«Одна людина всього знати не може, тому важливо спілкуватися, підказувати один одному»
Леонід Горбаченко, інженер-механік елеватора «Миронівського заводу з виробництва круп і комбікормів»
«Я прийшов сюди працювати 23 вересня 1980 р., тільки-но закінчилося будівництво. Комбікормовий завод тоді вже працював, а елеватор ще будувався. Спершу я працював слюсарем на комбікормовому заводі, а коли елеватор запустився, то перейшов сюди. Це було в листопаді 1980 року. Ми спочатку все робили в ручному режимі, без автоматики, потім потроху налаштували все, а згодом і переробили. Це залізо-бетонний елеватор. З 2008 року по даний час працюю інженер-механіком елеватора».
«У 2003 р. побудували елеватор на 18800 метрів кубічних, у 2006 році — на 80000 метрів кубічних, а у 2010 році — на 30000 метрів кубічних. Сучасні елеватори значно кращі, зручніші, продуктивніші».
«До моїх обов'язків входить правильна організація роботи, своєчасне забезпечення запасними частинами, формування заявок на закупівлю запчастин. Потрібно передбачати можливі несправності, щоб якомога швидше полагодити. Звичайно, абсолютно все передбачити неможливо, але намагаємося запобігати негараздам, щоб нічого не простоювало. У нас все автоматизовано, заявки й планування робимо через програму, йдемо в ногу з часом. Також потрібно слідкувати за технікою безпеки, за пожежною безпекою, за всім треба дивитися. Але основне — це безпека працівників та безперебійна робота обладнання».
«Колектив у нас хороший, приємно працювати. Усі люди різні, тому важливо до кожного мати підхід і вміти правильно ставити завдання. Людям потрібно проговорювати, що від них вимагається, які плани перед ними стоять, що вони повинні робити. Зараз у нас бригади об'єдналися. Тому щодня я планую ремонтні роботи на наступний день, щоб знати, скільки людей мені потрібно. Тоді подаю заявку до центральної майстерні, працюємо вже з виділеними фахівцями, ремонтуємо відповідно до графіка. Якщо трапляються непередбачувані поломки, тоді екстрено все робимо, але намагаємося передбачити та запобігти таким випадкам. У нас працюють і старші, і молоді, але старших більше — в основному ті, хто вже по 15-20 років тут працює, вже зі стажем, надійні, на них можна покластися в усьому».
«У мене є донька, син і троє онуків. Донька з відзнакою закінчила Ірпінську академію, зараз також працює в МХП — у центральному офісі провідним юристом. Син закінчив Білоцерківський сільськогосподарський інститут, раніше працював на елеваторі начальником зміни».
«Рибальство — це наше з сином захоплення. Це хороше діло, заспокоює, розслабляє й літом, і взимку. Інколи їздимо на Дніпро, на Рось, а найчастіше рибалимо тут, у місті. неподалік від будинку сина. Найбільший мій улов — це короп вагою 4,2 кг. Син більших ловив, він їздив на змагання з рибальства між підприємствами МХП, то там траплялося, що й 12-кілограмових коропів ловили. Команда від ЗВКК посідала призові місця. У нас у холдингу є більше 10 рибальських команд, вони багато куди їздять, а я — аматор, мені можливості на місці порибалити вистачає».
«Найголовніша моя мрія зараз — щоб було здоров'я й сили працювати. Зараз такий час, що це головне. Хочу, щоб ніхто не хворів, особливо страшно, коли онуки хворіють. А все інше… Я багато чого вже пережив, багато що бачив, чимало вже зробив і досягнув. У 1990 році, наприклад, налагоджував елеватор в Монголії, мене тоді відрядили на цю роботу. Ми там три місяці працювали. Це був єдиний елеватор у повністю автоматичному режимі, який Радянський Союз збудував. За цю роботу мене преміювали, дали подарунки. Вже за МХП, на 10-річчя холдингу, яке святкували в м.Миронівка, Юрій Анатолійович Косюк нагородив мене автомобілем».
«Я не з тих людей, які бігають за грошима. Мені кілька разів пропонували іншу роботу, але я відмовлявся навіть тоді, коли було дуже важко, коли зарплату не платили. Мені тут подобається, багатьох людей навчив, багатьом підказував, від багатьох навчився чогось для себе. Працюємо й дивимося вперед. У нас є багато хороших людей, які підходять, питають, розпитують, консультуються. Одна людина всього знати не може, тому важливо спілкуватися, підказувати один одному, доповнювати досвід один одного».