Джон Шморгун: Пересевать или не пересевать... У Harmelia свой подход
Притяжение родной земли оказалось сильнее в судьбе Джона Шморгуна — уроженца США (его мама с Полтавщины, а отец из-под Львова). Бывший военный пилот, много лет отдал транснациональной корпорации DuPont, сейчас является президентом украинского аграрного холдинга Harmelia. О планах компании и трудностях на пути их реализации Джон Шморгун рассказал в эксклюзивном интервью Latifundist.com (на языке оригинала).
Latifundist.com: Розкажіть, будь ласка, про історію заснування компанії Harmelia, яку Ви очолюєте?
Джон Шморгун: Агрохолдинг Harmelia — проект фонду Sigma Bleyzer, створений у 2010 році. Sigma Bleyzer вже 17 років працює на ринку як компанія із приватними інвестиціями (головний офіс знаходиться у Хьюстоні, США — ред.).
Для створення Harmelia було залучено 85 млн. євро інвестицій і викуплено 5 господарств у Харківській та Полтавській областях. У розпорядженні компанії 73 тис. га землі. Нам дуже пощастило з купівлею господарств та керівництвом, тому не довелося робити кардинальних змін.
Latifundist.com: Чим займаються компанії, які ви придбали?
Джон Шморгун: Вони спеціалізуються на вирощуванні сільськогосподарських культур: озима пшениця, кукурудза, соя, ріпак, горох, ячмінь, соняшник.
Тваринництво — це цілий букет проблем: пасовища, породи, відгодівля. Все це було знищено, тому потребує відновлення на системному рівні і тут необхідна підтримка від держави
Latifundist.com: Чи плануєте займатися тваринництвом?
Джон Шморгун: Плануємо і вже почали. Ми вже купили кілька тваринних комплексів у Харківській області. Проте ми побачили велику проблему з породами, адже генетика у тваринництві дуже «шкутильгає». Потрібно відновлювати аграрну науку в Україні. Тваринництво — це цілий букет проблем: пасовища, породи, відгодівля. Все це було знищено, тому потребує відновлення на системному рівні і тут необхідна підтримка від держави.
У нас є наміри також займатися молочним бізнесом, але у цій сфері маємо схожу ситуацію. Без допомоги держави дуже важко на щось розраховувати, тому що це технологічно затратний бізнес, куди потрібно вкладати «довгі» оборотні кошти і чекати на прибуток роками. Прийнятним і корисним для розвитку молочної галузі в Україні є досвід Ізраїлю, який ми обов’язково запозичимо.
Попри усе, в Україні також існує проблема з функціонуванням ринку молока. Гостро стоїть питання гостів та якості. Ми бачимо молоко у скляних пляшках по 15 гривень за літр. Однак ми не можемо бути впевнені у тому, що написано на пляшці молока. З державними стандартами потрібно навести лад. Я не впевнений, чи це ціна за пляшку, чи за те, що це натуральне непастеризоване молоко. Тим паче, я не впевнений, якої воно якості. Хто це контролює? Навіщо мені виробляти молоко преміум-сегменту, якщо я не можу отримати ціну за преміум? Є багато питань про контроль якості.
Latifundist.com: Чи вважаєте Ви українського фермера професіоналом своєї справи у порівнянні із фермерами США?
Джон Шморгун: Абсолютно, аби тільки були кошти. Українські фермери дуже швидко вчаться, вони близькі до землі. Головна різниця у тому, що фермери США мають кошти і доступ до кредитів, а українські фермери такої можливості не мають. Якщо ти не отримуєш інвестиції з фондів, то взяти позику чи кредит у банку дуже складно. Банківська система в Україні малорозвинена і дуже постраждала від кризи у 2008 році.
Ґрунт любить спокій, тому що це живий організм, у якому відбуваються складні процеси росту, відбуваються затрати енергії. Пересівання — це складний процес
Latifundist.com: Чи вдалося компанії за 2 роки господарювання адаптувати передові технології у виробництві?
Джон Шморгун: Для холдингів головне — уніфікувати технології. Кожна компанія має свою методику використання добрив, палива, насіння. Через це складно контролювати роботу і управляти потоками капіталу.
Головна ціль агрохолдингів — систематизувати технології, об’єднати купівлі і продажі в одних руках. Уніфікація дає можливість зменшувати обігові кошти, використовувати техніку по цілому холдингу, а не окремо по кожній компанії. Це є більш ефективний підхід.
Latifundist.com: Як ви перезимували у цьому непростому сезоні? Скільки плануєте пересівати?
Джон Шморгун: Непогано. Харківська область майже не постраждала, максимум — 10% втрат. Щодо пересівів, ми будемо дивитися по полям, чи варто пересівати взагалі, чи краще просто отримати менший урожай. Потрібно проаналізувати, скільки озимих зійшло і прийняти оптимальне рішення, бо не завжди вигідніше пересівати.
Ґрунт любить спокій, тому що це живий організм, у якому відбуваються складні процеси росту, відбуваються затрати енергії. Пересівання — це складний процес, який вимагає додаткових дій з ґрунтом, які призводять до втрати вологості і порушення середовища — шкода ґрунту. Я переконаний, що ми отримаємо непоганий урожай і прибуток, тому незначні втрати не страшні.
Latifundist.com: Ви можете порівняти прибутки за два минулі маркетингові роки?
