Візитка українського заводу сільгосптехніки «Кобзаренка»

З Липової Долини у 32 країни світу

Чи знайдеться в Україні аграрій, який не чув про «Завод Кобзаренка»? Підприємство, яке на початку економічної турбулентності 1990-х почало свою історію з виготовлення садових візків, переросло у сучасне виробництво. У 2020 році воно вже вийшло за межі України, відкривши завод у Польщі. Бункери накопичувачі, самоскидні причепи, цистерни, розкидачі, ковші, котки — близько сотні найменувань і модифікацій продукції заводу — нині є в арсеналі як невеликих фермерських господарств, так і найбільших агрохолдингів. Ба більше — агрегати заводу сьогодні можна зустріти на агропідприємствах і у фермерів вже понад 30 країн світу.

«Завод Кобзаренка» від початку позиціонував себе як сімейний бізнес. І, як в кожній долі, були в нього і щасливі моменти, і часи випробувань. Коли справи йшли якнайкраще, відкривалися нові перспективи, хвороба забрала засновника і ідейного натхненника бізнесу Анатолія Кобзаренка. Потім почалося повномасштабне вторгнення. Довелося переорієнтовуватися на нові ринки, витримувати жорстку конкурентну боротьбу на внутрішньому, удосконалюючи виробництво і розширюючи лінійку товарів.

Чи вдалося «Заводу Кобзаренка» повернути втрачену через війну частку ринку? Які цілі воно ставить перед собою сьогодні? Як компанія виборює позиції за кордоном і що нового пропонує аграріям? Про все це дізнавався Latifundist.com.

Нові виклики: війна, дефіцит ринку та кадрів

Компанія «Завод Кобзаренко» розпочала свою діяльність у Сумській області. Саме там колишній головний агроном колгоспу Анатолій Кобзаренко після поїздки до Німеччини і знайомства з тамтешнім виробником відкрив свою справу. Почали з садових тачок і ручних культиваторів, які продавали мешканцям Липової Долини та навколишніх сіл. І поступово, крок за кроком, виросли до компанії з багатомільйонними оборотами.

Тепер нерідко можна почути услід проїжджаючому причепу: «О! «Кобзаренки» поїхали!».

Багато років тому, коли в Анатолія Кобзаренка запитували, в чому секрет його успіху, відповідав: «Жодних особливих секретів немає. Я просто працюю і люблю свою роботу. Знаєте, як кажуть: «Вовка ноги годують», то це про мене. Мені хочеться зробити щось значуще, і я свято вірю в те, що машинобудівний потенціал потрібно відроджувати».

У 2021 році, коли бізнес стрімко розвивався, а попит на техніку заводу був ажіотажним, раптово пішов з життя Анатолій Кобзаренко. Це стало справжнім потрясінням. Виникло запитання: чи зможе гордість українського машинобудування втриматися на ринку без свого засновника? Адже постать Кобзаренка була масштабною і символічною — здавалося, що саме на ньому трималося все.

Справу продовжив син Дмитро. Ще з дитинства він був поруч із батьком — і в майстернях, і на виставках. Добре знав його принципи, філософію, пам’ятав настанови. За суворий стиль управління жартома називав батька «червоним вождем». Ставши на чолі родинного бізнесу, Дмитро вирішив грати командно. Вважав, що саме так правильно: кожен має відповідати за свій напрямок і спільний результат. Тому зібрав команду професійних управлінців.

Не встигли в компанії оговтатись від втрати, як почалося повномасштабне вторгнення. Окупанти швидко зайняли значну територію сходу і півночі України, де традиційно зосереджувалася більшість клієнтів і постачальників «Заводу Кобзаренка». Частина підприємств, які постачали комплектуючі, була повністю знищена. Чимало фахівців мобілізували, в тому числі керівників виробництва і продажів. Компанія втратила щонайменше 25% українського ринку. Виробництво у Польщі потребувало подальших інвестицій. Ситуація виглядала невтішно. Тож, почали заморожувати вже розпочаті проєкти, а планувати нові було неможливо.

Втім, із часом ситуація почала вирівнюватися. Зокрема, змінилася регіональна структура попиту. Через бойові дії майже припинили надходити замовлення з основних ринків збуту — Запорізької, Дніпропетровської, Херсонської областей. Харківська, Сумська та прикордоння Чернігівської дуже обережно поновлюють технопарк. Натомість у центральних та західних регіонах попит зріс. Багато господарств, що були релоковані, налагоджують роботу на новому місці. На Правобережжі активно розвивається тваринництво. Навіть на східному кордоні, де більш-менш спокійно, фермери відновлюють виробництво. І всім їм потрібна техніка.

