перед складним вибором — здобувати нову для себе професію, чи продовжити здобувати знання з ветеринарії. Банально, але все вирішили гроші. Навчання на факультеті журналістики коштувало не дешево, а ще потрібно було сплачувати оренду житла у столиці. Тоді я обрала для себе другий варіант і по сьогоднішній день про цей вибір не пожалкувала».
«З мене б вийшов гарний флорист…І я працювала флористом під час навчання у ВУЗі. Пішла на курси флористики, які були для мене наче ковток свіжої води. Після їх закінчення мене взяли у салон флористичного дизайну, де я формувала оригінальні композиції і допомагала клієнтам з вибором букетів. Це був досить непоганий заробіток для мене, як для студентки. Та вже на останньому курсі задумалася над тим, що якщо я хочу працювати у ветеринарії, то мені потрібні практичні навички. Тоді я залишила флористику і почала працювати у ветеринарній клініці з домашніми тваринами. Через рік зрозуміла, що заробітна плата не дозволяє себе повністю забезпечувати. Кудись потрапити на посаду ветеринара з кращою оплатою мені, як випускниці, було дуже важко. Тому я пішла працювати у DUTY FREE Борисполя та аеропорту "Жуляни"».
«Мені здається, що з кожною новою роботою я не тільки отримувала матеріальну вигоду, але й поповнювала свій багаж знань та комунікативних навиків. Цінним для мене є те, що спілкуючись із різними людьми - я обов'язково чогось від них навчалась. Ще, під час роботи у дьюті-фрі в аеропорту, я змогла відвідати різні країни, бо завжди була в курсі знижок на авіаперельоти і путівки. Я побачила світ і це розширило мій світогляд. В дьюті-фрі я спочатку працювала консультантом, потім адміністратором і помічником директора. Здається, кар'єра розвивається, все добре. Та на горизонті з'явилися нові зміни».
«На той час я вже буда одружена. Чоловік працював у ветеринарній міліції. Після реорганізації контролюючих служб його відомство розформували, і ми вирішили спробувати долю в Ладижині, оскільки знали, що тут є таке величезне підприємство. Тоді якраз МХП нарощував активи в Ладижині і тут були перспективи росту. Я планувала теж вийти на роботу і навіть розмістила своє резюме на сайті пошуку роботи. Але дізналася про вагітність. Про роботу вже не йшла мова. Резюме так і залишилося відкрите. І коли дитині ще не було й року, моє резюме побачили в МХП і запросили на посаду секретаря керівника філії «Птахокомплекс» Олександра Гурова. Ось так, в січні 2017 р. я знайшла няню для своєї дитини і прийшла працювати в МХП».
«Через якийсь час працюючи секретарем, дізнавалася про ситуацію у ветеринарії на підприємстві. А вже з квітня 2017 року почала працювати лікарем ветеринарної медицини на дільниці вирощування».
«Здавалося б, пройшло близько 4 років після закінчення ВУЗу. Всі знання з ветеринарії потихеньку втрачалися. Та якоїсь паніки у мене не було. Я швидко вчуся і вважаю себе достатньо комунікабельною, а вміння знайти спільну мову з колегами і персоналом на виробництві — це величезний відсоток успіху в роботі. Що було найбільш складним? Пояснити простими словами персоналу на виробництві, чому потрібно дотримуватися біобезпеки. Це спрацьований колектив, люди з села зі своїми пріоритетами і баченням. З ними потрібно було говорити простою мовою, без термінології. Ввважаю, що цей екзамен я витримала на «відмінно».
« Через півтора роки я вже настільки добре знала свою роботу, що працювати лікаркою стало «тісно», і це усі помічали. Зокрема тому в 2018 році я погодилась спробувати свої сили провідним лікарем інкубаторно-птахівничої станції. На цій посаді я пропрацювала трішки більше трьох років. За цей час встигла сходити у кількамісячну декретну відпустку, з якої мені запропонували вийти коли донечці було лише три місяці. І це був морально складний момент. В якому мене повністю підтримав чоловік, погодившись взяти на себе таку велику ношу як маленьке дитя. Тому, обов'язково хочу зауважити, що я б не досягла того, що маю, якби не така самопожертва від чоловіка, якби не підтримка моїх керівників та колег. Те що мене попросили рано повернутись на роботу - мене дуже мотивувало. Я відчувала, що я потрібна і моє бажання працювати та робити підприємство ще кращим - лише зростало».