Джон Шморгун: Порівнюючи з позаминулим роком, ми мали дуже хороший результат. Це зумовлено тим, що ми ввели майже всі землі в експлуатацію. Було багато земель, які не засівалися через нестачу коштів. Наші прибутки зросли пропорційно до збільшення посівних площ. Ну і, звичайно, погодні умови посприяли.
Latifundist.com: Як ви оцінюєте підтримку Уряду України фермерам? Як би діяв Уряд США у ситуації, яку ми маємо цьогоріч?
Джон Шморгун: У США зовсім інший підхід. Там працює система державного страхування, тому є можливість отримати компенсації за втрати урожаю. А в Україні нерозвинута система агрострахування, тим паче державного, тому жодні компенсації не покриють втрат. Мене запитували, чи будемо ми претендувати на них? Я не знаю, чи буде така потреба, тому що при мінімальних пересівах навіть не хочеться починати цей процес, бо він надзвичайно бюрократичний, забирає багато часу і зусиль.
Земельна реформа проходить хаотично… Це наскільки болюче питання для всіх, що навряд чи найближчим часом, враховуючи вибори і загальну ситуацію у державі, щось з того вийде
Latifundist.com: Як Ви оцінюєте земельну реформу?
Джон Шморгун: Земельна реформа проходить хаотично. Держава при першому читанні законопроекту «Про ринок земель» запропонувала такі умови, які були абсолютно незрозумілими для нас. Тому ми разом із профільними асоціаціями — Асоціацією фермерів та приватних землевласників України, УКАБ, УАК, Американською торговою палатою, US-UBC подали свої рекомендації до парламенту.
Зрозуміло, що до продажу землі ще далеко. Це наскільки болюче питання для всіх, що навряд чи найближчим часом, враховуючи вибори і загальну ситуацію у державі, щось з того вийде. Нас цікавить питання оренди. Якщо буде можливість довгострокової оренди, нам цього буде достатньо. Незрозуміло, чому держава обмежує кількість гектарів для довгострокової оренди? У США таких обмежень немає, у Франції вони незначні. Зараз говорять, що буде 50 000 гектарів обмеження. Тоді половина агрохолдингів потрапляють у неприємну ситуацію і буде вимушена переформатувати своє виробництво.
У деяких районах наші господарства є взірцевими. У нас найбільші врожаї, продуктивність і т.д. Якщо ми вміємо працювати, вкладаємо кошти, підходимо технологічно правильно до виробництва, то чому не дати нам можливість розвиватися? Це друге питання. Вирощування пшениці на 3,5 га землі не можна порівнювати із вирощуванням пшениці на 20 000 га. Масштабність має свої переваги, насамперед — можливість вирощувати більш ефективно, зменшувати затратні кошти, піднімати продуктивність. У цьому є логіка. Я не кажу, що агрохолдинги — це панацея для України. Малі та середні фермерські господарства теж дуже важливі, вони повинні працювати, проте агрохолдинги мають свою унікальну нішу. Я не розумію, чому їх давити?
Latifundist.com: Як знаходять компроміс між фермерами та агрохолдингами у США?
Джон Шморгун: У нас в родині є ферма, але ми її давно не обробляємо. Приїжджає фермер, орендує нашу землю і обробляє. Він ефективно використовує нашу власність. Якби у нього була можливість взяти в обробіток 70 000 га, він би спробував, проте у Східній Америці більше немає таких вільних земель. Фермери бачать свою нішу у сільгоспвиробництві. Навіщо фермеру вирощувати пшеницю на 3,5 га, якщо він ніколи не зможе отримати з неї прибутку на своєму клаптику землі. Це не конкуренція. Але він може вирощувати картоплю, овочі, фрукти, овес, гречку — будь ласка, працюйте і заробляйте для себе гроші.
Latifundist.com: Що вам створює найбільші перешкоди і незручності у роботі в Україні?
Джон Шморгун: Очевидно, що є корупція, з якою потрібно боротися. Але в цілому, немає прозорості у підходах. Наприклад, реєстрація договорів Державного земельного кадастру займає місяці. Поки земля у стадії реєстрації, ти не маєш жодних прав і гарантій, земля і твої плани під загрозою. Підвішений стан землі грає не на твою користь. За таких умов важко бути ефективним. Я знаю, що держава це розуміє. Як з цим боротися — це інше питання.
Держава часто нарікає, що вся техніка імпортована і ми платимо за неї дуже великі кошти. З іншого боку в Україні немає своєї промисловості, тому що компанії не заохочують користуватися вітчизняною технікою. Не можна одразу вимагати, щоб 50% технопарку було національного виробника. Потрібно поступово виводити його на належний рівень, тому що дуже важко за один рік повністю перебудувати технологічний і логістичний процес.
Ну і, звичайно, нагальною у сільському господарстві є проблема інвестицій. Звідки ми візьмемо 60 мільярдів доларів, необхідних для АПК? Є фонди в Америці і у Європі, які мають ці гроші і шукають ринки. Ринки, в свою чергу, конкурують між собою.
Упродовж останніх років дуже модно було вкладати в Південну Америку, але сьогодні інвестор шукає інші ринки. Україна може і повинна бути одним із таких ринків, тільки потрібно забезпечити прозорі умови і однакові стандарти для усіх інвесторів.
Национальный агропортал Latifundist.com
