«Бути керівником — це мистецтво»
Бахчеван Наталія, начальник сервісної служби виробництва ПрАТ «Миронівська птахофабрика»
«За освітою я фахівець з бухгалтерського обліку. Закінчила Чигиринський економіко-правовий коледж. Працювала бухгалтером в м. Тирасполь (Молдова) на консервному заводі ім. Першого травня. Пропозицію влаштуватися на роботу в МХП отримала від Юрія Косюка у 2004 році. Під час розмови він мені сказав: «А чому Ви не хочете поїхати та спробувати?» Тоді заробітку вдома не було, платили копійки. На той момент паралельно тримала вдома господарство. Після такої пропозиції за три дні продала його та й поїхала на птахофабрику «Перемога Нова» в с. Будище Черкаської області».
«Мене радо зустріли, поселили в гуртожитку. Бригадир почав все розказувати і показувати, знайомити. Один день мене навантажує, другий день розповідає. На третій день я вже йшла і думала, що це місце точно буде моє. Люди теж мене сприйняли одразу. Тож на четвертий день, коли закінчився забій птиці, бригадир мені сказав, що я залишаюсь. Отримавши від нього перше завдання — порахувати корми, я приступила до виконання. Думала, як же мені його виконати? Пішла, постукала по бункерах... Зате зараз я знаю кожен гвинтик, де, скільки в бункері знаходиться кормів. Але це треба було самій усе пройти. Загалом не думала, що робота може так затягувати, але мені одразу сподобався цей ритм. Тоді нас у бригаді було 12 осіб — колектив дружній. Напевно, це теж допомогло швидко звикнути до нового місця».
«Надалі колектив я формувала сама. Забігаючи наперед, скажу, що зараз легше, тому що команда сформована, ніхто до Польщі вже не хоче їхати. Ті, що їздили, повернулися. Та й чого туди їхати — соціальний пакет у нас хороший, такого ще треба пошукати гарно. І більшість людей, які повернулися з Польщі, говорять, що мучились там 2-3 місяці, але майже нічого не заробили. А тут, кажуть, можна заробляти й бути вдома. І, повірте, той, хто дійсно хоче працювати, старається — отримує гідну винагороду».
«Пропрацювавши понад чотири роки на «Перемозі Новій» бригадиром, мені запропонували спробувати себе на новому місці, тож я поїхала до Канева. На той час тут на повну йшло будівництво «Миронівської птахофабрики». Внутрішньо я не була готова до такого серйозного кроку і неодноразово говорила про себе: «Напевно, не поїду, нехай молодь їде». Але побачивши, що разом зі мною на нове місце запросили мого директора Василя Михайловича Бежинця, вагатися стала менше. Я завжди говорила — куди він, туди і я. Так сталося й цього разу».
«Приїхавши до Канева у 2008 році, я побачила, що один комплекс уже побудований, а ще один — Копіюватський, знаходився на стадії будівництва. На місці майбутнього птахокомплексу на той час не було нічого, окрім будматеріалів і котловану під фундамент. На дворі лютий, холоднеча. Подивилася на все і вирішила, що все одно треба починати. А тоді людей не було. Ми їздили районами, розвішували оголошення, шукали співробітників. Тобто на цьому підприємстві я починала з самого початку — з будівництва. Пам'ятаю, як кожен день ходила по об'єкту й відмічала про себе що де зроблено. Здається наче вчора все було, а ж ось у січні вже буде 17 років як я тут».
«Так три роки пропрацювала зоотехніком з вирощування на Копіюватському комплексі. Потім перейшла в сервісне обслуговування і вже всі зони з вирощування були у моєму віданні. Таким чином, на сьогодні ми обслуговуємо всі 27 бригад на 4 комплексах: Копіюватському, Синявському, Козарівському та Ліплявському. Нині у моєму підпорядкуванні близько 300 осіб й разом з цією великою командою ми повністю забезпечуємо підготовку дільниць до нового туру. Починаємо з відлову птиці, далі працює бригада з чищення, потім проводимо процеси мийки, побілки і врешті завозимо підстилку та садимо курчат. Я вже настільки звикла до цієї роботи, що не уявляю життя без неї!».
«Мої рідні кажуть, що я почала швидко говорити. Я й сама помічаю це. Думаю, це тому, що я весь час в русі, адже постійно курсую між різними бригадами, переключаю свою увагу з процесу на процес. Взагалі, в нас швидкість присутня у всьому. Крім того, слідкуючи за молодими людьми, я бачу як швидко вони роблять ті чи інші речі. Тож, напевно, і я підлаштовуюся під такий темп життя. Мені здається, що цей ритм на підприємстві, який, у першу чергу, задає наш директор — Ольга Миколаївна Форостяна, допомагає нашій команді досягати великих вершин. Маючи гарні показники, ми зайняли перше місце за минулий рік. Що буде в цьому, побачимо, але одне точно скажу — ми завжди налаштовані й працюємо на результат!».
«Мене дивує, що є такі люди, які не хочуть працювати. Я вже далеко не юна, але не збираюся сидіти без діла. Кажуть, що людина пішла на пенсію й осіла вдома… Це точно не про мене, адже маю енергію, досвід, а головне — бажання працювати! Важливий не вік чи посада, а те, наскільки відповідально й професійно ти виконуєш свою роботу. І скажу, що в нас ніхто не ховається за посадами. Якщо треба, то бригадир допоможе своїм робітникам. Як кажуть — корона ні з кого не впаде. Люди в нас працьовиті і все вміють робити — чудова команда одним словом!».
«Я розумію, що у світі прогрес, все невпинно йде вперед і вдосконалюється. Так, я вже не з молодих, але дивлюся на перспективу і знаю, що повинна йти в ногу з часом. Якщо ти десь один день відстав, то спробуй наздогнати. Я завжди кажу, що кожна дія повинна бути продуманою наперед. Ми на «Миронівській птахофабриці» дотримуємося таких правил і бачимо результат — ми на крок попереду!».