Анатолій Кузьменко про ціни на газ, майбутнє цукрової галузі, ринок землі та перспективи ФК «Олександрія»

— Зараз цукрова галузь загнана в глухий кут. Якщо ціна на газ найближчим часом не зміниться, виробництво цукру в Україні стане збитковим.

Я говорив з багатьма колегами. Хтось з них більше закупив газу раніше, хтось менше. Але постраждають всі. Формула дуже проста: чим більше буряків, тим більше проблем.

— Переобладнання цукрових заводів — проблемне питання. Україна підписала Кіотський протокол, зобов'язалася обмежити використання вугілля. Тому сьогодні отримати дозвіл на переобладнання цукрового заводу для використання того ж самого вугілля дуже складно. Я взагалі не знаю, чи можна такий дозвіл отримати — це питання потрібно вивчати.

Будемо намагатися отримати необхідні дозволи на переобладнання. Як це буде — покаже час. Та спеціалістам доручили зайнятись цим завданням.

— Ані про 240 заводів в Україні, ні про 12 заводів в Кіровоградській області мова вже не йде. Сьогодні вони непотрібні. Із тих 12 заводів, які були на Кіровоградщині, сьогодні працює два — наш «Олександрійський цукровий завод» в Приютівці і «Капітанівський завод».

Але тут ще є і соціальне питання. Наприклад, Приютівка — великий населений пункт із кількоми тисячами жителів. По суті, це невелике місто. На заводі в сезон працює 700 працівників, на постійній основі — близько 500.

Що буде з селищем, якщо цукровий завод припинить свою роботу? Це складне питання. Я на себе таку відповідальність не готовий брати. Закрити завод — це одна справа. Але потрібно розуміти, що цукровий завод — це насамперед робочі місця для жителів селища, наповнення бюджету та суттєва підтримка соціальних проєктів.

— Ми будемо стояти до останнього. За рахунок сільського господарства, ще чогось, поки є такі можливості.

У будь-якому разі в цукрову галузь вкладені великі кошти. Наприклад, наш завод був побудований ще в 60-х роках. Він потребував реконструкції, ми її зробили. Розраховували на те, що галузь буде працювати, а цукровий бізнес матиме якийсь прибуток. Але склалося, як склалося.

— Так, добрива купили ще весною минулого року. Напевно, відчували, що можуть бути зміни. Купили й внесли. А зараз, дійсно, селітра — це дуже серйозне питання.

Як почався ріст цін, порахували, що добрива треба купляти одразу на озимі, бо ще здорожчають. На 1 га врожаю їх потрібно близько 300-350 кг. Вирішили, що необхідно закупити хоча б на 1/2-2/3 від потреби. Своїми баржами підняли до Світловодська, розвантажили. Сьогодні це трошки дешевше, ніж везти залізницею.

— У зв'язку із ціною на газ ми збирали кукурудзу за новим алгоритмом. Чекали, поки вона доходиме до базисної вологості — 14-15%. Щоб її можна було на елеваторі довести до базової кондиції без використання газу і відвантажити.

Погодні умови цьому сприяли, ми встигли до снігів. Тож дуже досушувати кукурудзу не довелось.

— «АгроВіста» розташована переважно в центрі України, тобто в зоні неповного зволоження. Тому для нас головний фактор у землеробстві — накопичення вологи в ґрунті. Радикально цей фактор не порегулюєш, але дещо зробити вдається. Відповідно, доводиться грати і з структурою посівів, і з сівозміною — залежно від кліматичних умов і запасів вологи в ґрунті.

— Все залежить від того, як спрацює держава, чи забезпечить вона водою канал, з якого ми беремо воду.

Питання в тому, що свого часу цей канал будували нібито для розвитку зрошення сільськогосподарських угідь в Україні. А виходить, що з року в рік упродовж всього вегетаційного періоду воду качають в Кривий Ріг для металургії.

