Від сімейних ферм до латифундистів із понад 50 тис. га

Як змінюється європейське агро і що чекає на українські холдинги в разі успішної євроінтеграції
Лого кобзаренко
Успішна євроінтеграція відкриває для українських аграріїв не лише доступ до ринку ЄС, а й до дотацій Спільної аграрної політики (САП). І саме це найбільше непокоїть європейських фермерів та політиків. Перші бояться конкуренції — через масштаби українського агросектору, ефективність агрохолдингів і нижчу собівартість. Ці настрої транслюють фермерські асоціації, які мають вплив на політиків. А ті, у свою чергу, остерігаються, що українські агровиробники можуть «з’їсти» значну частину агробюджету ЄС — бо ж таких обсягів землі і виробництва немає в жодній іншій країні. Хоча варто зазначити: у самому ЄС теж вистачає великих агроструктур, які давно й успішно користуються цією підтримкою.
Поле
Трактор кобзаренко
Насправді в цій історії найбільше мали б виграти споживачі — адже це шанс на дешевшу та якіснішу продукцію. Але громадську думку часто формують фейки й страхи, а не факти.
Тож спробуємо розібратися, яким сьогодні є агросектор ЄС: хто реально володіє землею — малі фермери чи великі гравці, хто і скільки отримує дотацій, і чому ці виплати «викривлюють» ринок. А ще — як усе це вплине на українські агрохолдинги у разі нашого вступу до ЄС.
Та спочатку про те, як все влаштовано в Європі.

Великі агроструктури вже давно є частиною ЄС

Вважається, що аграрна Європа — це передусім маленькі сімейні ферми. Однак останні дані свідчать, що агро в ЄС впевнено рухається в бік консолідації земель.
У період з 2005 по 2020 рік кількість господарств у ЄС скоротилася з приблизно 14,5 млн до 9,1 млн, тобто на 37%, наводить статистику Тарас Гагалюк, старший науковий співробітник Лейбніц-Інституту аграрного розвитку в країнах з перехідною економікою (IAMO). Натомість середній розмір господарств невпинно зростає, а великі ферми (понад 100 га) контролюють усе більші площі. Окрім укрупнення, в ЄС зменшується частка змішаних господарств на користь виробництва зернових або молока.
Особливо помітна ця тенденція в Німеччині, Франції, Нідерландах, Румунії, Польщі. Наприклад, у Франції ферми з понад 100 га становлять лише 7% усіх господарств, але обробляють понад 56% агроземель. У Румунії, попри велику кількість дрібних виробників, господарства понад 100 га вже контролюють майже половину всіх сільгоспугідь. У Чехії 8% господарств обробляють 70% агроземель, говорить експерт.
А ось найшвидше процес укрупнення відбувається у країнах колишнього соцтабору — Румунії, Болгарії, Чехії, Литві, Естонії і там великі агрокомпанії є домінуючими. За словами Тараса Гагалюка, це частково пов’язано з історичними та культурними чинниками: мешканцям цих країн ближча модель великих агропідприємств, ніж мешканцям Західної Європи.
аналітик АВМ Георгій Кухалейшвілі.
«За оцінками ірландського видання AgriLand, ЄС втрачає в середньому 267 тис. фермерських господарств на рік або понад 700 на день. До 2040 року зникне ще понад 6,4 млн таких підприємств. Це — не випадковість, а системний процес, який відображає зміну моделі агровиробництва в ЄС», — зазначає Тарас Гагалюк.
Корова на фермі
На основі відкритих даних ми проаналізували, що в Європі є компанії із земельним банком понад 50 тис. га, зокрема, такий холдинг є в Румунії. В Литві знаходиться один із найбільших органічних агровиробників у Європі — AUGA Group, у якої понад 19 тис. га земель сертифіковані для органічного землеробства.
Як розповідав нам Айварас Абромавичус, співвласник «Агро-Регіону», у Литві є щонайменше три компанії, що володіють понад 35 тис. га сільгоспземлі. З огляду на те, що загальний обсяг таких земель у країні вдесятеро менший, ніж в Україні, ці компанії можна впевнено назвати латифундистами.
аналітик АВМ Георгій Кухалейшвілі.
«Водночас, це дуже диверсифіковані компанії. У однієї з них річний обсяг понад €2 млрд. Тобто компанія займається не тільки агровиробництвом, а ще й трейдингом, вирощуванням насіння, дистрибуцією сільськогосподарської техніки тощо. Іншими словами, Литва в розвитку сільського господарства пішла своїм шляхом», — зазначив він.

Країна

Компанія

Земельний банк (га)

Основні культури/Специфіка виробництва

Румунія

Holde Agri Invest
16 300+ (план — 60 тис.)
Зернові, публічна компанія
Ingleby Farms & Forests (Данія)
19 891
Зернові, олійні, сорго, бобові, кормові, чорниця, фундук
Agricost S.A
56 841
Вирощування та збут зернових і олійних культур
Top Farms Group
~16 000
Пшениця, ріпак, кукурудза, соняшник
Intercereal S.A
23 191
Зберігання та продаж зернових. Овочеві ферми

Чехія

Agrofert
22 400
Одна з найбільших у регіоні, також має активи в інших країнах
С/г кооператив «Агрохолдинг»
2 413
Зернові, технічні культури, тваринництво

Польща

Top Farms Group
23 022
Пшениця, ріпак, картопля, кормові; 3 800 дійних корів

Литва

AUGA Group
38 000
Публічна компанія. 19 780 га зайняті під органічне землеробство

Естонія

Estonia Farmid + Väätsa Agro
~16 100
Рослинництво і молочне тваринництво

Що ж сприяє укрупненню земельних банків в ЄС?

