Анатолій Кузьменко про ціни на газ, майбутнє цукрової галузі, ринок землі та перспективи ФК «Олександрія»

ИНТЕРВ'Ю 21.01.2022
«АгроВіста» належить до категорії агрохолдингів, які одночасно працюють на полях двох типів — сільськогосподарських і футбольних. Крім цього, компанія є значним гравцем на ринку цукру, що в період космічних цін на газ також можна сприймати як своєрідний плей-офф на українському агроринку.

Тож, коли директор BEDNAR і наш давній друг Михайло Кришко запропонував скласти йому компанію і завітати до «АгроВісти» (а на полях компанії працює 9 агрегатів BEDNAR), ми роздумували недовго. Тим паче нам вдалось поспілкуватись із засновником і співвласником агрохолдингу Анатолієм Кузьменком, який не так часто дає інтерв'ю. Тем накопичилось багато — говорили і про землю, і про добрива, і про родинні зв'язки в агробізнесі, і, звісно, про футбол.

Глухий кут цукрової галузі

Давайте почнемо з головного виклику — цін на газ. Як ви вирішуєте цю проблему, зважаючи на те, що «АгроВіста» — один із великих операторів на цукровому ринку, який дуже чутливий до цін на енергоносії?
— Зараз цукрова галузь загнана в глухий кут. Якщо ціна на газ найближчим часом не зміниться, виробництво цукру в Україні стане збитковим.

Я говорив з багатьма колегами. Хтось з них більше закупив газу раніше, хтось менше. Але постраждають всі. Формула дуже проста: чим більше буряків, тим більше проблем.
Були думки перевести завод на альтернативне паливо?
— Переобладнання цукрових заводів — проблемне питання. Україна підписала Кіотський протокол, зобов'язалася обмежити використання вугілля. Тому сьогодні отримати дозвіл на переобладнання цукрового заводу для використання того ж самого вугілля дуже складно. Я взагалі не знаю, чи можна такий дозвіл отримати — це питання потрібно вивчати.

Будемо намагатися отримати необхідні дозволи на переобладнання. Як це буде — покаже час. Та спеціалістам доручили зайнятись цим завданням.
На ваш погляд, чи потрібне взагалі відновлення цукрової галузі до масштабів, коли в країні працювало більше 200 цукрових заводів, а не 35-40, як зараз?
— Ані про 240 заводів в Україні, ні про 12 заводів в Кіровоградській області мова вже не йде. Сьогодні вони непотрібні. Із тих 12 заводів, які були на Кіровоградщині, сьогодні працює два — наш «Олександрійський цукровий завод» в Приютівці і «Капітанівський завод».

Але тут ще є і соціальне питання. Наприклад, Приютівка — великий населений пункт із кількоми тисячами жителів. По суті, це невелике місто. На заводі в сезон працює 700 працівників, на постійній основі — близько 500.

Що буде з селищем, якщо цукровий завод припинить свою роботу? Це складне питання. Я на себе таку відповідальність не готовий брати. Закрити завод — це одна справа. Але потрібно розуміти, що цукровий завод — це насамперед робочі місця для жителів селища, наповнення бюджету та суттєва підтримка соціальних проєктів.
І як ви оцінюєте перспективи цукрової галузі?
— Ми будемо стояти до останнього. За рахунок сільського господарства, ще чогось, поки є такі можливості.

У будь-якому разі в цукрову галузь вкладені великі кошти. Наприклад, наш завод був побудований ще в 60-х роках. Він потребував реконструкції, ми її зробили. Розраховували на те, що галузь буде працювати, а цукровий бізнес матиме якийсь прибуток. Але склалося, як склалося.
Анатолій Кузьменко, засновник та співвласник групи компаній «АгроВіста»

Як пережити енергетичну кризу

Говоримо про газ, розуміємо добрива. Встигли закупити їх до подорожчання?
— Так, добрива купили ще весною минулого року. Напевно, відчували, що можуть бути зміни. Купили й внесли. А зараз, дійсно, селітра — це дуже серйозне питання.