«Ми побачили, що аграрії потребують нашої продукції, не дивлячись на війну і усі ризики. Закралася думка, що якщо вони не бояться купувати техніку під час війни,то і ми маємо також розвиватися і інвестувати», — каже директор компанії Сергій Слюсаренко.

Новий директор з'явився у компанії саме в рамках нової стратегії власника: делегувати повноваження, відійти від одноосібного управління.

«Було неспокійно, адже вперше в історії компанією керує не Кобзаренко. Проте відчуваю, що пересів на швидкісний потяг. Якщо раніше на візку їхали, то тепер понеслися з вітерцем», — зізнавався Дмитро Кобзаренко журналу «Зерно»

Дмитро Кобзаренко, власник «Заводу Кобзаренка»

Виробництво оновлюється — інвестиції тривають

Втративши через війну вітчизняних постачальників, на заводі замінили комплектуючі на імпортні. Продовжили технічне переоснащення: завершили покупку і монтаж нового широкоформатного верстата лазерної різки металу, придбали токарно-фрезерне та шліфувальне обладнання європейського виробництва.

Компенсували дефіцит кадрів, залучаючи студентів та навчаючи новий персонал у спеціалізованому класі. Сьогодні у цехах «Заводу Кобзаренка» працює 750 спеціалістів (до початку війни було близько тисячі).

«Людей не вистачає скрізь. Але нам гріх скаржитися. Маємо сформовану команду і вважаю, що разом впораємося з усіма викликами», — каже директор компанії Сергій Слюсаренко.

Нині компанія розширює виробничі площі, оновила транспортний парк новими тягачами Mercedes-Benz. На початку цього року замовили нову малярну камеру довжиною 14 метрів. У червні завершили монтаж нової камери дробоструменевої обробки металу. У планах на цей рік — придбання ще кількох верстатів.

Вирішили навіть змінити логотип і провести ребрендинг.

«Раніше «Завод Кобзаренка» мав лише один майданчик — у смт Липова Долина. Сьогодні це вже кілька виробничих територій у трьох регіонах України, плюс підприємство у Польщі. Ідея ребрендингу полягала у тому, щоб об'єднати всі ці частинки одного цілого під однією маркою — «Кобзаренко». Частково хотілося трішки омолодити бренд, зробити щоб новий образ бренду сприяв продажам», — пояснили у компанії.

Отже, незважаючи на те, що український ринок сільгосптехніки дуже конкурентний, у таких сегментах, як причепи, бункери перевантажувачі, здвижні причепи, бочки «Завод Кобзаренка» залишається лідером.

«Здорова конкуренція — це добре. Вона не дає часу розслаблятися і мотивує до розвитку як підприємства в цілому, так і продуктів», — каже директор компанії Сергій Слюсаренко.

У 2024 році компанія реалізувала 1 600 одиниць колісної техніки українського заводу. Цього року планує продати до 2 000 одиниць, а за три роки подвоїти обсяги виробництва та продажів і вийти на цифру 4 000. Завод входить до числа найбільших платників податків у Сумській області. Компанія сплатила близько 300 млн грн податків за минулий рік.

Найпопулярніша техніка в умовах війни

ВНЦ-16 - готується до відправки клієнту техніка Кобзаренка

Керівник відділу збуту Євгеній Христенко каже, що в умовах війни запити клієнтів формуються через нестачу робочої сили, здорожчання собівартості агропродукції та зростання потреби в ефективності. Найбільшим попитом нині користуються бочки різних типів, розчинно-заправочні станції для хімії, тракторні самоскидні причепи та самозавантажувальні тюковози. Кожен із цих агрегатів здатен заощадити чимало часу, техніки й людської праці..

«Взяти хоча б тюковози. Щоб зібрати тюки в полі традиційним методом, треба зібрати цілу команду техніки й людей. Задіяти, як мінімум, один фронтальний навантажувач, купу тракторів, автомобільних платформ, які треба загнати у поле. А з нашим тюковозом достатньо одного трактора з агрегатом і механізатора. Агрегат сам збере тюки по полю і доставить їх до господарства», — каже Євгеній Христенко.

Розчинно-заправочні станції допомагають економити час під час обприскування полів. Не треба витрачати час на дорогу для дозаправки і за зміну можна обробити на 30% більше угідь. В Україні найбільшим попитом користуються станції з великим об'ємом. Але в лінійці заводу бочки об’ємом від 3 до 30 м³, тож вони підходять і для малих, і для великих господарств

Причепи-самоскиди допомагають вирішити одну з найнагальніших проблем — дефіцит кадрів.

