«Мій робочий день починається зі спілкування з людьми, ним і закінчується»
Петро Андрієць, менеджер із соціальних проєктів благодійного фонду «МХП – Громаді» по Вінницькому регіону
«Моя трудова діяльність у МХП розпочалася 17 липня 2017 року. Зовсім недовго, півроку працював фахівцем у департаменті безпеки. Потім перейшов на один із підрозділів «Вінницької птахофабрики», де опікувався питаннями соціального відділу і паралельно очолював земельний відділ. З того часу маю змогу безпосередньо спілкуватися з громадами, на території яких розташовані виробничі потужності Вінницької птахофабрики. А з червня 2020 року усі соціальні підрозділи «Зернопродукт-МХП», «Агрокряж» та чотирьох елеваторів у Вінницькій області об'єднали у благодійний фонд «МХП — Громаді». Сьогодні я очолюю напрямок соціальної роботи соціально-корпоративної відповідальності МХП на території Вінницької області».
«Мій робочий день починається зі спілкування з людьми, ним і закінчується. Спілкуюся з очільниками громад, небайдужими мешканцями, ініціативними групами, громадськими організаціями, представниками бізнесу. Робота дуже цікава і мені подобається. Основне завдання благодійного фонду — створення комфортних умов проживання на певній території. Раніше формат спілкування з громадами у нас був такий: керівники громад зверталися з відповідними листами, а ми надавали фінансовий ресурс для реалізації певних програм. Зараз він набагато цікавіший, бо до завдань фонду додалося ще й максимальне залучення людей до участі у проєктах, до їх підготовки та реалізації — це і збір підписів, і фінансова участь».
«Для нас не так важлива сума зібраних коштів від громадян, як зміна світогляду і зміна самого формату спілкування. Є чимало прикладів, коли на зборах громади виявлялося, що думка голови сільради чи іншого очільника громади не співпадає з думкою більшості її мешканців. І через голосування ми обираємо пріоритетніший проєкт. Звичайно, на кожній території є люди, які часто не згодні ні з ким і ні з чим. Я поважаю їхню думку і пропоную їм створювати проєкт на основі своїх ідей і подавати його на розгляд, щоб отримати фінансову підтримку МХП та інших підприємств, які також працюють на тій території».
«У благодійному фонді є регіональні і загально українські проєкти. Перший розділ кожного з них — це «Мета проєкту». Там ініціативна група, громадська організація чи просто мешканці населеного пункту описують свою проблему. З інфраструктурних проєктів найчастіше йдеться про облаштування доріг, будівництво водогонів, ремонти і трансформація у комфортні простори колишніх будинків культури. Один з дуже цікавих проєктів, який ми організували — це діджиталізація населення. Його гасло: «Навчи бабусю інтернету, навчи дідуся спілкуватися онлайн». Після адміністративної реформи змінилися межі багатьох територіальних громад і жителям віддалених населених пунктів не завжди зручно проводити розрахунки за електроенергію, за газ. Через навчання літніх людей ми допомагаємо їм опанувати ґаджети, створити кабінети, подавати показники лічильників онлайн».
«Є категорія співробітників МХП, які зайняті безпосередньо у виробництві: вирощують курей, займаються їх забоєм, заморозкою, експортом, логістичними питаннями, вирощують сільськогосподарську продукції, працюють у переробці та створенні кормів. А фонд, як на мене, своєрідна проміжна ланка між виробництвами і громадами, на території яких вони працюють. Він створює комунікацію, завдяки якій мешканці громад, на території яких ми присутні, відчувають себе комфортніше і трохи щасливіше. Канів, Миронівка і Ладижин — це три міста, на території яких сконцентровано найбільше об'єктів виробничих потужностей, відповідно, сюди спрямовано більше фінансового ресурсу і сфера діяльності благодійного фонду в рази більша, порівняно з іншими місцевостями. Мені здається, із населення Ладижина, як мінімум кожен третій-четвертий або працює в МХП, або якимось чином причетний до компанії».
«Я люблю спілкуватися з людьми. Уже міг би бути на пенсії за вислугою років, але вдома сидіти не захотів. Середню освіту я здобув у райцентрі Вінниччини. Потім навчався у Вінницькому державному педагогічному університеті на історичному факультеті, а пізніше — у Національній академії служби безпеки України. Після закінчення більше 20 років служив в органах Служби безпеки України, маю звання полковника. З дитинства займався спортом. Люблю ігрові види спорту: баскетбол, волейбол, настільний теніс. Полюбляю полювання і карпфішинг. Останнє — це такий напрямок рибальства — ми ловимо карпів і відпускаємо їх. З друзями з МХП з різних підрозділів на любительському рівні зробили стенд по компакт-спортінгу — це стрільба по тарілках. Такі заняття допомагають підтримувати себе у належній формі».
«Спорт, як на мене, дуже допомагає і поза майданчиком. Навіть, дитячо-юнацькі спортивні ігри вчать приймати правильні рішення: чи самому бути з м'ячем, чи передати пас товаришу, щоб отримати хороший результат. Я трансформовую свої спортивні навички і використовую їх в роботі. Я працюю у дуже цікавому колективі, з молодими, але вже досвідченими людьми. Усі ми різні, у кожного свій темперамент, різним людям краще вдаються різні речі. Вважаю, що вдається усіх акумулювати в єдиний живий творчий колектив, робота якого дає результат. А результат добре видно: коли приїжджаю на зустрічі у села, бачу, що люди приходять із зацікавленістю, висловлюють свою думку, ідеї, трансформують, хочуть змінити щось в своєму населеному пункті».
«З дружиною ми виховуємо 15-річну доньку Анну-Марію і 9-річного сина Андрія. Дітей долучаю до спорту, син охоче займається, донька не так активно. Дружина займається домашнім господарством. Сьогодні я мрію, щоб пандемія швидше закінчилася. Хочеться, щоб усі були в гарному фізичному здоров'ї, займалися улюбленою справою, яка приносить радість».