Як почався ріст цін, порахували, що добрива треба купляти одразу на озимі, бо ще здорожчають. На 1 га врожаю їх потрібно близько 300-350 кг. Вирішили, що необхідно закупити хоча б на 1/2-2/3 від потреби. Своїми баржами підняли до Світловодська, розвантажили. Сьогодні це трошки дешевше, ніж везти залізницею.
Деякі аграрії думали навіть лишати кукурудзу в полі зимувати, аби лише не досушувати її за космічними тарифами. Були такі думки?
— У зв'язку із ціною на газ ми збирали кукурудзу за новим алгоритмом. Чекали, поки вона доходиме до базисної вологості — 14-15%. Щоб її можна було на елеваторі довести до базової кондиції без використання газу і відвантажити.

Погодні умови цьому сприяли, ми встигли до снігів. Тож дуже досушувати кукурудзу не довелось.
Сівозміну якось коригуєте у зв'язку зі зміною клімату?
— «АгроВіста» розташована переважно в центрі України, тобто в зоні неповного зволоження. Тому для нас головний фактор у землеробстві — накопичення вологи в ґрунті. Радикально цей фактор не порегулюєш, але дещо зробити вдається. Відповідно, доводиться грати і з структурою посівів, і з сівозміною — залежно від кліматичних умов і запасів вологи в ґрунті.

Зміна клімату VS технології

У вас на зрошенні поки тільки кукурудза? Не думаєте збільшувати площу під зрошенням?
— Все залежить від того, як спрацює держава, чи забезпечить вона водою канал, з якого ми беремо воду.

Питання в тому, що свого часу цей канал будували нібито для розвитку зрошення сільськогосподарських угідь в Україні. А виходить, що з року в рік упродовж всього вегетаційного періоду воду качають в Кривий Ріг для металургії.

Хоча ті господарства, які зуміли зберегти зрошення, сьогодні потроху його розвивають. Ми, наприклад, закупили зрошувальні машини. Сьогодні їх у нас 8 штук.

Взагалі у нас під зрошенням 800 га. Але 2021 рік у плані зрошення не зовсім типовий. Я не знаю, на які цілі минулого році використали кошти, які держава виділяє для прокачування води. Адже канал літом не працював. Тому зрошення ми здійснювали виключно за рахунок водойм, які розташовані в області — ледве закінчили поливний сезон.
Позаминулого року найбільша посуха в Україні була в південних і центральних регіонах. «АгроВіста» теж постраждала?
— Так, у нас постраждала кукурудза, соняшник, цукрові буряки. Був недобір врожаю, і відповідно зменшився обсяг торгівлі. Ми опинилися майже в епіцентрі посухи. У попередні роки на зрошенні ми збирали 13-15 т/га кукурудзи. На богарних полях — 8-10 т/га. А позаторік — 0,2-0,3 т/га.

Це нам так «пощастило‎»‎. А західні й північні регіони минулого року отримали гарні врожаї — Україна ж велика. Хоча все відносно. У мене товариш працює у Чернігівській області. Я його рік тому запитав: «Як справи?» «Погано, — відповів. — Збираємо тільки 13 т кукурудзи з гектара».
Анатолій Кузьменко, засновник та співвласник групи компаній «АгроВіста»
Ви вважаєте, що компенсувати збитки підприємствам постраждалих регіонів повинна держава?
— Держава повинна відшкодувати хоча б частку збитків агропідприємств. Раніше так було завжди. Я 35-й рік працюю керівником у сільському господарстві. І завжди держава виплачувала компенсації підприємствам у постраждалих регіонах.

Ми позаминулого року зібрали чимало паперів для отримання відшкодування збитків, але на цьому все і закінчилося.
Нічого не отримали?
— Нічого.
А які у вас збитки були?
— Якщо одним словом — великі.