«Чому вони стали популярні саме під час війни? Багато водіїв мобілізували до армії. Але в аграріїв є вільні трактори. То вони переходять на тракторну логістику із самоскидними причепами», — розповідає Євгеній Христенко.

Продукцію «Заводу Кобзаренка» позитивно оцінили й у громадах, багато з яких зараз переходить на тракторну техніку. Замість того, щоб купувати дороговартісні машини під різні потреби, купують один трактор і кілька причепів.

«У нашій лінійці є відвал, розкидач піску, комунальна щітка… Асортимент великий. Наші причепи універсальні — вони сумісні з тракторами різної потужності», — каже Євгеній Христенко.

Останнім часом, за його словами, зріс попит на бочки для рідких органічних добрив і води. Причин кілька. По-перше, старі бочки, які експлуатувалися ще з часів колгоспів, вичерпали свій ресурс. По-друге, активно розвивається тваринництво, треба чимось вивозити органіку на поля. Бочки купують відразу з культиваторами для внесення органіки з мінімальними втратами азоту. Якщо минулого року «Завод Кобзаренка» реалізував близько 120 бочок, то цього року планують продати щонайменше 200. І, за прогнозами, попит лише зростатиме.

Коли почалися повномасштабна війна і проблеми з логістикою, українське зерно поїхало залізницею до Європи. У компанії зрозуміли, що в недалекому майбутньому збіжжя переважно возитимуть до ЄС не хоперами, а контейнерами, тому що саме цей вид перевезень зараз стає там пріоритетним. І вже через півроку тестували у Рівненській області перекидач контейнерів, який дозволяє наповнювати ємність на 100%. Тоді як методом горизонтального завантаження контейнер недовантажується приблизно на 500 кг.

У 2025 році очікується ще одна новинка — перевантажувач буряків Титан, розроблений для швидкого та ефективного завантаження коренеплодів. До речі, ідею його у 2023 році на «Агрітехніці» Євген Дудка буквально по пунктах описав Дмитру Кобзаренку.

«Євген Степанович розповів, що йому потрібно: об’єм, тип шасі — тільки не гусениця, тільки колеса тощо. Ми вже мали якісь напрацювання, але довелося доробляти. На «Агрітехніку» тоді ще вагались, чи везти продукт, бо не всі рішення були перевірені. Але загалом — за півтора року ми зробили те, що вимагав ринок. Просто послухали клієнтів», — розповідає Дмитро.

Виставковий майданчик Хмельницький техніка Кобзаренко

Фокус на точність і високі технології

Перевантажувач ПБН-50 гусеничний-найбільший в Україні та Європі техніка Кобзаренко

В умовах війни збільшилася кількість ситуативних запитів, відзначає директор заводу Сергій Слюсаренко. Десь заблокували кордони, паралізовано автоперевезення — зростає потреба у техніці для перевалки на залізниці. Згодом виникають проблеми вже на залізниці — і тоді зростає попит на перевантаження у фури.

Головний тренд — попит на високотехнологічну техніку. Багато учасників ринку визнають, що портрет сучасного українського аграрія змінився. Воєнні і фінансові виклики змусили його бути гнучкішим, активніше впроваджувати нові технології, ретельніше рахувати гроші. Тож на «Заводі Кобзаренка» зосередилися на розробці високотехнологічної техніки. Зокрема, зараз працюють над виробництвом бочок та розкидачів для точного внесення добрив.

«Зараз ринок потребує точності, чіткості в усьому. Наприклад, добрива хочуть вносити диференційно, регульовано, тому що аграрії рахують кошти. Ми розробляємо 28-кубову бочку з диференційованим внесенням. Норму внесення можна буде виставити на комп'ютері. Внесення буде регулюватися самостійно, залежно від швидкості трактора та обертів насоса. Маємо чотири моделі розкидачів сухих органічних добрив із диференційованим внесенням», — поділився Євгеній Христенко, над чим працює зараз інженерна служба компанії.

Сильні сторони українського виробника

За словами Сергія Слюсаренка, у техпарках українських аграріїв техніка «Заводу Кобзаренка» становить до 50%. На це є кілька причин. По-перше — імпортні аналоги значно дорожчі. По-друге — на них не поширюється дія державних програм підтримки. По-третє — терміни поставки значно довші: наприклад, зі США техніку доводиться чекати до пів року.

П’ять особливостей української техніки від «Заводу Кобзаренка»

Це машини, які створювалися не для виставок, а для роботи в полі — день у день, сезон за сезоном. Багато з них уже роками працюють у господарствах по всій країні — просто роблять свою справу.