Хоча ті господарства, які зуміли зберегти зрошення, сьогодні потроху його розвивають. Ми, наприклад, закупили зрошувальні машини. Сьогодні їх у нас 8 штук.

Взагалі у нас під зрошенням 800 га. Але 2021 рік у плані зрошення не зовсім типовий. Я не знаю, на які цілі минулого році використали кошти, які держава виділяє для прокачування води. Адже канал літом не працював. Тому зрошення ми здійснювали виключно за рахунок водойм, які розташовані в області — ледве закінчили поливний сезон.

— Так, у нас постраждала кукурудза, соняшник, цукрові буряки. Був недобір врожаю, і відповідно зменшився обсяг торгівлі. Ми опинилися майже в епіцентрі посухи. У попередні роки на зрошенні ми збирали 13-15 т/га кукурудзи. На богарних полях — 8-10 т/га. А позаторік — 0,2-0,3 т/га.

Це нам так «пощастило‎»‎. А західні й північні регіони минулого року отримали гарні врожаї — Україна ж велика. Хоча все відносно. У мене товариш працює у Чернігівській області. Я його рік тому запитав: «Як справи?» «Погано, — відповів. — Збираємо тільки 13 т кукурудзи з гектара».

— Держава повинна відшкодувати хоча б частку збитків агропідприємств. Раніше так було завжди. Я 35-й рік працюю керівником у сільському господарстві. І завжди держава виплачувала компенсації підприємствам у постраждалих регіонах.

Ми позаминулого року зібрали чимало паперів для отримання відшкодування збитків, але на цьому все і закінчилося.

— Нічого.

— Якщо одним словом — великі.

— Законодавство про ринок землі, прийняте в Україні, — це поки що напівфабрикат, тому що воно не містить повної розшифровки дій тих самих нотаріусів: як правильно оформити продаж землі, що можна, що ні. Тому ринок землі в нас ще недосконалий. Сьогодні лише сміливі думають, що законодавчої бази достатньо для придбання землі. А завтра, якщо буде прийнята якась постанова, яка буде суперечити тому, як сьогодні підписуються угоди, суд їх скасує. Тобто постраждати можуть всі: і продавці, і покупці землі.

— Сьогодні в структурі звернень пайовиків пропозицій про продаж землі менше 1%. Зокрема через те, що не всі питання вирішені з нотаріусами. Люди чекають, у них ще є сумніви щодо продажу землі. Але ситуація потихеньку рухається вперед.

— Компанія цим питання також займається. У нас сформована спеціальна група людей. Напрацьовуємо різні варіанти придбання землі. Хочемо, щоб все було зроблено так, щоб у майбутньому ніхто не постраждав: ані підприємство, ані людина.

— 78 тис. га.

— Це цікаве питання. Сьогодні треба детально розібратися з тим, що є, у якому напрямку буде рухатися ринок землі. А потім ще розібратися з можливостями. Бо щодо цього є питання.

Тому планувати і мріяти про розширення банку землі, звичайно, можна. А от втілювати ці мрії у життя — поки ні.

— Можна мати будь-який земельний банк. Умовною точкою може бути і 1 тис. га, і 100 тис. га. Головне — віддача від землі, її ефективне використання. Це питання, яке виходить на перший план. І ми теж працюємо над тим, щоб кожна вкладена гривня давала віддачу.

Тому сьогодні наша ціль — втримати те, що є, забезпечити людей роботою і виплатою достойної, ринкової орендної плати за землю.

— Середня — 10%. У деяких регіонах — 12%, залежно від нормативної грошової оцінки.

— У нас завдання — зберегти ті позиції, які ми сьогодні маємо в регіоні. Тобто ті території, які вже освоєні й оброблені. Звичайно, в Україні є і більш ефективні регіони в плані сільського господарства — західні й північні. Але тут, на Кіровоградщині, нас вже знають, ми людей знаємо. Тут живуть наші сім'ї.

— Те, що я їжджу по полях, то все від батьків. То їхні гени.