Ринок землі — напівфабрикат

Яке ваше ставлення до відкриття в Україні ринку землі? Свого часу ви двічі голосували за продовження мораторію. Не змінили своєї думки?
— Законодавство про ринок землі, прийняте в Україні, — це поки що напівфабрикат, тому що воно не містить повної розшифровки дій тих самих нотаріусів: як правильно оформити продаж землі, що можна, що ні. Тому ринок землі в нас ще недосконалий. Сьогодні лише сміливі думають, що законодавчої бази достатньо для придбання землі. А завтра, якщо буде прийнята якась постанова, яка буде суперечити тому, як сьогодні підписуються угоди, суд їх скасує. Тобто постраждати можуть всі: і продавці, і покупці землі.
А пайовики звертаються до вас щодо продажу землі?
— Сьогодні в структурі звернень пайовиків пропозицій про продаж землі менше 1%. Зокрема через те, що не всі питання вирішені з нотаріусами. Люди чекають, у них ще є сумніви щодо продажу землі. Але ситуація потихеньку рухається вперед.
Зараз багато компаній йдуть шляхом того, що землю купують члени родини, акціонери, менеджмент — щоб випробувати модель і придбати у власність 5-10% зембанку. Ви теж не маєте наміру сидіти осторонь до 2024 року?
— Компанія цим питання також займається. У нас сформована спеціальна група людей. Напрацьовуємо різні варіанти придбання землі. Хочемо, щоб все було зроблено так, щоб у майбутньому ніхто не постраждав: ані підприємство, ані людина.
До речі, який наразі земельний банк компанії «АгроВіста»?
— 78 тис. га.
Збільшувати його плануєте?
— Це цікаве питання. Сьогодні треба детально розібратися з тим, що є, у якому напрямку буде рухатися ринок землі. А потім ще розібратися з можливостями. Бо щодо цього є питання.

Тому планувати і мріяти про розширення банку землі, звичайно, можна. А от втілювати ці мрії у життя — поки ні.
Який розмір земельного банку для вас є умовною точкою, коли вже можна припинити його подальше нарощування: 100 тис. га, 200 тис. га — або взагалі такої точки не існує?
— Можна мати будь-який земельний банк. Умовною точкою може бути і 1 тис. га, і 100 тис. га. Головне — віддача від землі, її ефективне використання. Це питання, яке виходить на перший план. І ми теж працюємо над тим, щоб кожна вкладена гривня давала віддачу.

Тому сьогодні наша ціль — втримати те, що є, забезпечити людей роботою і виплатою достойної, ринкової орендної плати за землю.
Яка у вас орендна плата в середньому?
— Середня — 10%. У деяких регіонах — 12%, залежно від нормативної грошової оцінки.
Повертаючись до купівлі землі, у вас є якісь орієнтири?
— У нас завдання — зберегти ті позиції, які ми сьогодні маємо в регіоні. Тобто ті території, які вже освоєні й оброблені. Звичайно, в Україні є і більш ефективні регіони в плані сільського господарства — західні й північні. Але тут, на Кіровоградщині, нас вже знають, ми людей знаємо. Тут живуть наші сім'ї.
Наскільки я знаю, вам вік не заважає залишатись «польовою людиною», їздити по полях?
— Те, що я їжджу по полях, то все від батьків. То їхні гени.

Про підказки батька,
стосунки з сином та родинну компанію

«АгроВіста» — не класичний холдинг. Це родинна компанія. Як часто вам доводиться користуватися своїм правом старійшини, наприклад, під час засідань ради директорів?
— Ні, я цього ніколи не робив і не роблю. Є здоровий глузд, яким потрібно керуватися у всіх справах. У мене з членами ради директорів повне взаєморозуміння. Якщо потрібно прийняти якесь рішення, щось змінити, у цьому необхідно переконати, довести. Щоб людина зрозуміла. Інакшим способом ми рішень не приймаємо.
Тобто ви можете сказати членам родини: ти мені кум, сват, брат, але якщо ти не на своєму місці — вибачай?
— Якихось принципових розбіжностей щодо бізнесу в нас теж немає. Наприклад, з сином, Сергієм Кузьменком, ми обговорюємо різні питання. Але до прямого тиску при прийнятті рішень ніколи не доходило.

У мене людські відносини з усіма. Завжди треба залишатися людиною. Добре, якщо є взаєморозуміння. Якщо його немає — краще відразу попрощатися.
Ваші батьки також працювали в сільському господарстві?
— І батько, і мати працювали в колгоспі. Мати, коли була молодшою, готувала обіди для тракторної бригади, потім працювала на фермі, буряки сапала.