У більшості моделей закладено ідею універсальності. Наприклад, один причіп легко може закрити потреби одразу трьох інших машин. Це зручно і з погляду економіки, і з погляду логістики — менше простою, менше метушні на полі.

Обслуговування. Техніка виготовлена в Україні, і тут же обслуговується. Якщо щось потрібно — не чекаєш тижнями, поки приїде з-за кордону.

Ще один момент, який часто згадують аграрії — це доставка. У більшості випадків від моменту замовлення до отримання проходить усього кілька днів.

Ну і про склад. У міжсезоння «Кобзаренко» збирає техніку наперед, щоб у сезон її не чекали, а отримували практично одразу. Бо коли треба — то «на вчора».

Доставка техніки прямо в поле техніка Кобзаренка

Особливу увагу на «Заводі Кобзаренка» приділяють післяпродажній підтримці. Проводять консультації онлайн, створюють відеоінструкції та навчальні матеріали. Мобільні бригади виїжджають до клієнта за лічені години. Якщо є потреба — працюють на місці.

«Чому техніка має бути українською? Тому що її створюють руки наших людей. За неї сплачуються податки в громади й у державу. Люди отримують зарплату і витрачають її тут, в Україні. Тобто, коли купуєш своє і в свого — економіка рухається», — кажуть на «Заводі Кобзаренка».

Сергій не приховує, що програми 25% компенсації вартості техніки та «Національному кешбеку сильно підтримали українських машинобудівників. Так, програма 25% компенсації поширюється на 100 найменувань продукції компанії. Ще 29 найменувань підпадають під 15% компенсацію в межах програми «Зроблено в Україні»

«Крім того, ефективно працює державна кредитна програма «5-7-9». «Укргазбанк», «ПриватБанк», «Ощадбанк», ПУМБ охоче погоджують такі кредити на придбання нашої техніки», — каже Євгеній Христенко.

Кожен причіп — це репутація заводу

Тракторний самоскидний причеп ТСП-39 техніка Кобзаренко

Контроль якості на «Заводі Кобзаренка» здійснюється на кожному етапі виробництва — від приймання металу на склад до відвантаження готової техніки клієнту. Перевірці підлягають зварювальні роботи, дробоструминна обробка перед фарбуванням, саме фарбування, складання й випробування причепа, а також контроль при відвантаженні техніки замовнику.

«На підприємстві діє мотиваційна програма: працівники отримують премії за відсутність дефектів у продукції, перевіреній відділом контролю якості. Кожен причіп — це репутація заводу. Ми постійно наголошуємо на цьому нашим працівникам», — каже керівник відділу якості (ОТК) Сергій Поляков.

Завод уже багато років працює за сертифікованою системою управління якістю ISO 9001. Вимоги до продукції для внутрішнього ринку та експорту — абсолютно однакові.

За словами Полякова, досі існує міф, що українська техніка поступається європейській і за ціною, і за якістю. На «Заводі Кобзаренка» цей міф хочуть спростувати. Там вважають, що якість — це аргумент, який переважає будь-які стереотипи.

Якість і простота рішень на експорт

«Ми усвідомлюємо, що внутрішній ринок має свої межі. Тому зосереджуємо більше уваги на розвитку нових експортних напрямків, при цьому не забуваючи про внутрішнього споживача. Це також позитивно впливає на економіку загалом: ми закуповуємо комплектуючі, у нас купують продукцію — економіка рухається», — каже директор компанії Сергій Слюсаренко.

Експансію на зовнішні ринки завод розпочав ще за життя засновника — Анатолія Кобзаренка. Він вбачав у цьому великі перспективи. Спершу брали участь у популярних агровиставках власним коштом. Там знайомилися з потенційними дилерами, презентували свою техніку.

Сьогодні 65–70% продукції заводу реалізується на внутрішньому ринку, а 30–35% — експортується до 32 країн світу. Серед ключових зовнішніх ринків — Румунія, Польща, Молдова та Німеччина. Крім того, українську техніку вже можна зустріти й у Швейцарії, Уругваї та Канаді. Серед пріоритетних напрямків — Великобританія та країни Скандинавії.

«Ми намагаємось аналізувати, вивчати специфіку місцевих компаній, фермерів, технології, за якими вони працюють. І таким чином і адаптуємо нашу техніку до ринку, на який плануємо виходити», — каже Михайло Шовкун.