«Моє завдання — це звісно ж високі виробничі показники, та про виробництво говорили уже дуже багато в попередніх статтях, тому, я б хотіла зосередитись на іншому. Мені неймовірно подобається вислів нашого СЕО - що "МХП - це не про курей, а про людей". Я часто його цитую в колективі. Відчуваю величезну відповідальність за довірений мені колектив, що налічує близько двохсот чоловік, я прагну щоб мікроклімат в колективі був позитивним. Люди, природно, є істотами соціальними: ми прагнемо дружніх та позитивних взаємодій, так само як потребуємо їжі та води. Тому є сенс стверджувати, що чим кращі наші відносини на роботі, тим щасливішим і продуктивнішим буде наше життя».
«Хороші робочі стосунки дають нам ще кілька переваг: наша робота стає більш приємною нам і відповідно ефективнішою, коли ми працюємо у здоровій і доброзичливій атмосфері. Крім того, люди частіше йтимуть нам назустріч, будуть підтримувати наші проекти та інновації, поставляться із розумінням до певних труднощів чи проблем. Більше того, добрі стосунки дають нам свободу: замість того, щоб витрачати час і енергію на подолання проблем, пов'язаних з негативними відносинами, ми можемо, навпаки, зосередитись на можливостях. Тому моя основна мета- це дійсно щасливий колектив».
«І хто дочитав до цього моменту, дам кілька порад із свого досвіду як цього досягти. Отож першою запорукою є довіра, коли ви довіряєте колегам, ви формуєте потужну команду, атмосфера якої допомагає вам працювати та спілкуватися більш ефективно. Надважливою є взаємна повага, коли ви поважаєте людей, з якими працюєте, ви цінуєте їх внесок та ідеї, і вони в свою чергу цінують вас. Працюючи разом, ви можете розробити рішення, засноване на вашому колективному розумінні, мудрості та творчості. Потрібно вміти приймати різноманітність, люди з добрими соціальними навичками не лише приймають різноманітність людей і думок, вони цінують їх і проявляють до них справжній інтерес. Наприклад, коли ваші колеги по роботі пропонують відмінне від вашого рішення проблеми, ви приймаєте його і враховуєте усі погляди у спільному висновку, і це однозначно згуртовує і посилює команду, робить її роботу більш злагодженою та професійною. Та ще важливий для мене аспект - це відкрите спілкування. Ми перебуваємо у спільному просторі, спілкуємося практично цілий день, незалежно від того, чи надсилаємо електронні листи та повідомлення, чи зустрічаємось в офісі та за обідом.Чим більш відкрито і позитивно ви спілкуєтеся з тими, хто навколо вас, тим багатшими будуть ваші відносини. Всі хороші стосунки залежать від відкритого та чесного спілкування».
«Я займаюсь малюванням. Пишу картини в основному маслом. Чвстину робіт у мене купують, частину дарую. Я радію що моя творчість приносить людям радість та естетичне задоволення, і це основна мотивація для мене у цій справі. Для мене малювання — відпочинок, під час якого я вимикаю мозок. А ще робота з пензликом дає мені суттєвий заряд енергії. Другою частиною мене заряджають двійко прекрасних діток та чоловік».
"Отож, повинна сказати що зараз я щаслива. Я щаслива від того, що маю можливість працювати в прекрасній компанії з чудовими людьми, я щаслива як донька, як дружина та мама, як художниця. Та ні в якому разі не планую зупинятись на досягнутому. Прагну розвиватись і надалі, та ділитись тим що знаю та вмію з оточуючими».