Я, до речі, теж пройшов всю цю науку — від сапи на буряках до трактору. Ще хлопцем ходив сапати буряки, навіть на колінах сапав, якщо втомлювався.
Ви якось сказали, що коли стали агрономом, найбільшим вашим критиком був батько. Це правда?
— Так, батько дуже критично ставився, якщо десь бачив, що щось не так. Перші роки, коли я став агрономом, приходив до батьків три рази на тиждень. І це завжди була перша розмова. Тільки заходжу у хвіртку, чую: «У тебе там не так, і там ти неправильно зробив». Але я вважаю, що це правильно. Це була не критика, а підказка досвідченої людини, яка все життя проробила на землі.
Анатолій Кузьменко, засновник та співвласник групи компаній «АгроВіста»
А як ви будуєте стосунки зі своїм сином?
— Я ніколи не втручався в його справи. Якщо була потрібна якась порада — обговорювали. Він у попередньому скликанні був народним депутатом, майже 5 років був губернатором — керував Кіровоградською областю. І я ніколи в його справи не втручався. За всю його губернаторську каденцію я в нього в кабінеті був один раз, і то через те, що ми чекали якогось приїзду.
У Рокфеллерів є чіткий підхід до членів родини. Свою кар'єру вони мають починати з якоїсь нижчої посади.
— Сергій також починав з трактора. У 7 класі на маленькому тракторі возив механізаторам воду по степу. Потім був помічником комбайнера, років 3, мабуть. Коли вчився в інституті, кожного літа на канікулах працював на комбайні. Пізніше, на останніх курсах, я його вже більше привертав до організаторської роботи.
Серед бізнесменів, які багато років присвятили своїй справі, можна виокремити людей двох категорій: тих, які можуть піти на відпочинок, і тих, які все одно повертаються до роботи. У вас ніколи не виникало думки, що займатися агро вже досить?
— Колись був такий випадок. Я підвозив одного з голів РДА після якогось районного заходу. І він мене запитав, чому я не поїхав жити і відпочивати за кордон — в Англію чи ще кудись.

Ось тоді я зрозумів, що до цього не готовий. Внутрішньо не готовий. Я не знаю, що можу робити в 70 років вдома. І сподіваюся, що завжди буду потрібен людям тут — на підприємстві: щось порадити, десь підказати, десь поправити. Я не уявляю собі, як можна це робити з Женеви чи з Лондона. У моїй душі цього немає.

ФК «Олександрія» та сімейні традиції

І наприкінці про приємне — футбол. Як ви вважаєте, у цьому сезоні ФК «Олександрія» зможе повторити свій тріумф 2018/2019 й увійти в трійку найкращих футбольних команд України?
— У кожної команди є підйоми і спади. Але якщо ФК «Олександрія» продовжить грати в чемпіонаті так, як зараз, він, напевно, завершить сезон серед переможців. Адже з лідерами українського футболу ми зіграли на рівних.
Зараз ви повноправний власник клубу. А не плануєте продати частку акцій, наприклад, вийти на IPO, як це недавно зробив «Верес», який таким чином залучив кілька десятків мільйонів гривень?
— Кожен клуб, мабуть, має таке бажання. Але спочатку потрібно закріпитися в українському футболі. Ми поки вирішуємо це питання. Хоча перспектива у клубу, на мій погляд, безумовно є.
Чим взагалі для вас є футбол: бізнесом, захопленням, іграшкою? Самі у футбол в юнацтві грали?
— Може, для когось футбол і іграшка. А для когось — це сімейна традиція. Я особисто грав за шкільну футбольну команду, за колгоспну. У нас була сильна команда. Ми 10 років були чемпіонами району.

Грав років до 30. Вже як став головою колгоспу — довелося завершити футбольну кар'єру. Спочатку був розігруючим напівзахисником, а з віком просувався назад — на захист.
А зараз, коли спілкуєтесь з тренером, якість поради йому даєте?
— У мене є таке правило: якщо хтось за щось взявся — він повинен відповідати за це до кінця. Втручатися в його справи — не годиться. Це неправильно. Тобто, якщо взявся тренувати — хай тренує. Несе відповідальність. Я навіть з сином не обговорюю питань тренерського складу. Взявся — неси відповідальність.
Костянтин Ткаченко, Валентин Хорошун, Latifundist.com
Виконано за допомогоюDisqus