Вийти і закріпитися на зарубіжних ринках досить складно, зізнаються у компанії. Окрім протекціонізму з боку держав, самі аграрії зазвичай віддають перевагу місцевим виробникам. До цього додаються й інші бар’єри. Наприклад, у Великобританії звикли брати сільгосптехніку у лізинг. У країнах Латинської Америки діє 50% мито на імпорт сільгосптехніки. Вихід на ринки Африки практично неможливий без дипломатичної підтримки держави.

В Європі від нас чекають демпінгу

РМД перед випробуванням техніка Кобзаренка

«Від нас цього очікують», — знизує плечима Дмитро Кобзаренко, коли мова заходить про демпінг на зовнішніх ринках.

Якщо ти український бренд, то у європейського клієнта автоматично спрацьовує, що бренд повинен бути дешевший, додає власник компанії. Проте Kobzarenko не найдешевший бренд в ЄС. В багатьох нішах компанія стоїть на одному рівні з польськими виробниками, а в окремих продуктах навіть перевищує німецькі за ціною.

На переконання Сергія Слюсаренка, щоб бути конкурентним на зарубіжних ринках, українська техніка має відповідати чотирьом ключовим вимогам: бути якісною, доступною, простою в експлуатації та високотехнологічною.

За словами керівника експортного напрямку компанії Михайла Шовкуна, зарубіжні клієнти найбільше цінують в українській техніці якість і простоту рішень.

«Щоразу, спілкуючись із дилером або потенційним клієнтом, звертаю увагу на міцність металевих конструкцій наших причепів. Ми завжди проєктуємо їх із запасом міцності. Коли клієнти порівнюють нашу техніку з аналогами, бачать товщину металу, якість фарбування — все стає на свої місця. Після цього починає працювати «сарафанне радіо». Так ми поступово виборюємо своє місце на ринку», — каже Михайло Шовкун.

Дилерська мережа

Сьогодні «Завод Кобзаренка» має розгалужену дилерську мережу у світі. Зокрема, в Польщі партнером є Rakun Sp. z o.o., у Румунії — SC ETUFARM SRL, у Молдові — SRL Carvidon-Service, у Німеччині — Cetratek GmbH, BAG BUDISSA Agroservice GmbH та Bauer.

Через дилерів здійснюється і післяпродажне обслуговування української техніки.

«Звісно, ми не можемо створити власну сервісну службу в кожній країні. Тому намагаємось, щоб у кожного дилера була своя сервісна команда. Щороку, на початку сезону, проводимо навчання. Запрошуємо їх на кілька днів до виробництва, знайомимо з новинками. І коли нашому клієнту в тій чи іншій країні потрібна миттєва реакція, на місці вже працює підготовлена сервісна команда. Дилери наперед замовляють запчастини, щоб забезпечити швидке обслуговування. Це дозволяє нам оперативно реагувати на запити клієнтів», — каже Михайло Шовкун.

На заводі особливу увагу приділяють сертифікації техніки для зарубіжних ринків. Це доволі значний обсяг роботи, адже в кожній країні є свої правила і норми, під які треба адаптувати українську техніку. Агрегати «Заводу Кобзаренка» пройшли повний цикл для отримання сертифікату відповідності нормам ЄС, а також мають гомологаційні сертифікати.

До обов’язкового переходу на дволінійні гальмівні системи, що відбувся 1 січня 2025 року в Європі, на заводі були готові заздалегідь.

«Якщо система однолінійна — встановлюємо однолінійний клапан, якщо дволінійна — відповідно, дволінійний. Ми адаптуємо техніку до потреб клієнта, тож вона має відповідати всім вимогам країни, до якої постачається», — каже керівник відділу якості (ОТК) Сергій Поляков.

Перевантажувач ПБН-40 на полях Данії техніка Кобзаренка

Амбітні плани

Новинка - Технологія завантаження контейнерів

Попри виклики останніх років, компанія не змінює стратегію: це зростання обсягів виробництва і продажів, а також розвиток нових ринків. Зміни стосуються передусім переосмислення командою шляхів досягнення цих цілей.

«З початком повномасштабної війни ми почали приділяти більше уваги плануванню, бюджетуванню, аналізу поточної ситуації та прогнозуванню. Маємо амбітні плани подвоїти обсяги виробництва і продажів за три роки, і чіткий план для їх реалізації», — каже директор «Заводу Кобзаренка» Сергій Слюсаренко

У компанії підкреслюють, що головним чинником її успіху є злагоджена робота всієї команди.

«Від інженерів до продавців і сервісної служби — кожен докладає максимум зусиль, щоб створити якісний продукт», — кажуть у компанії.

І саме якість за розумну ціну вважають головною конкурентною перевагою заводу.