— Ні, я цього ніколи не робив і не роблю. Є здоровий глузд, яким потрібно керуватися у всіх справах. У мене з членами ради директорів повне взаєморозуміння. Якщо потрібно прийняти якесь рішення, щось змінити, у цьому необхідно переконати, довести. Щоб людина зрозуміла. Інакшим способом ми рішень не приймаємо.

— Якихось принципових розбіжностей щодо бізнесу в нас теж немає. Наприклад, з сином, Сергієм Кузьменком, ми обговорюємо різні питання. Але до прямого тиску при прийнятті рішень ніколи не доходило.

У мене людські відносини з усіма. Завжди треба залишатися людиною. Добре, якщо є взаєморозуміння. Якщо його немає — краще відразу попрощатися.

— І батько, і мати працювали в колгоспі. Мати, коли була молодшою, готувала обіди для тракторної бригади, потім працювала на фермі, буряки сапала.

Я, до речі, теж пройшов всю цю науку — від сапи на буряках до трактору. Ще хлопцем ходив сапати буряки, навіть на колінах сапав, якщо втомлювався.

— Так, батько дуже критично ставився, якщо десь бачив, що щось не так. Перші роки, коли я став агрономом, приходив до батьків три рази на тиждень. І це завжди була перша розмова. Тільки заходжу у хвіртку, чую: «У тебе там не так, і там ти неправильно зробив». Але я вважаю, що це правильно. Це була не критика, а підказка досвідченої людини, яка все життя проробила на землі.

— Я ніколи не втручався в його справи. Якщо була потрібна якась порада — обговорювали. Він у попередньому скликанні був народним депутатом, майже 5 років був губернатором — керував Кіровоградською областю. І я ніколи в його справи не втручався. За всю його губернаторську каденцію я в нього в кабінеті був один раз, і то через те, що ми чекали якогось приїзду.

— Сергій також починав з трактора. У 7 класі на маленькому тракторі возив механізаторам воду по степу. Потім був помічником комбайнера, років 3, мабуть. Коли вчився в інституті, кожного літа на канікулах працював на комбайні. Пізніше, на останніх курсах, я його вже більше привертав до організаторської роботи.

— Колись був такий випадок. Я підвозив одного з голів РДА після якогось районного заходу. І він мене запитав, чому я не поїхав жити і відпочивати за кордон — в Англію чи ще кудись.

Ось тоді я зрозумів, що до цього не готовий. Внутрішньо не готовий. Я не знаю, що можу робити в 70 років вдома. І сподіваюся, що завжди буду потрібен людям тут — на підприємстві: щось порадити, десь підказати, десь поправити. Я не уявляю собі, як можна це робити з Женеви чи з Лондона. У моїй душі цього немає.

— У кожної команди є підйоми і спади. Але якщо ФК «Олександрія» продовжить грати в чемпіонаті так, як зараз, він, напевно, завершить сезон серед переможців. Адже з лідерами українського футболу ми зіграли на рівних.

— Кожен клуб, мабуть, має таке бажання. Але спочатку потрібно закріпитися в українському футболі. Ми поки вирішуємо це питання. Хоча перспектива у клубу, на мій погляд, безумовно є.

— Може, для когось футбол і іграшка. А для когось — це сімейна традиція. Я особисто грав за шкільну футбольну команду, за колгоспну. У нас була сильна команда. Ми 10 років були чемпіонами району.

Грав років до 30. Вже як став головою колгоспу — довелося завершити футбольну кар'єру. Спочатку був розігруючим напівзахисником, а з віком просувався назад — на захист.

— У мене є таке правило: якщо хтось за щось взявся — він повинен відповідати за це до кінця. Втручатися в його справи — не годиться. Це неправильно. Тобто, якщо взявся тренувати — хай тренує. Несе відповідальність. Я навіть з сином не обговорюю питань тренерського складу. Взявся — неси відповідальність.