Перше — економічні умови, зокрема тиск, що відчуває аграрний сектор через розрив у доходах між агро та іншими секторами. Як говорить Тарас Гагалюк, молодь не бачить перспектив у фермерстві, бо в інших секторах платять значно краще.
Друге — висока вартість землі, яка є непідйомною для молодих фермерів. Хоча формально аграрії отримують дотації, але часто їх ледве вистачає на оплату оренди землі. Тарас Гагалюк наводить приклад: коли відвідуєш у Німеччині під час екскурсій фермерські господарства і запитуєш: «Яка у вас субсидія на гектар?» — відповідають: 300/га. «А скільки платите за оренду землі?» — теж 300/га. Тобто дотація фактично лише покриває орендну плату. У результаті фермери змушені шукати інші способи стати прибутковими, зокрема шляхом досягнення ефекту масштабу, — але це вдається далеко не всім.
аналітик АВМ Георгій Кухалейшвілі.
«Сільськогосподарська техніка дорога, і без ефекту масштабу інвестувати у неї все менше економічного сенсу: малий фермер не встигає окупити вкладення швидше за більших за розміром конкурентів. Робочої сили не вистачає. Земля дорога. Окупність капітальних інвестицій — повільна. У результаті економічний тиск на малих фермерів зростає, і їх виживання в умовах глобальної конкуренції стає дедалі складнішим», — зазначає експерт.
Таку ж думку на Grain Ukraine 2025 озвучив і Ієн Дайкс, генеральний директор JTZE Horní Moštěnice s.r.o. (Чехія):
аналітик АВМ Георгій Кухалейшвілі.
«Програми мають благородні цілі. Їх розробляють розумні люди. Але на практиці фермери стають менш ефективними. У короткій перспективі субсидії можуть підвищити прибутковість, але в довгостроковій — починають викривлювати ринок. Найпростіший приклад: виплати субсидій автоматично підвищують вартість землі або орендну плату», — розповідає Ієн Дайкс.
Частково концентрації сприяє й аграрна політика, яка свідомо чи несвідомо стимулює укрупнення господарств через прямі дотації або інші механізми підтримки, продовжує Тарас Гагалюк. Є також політика консолідації земель — щоб було менше роздроблених ділянок і фермери могли ефективніше працювати. І це теж часто призводить до зростання великих господарств. Мають місце також старіння сільського населення (середній вік фермера в ЄС — понад 57 років), нестача робочої сили.
За словами Александра Чеснакоффа, члена правління Crédit Agricole Bank, у Франції, наприклад, один із головних викликів на найближчі 10 років — вихід на пенсію половини фермерів. Через це потрібна консолідація, укрупнення ферм — особливо з огляду на те, що Україна рано чи пізно інтегрується в ЄС.
аналітик АВМ Георгій Кухалейшвілі.
«Однак, французьким фермам, навіть найбільшим, досі далеко до масштабів українських агрохолдингів. Дрібні агрокомпанії завжди менш ефективні, ніж великі. У них менше можливостей для оптимізації витрат — придбання добрив, техніки і т. ін., і підвищення прибутків», — говорить Александр Чеснакофф.

Як у ЄС намагаються стримати укрупнення земель — і хто знаходить лазівки

В ЄС не має єдиної уніфікованої політики щодо обмеження площі у власності, але окремі держави-члени мають власні правила. Деякі країни мають обмеження на іноземну власність, інші впровадили верхні межі розміру земельних володінь, запровадили переважні права купівлі для дрібних фермерів чи держави, а також регулювання передачі землі, пояснює Тарас Гагалюк.
Ці заходи спрямовані на захист місцевих фермерів та запобігання спекуляціям землею. Однак інвестори знайшли способи обійти їх за допомогою різних стратегій, включаючи «угоди про часткове володіння» та «кишенькові контракти».
До прикладу, у Польщі діють жорсткі обмеження на володіння та користування землею — не більше 300 га в одні руки, особливо для іноземців. Однак компанія Top Farms Group, що належить британській Spearhead, шляхом довгострокової оренди та діяльності через декілька юридичних осіб керує понад 23 тис. га в Польщі й понад 15 тис. га в Румунії.
У Чехії, де частка сімейних ферм — найменша в ЄС, а площа землі в оренді — найбільша, розповсюдженою є «тиха» концентрація — через оренду, зміни в корпоративній структурі, дроблення активів тощо.
Щодо країн Східної Європи, то, за словами Тараса Гагалюка, ключовий урок з цих країн — САП ЄС не вирішує проблем на ринку землі, тому треба впроваджувати системне законодавство про землю, прозорі аукціони й незалежний кадастр.
аналітик АВМ Георгій Кухалейшвілі.
«Досвід показує, що капіталізація агроринку відбувається за будь-яких умов, але без політичної волі контроль не працює. Зокрема, в Угорщині, Румунії продовжується концентрація за рахунок непрозорих схем розподілу землі та розпродажу державної землі, і державне регулювання не встигає за цією динамікою», — зазначає Гагалюк.
Щодо Західної Європи, то наприклад, у Франції державний контролюючий орган SAFER може блокувати угоди, які загрожують концентрації, а також має право переважної купівлі. Втім, ці механізми легко обходять через купівлю часток у компаніях, які володіють землею.
У Німеччині деякі федеральні землі намагаються протидіяти «захопленню землі», але угоди з акціями (share deals) не завжди підпадають під регуляторний контроль, зазначає експерт.
В багатьох країнах ЄС існують обмеження для іноземних інвесторів не з ЄС, або навіть із ЄС, наприклад, дотримання принципу взаємності. Зокрема, в Литві законодавчо заборонений продаж землі чи нерухомості росіянам, а також юрособам пов’язаним з ними.
аналітик АВМ Георгій Кухалейшвілі.
«Однак загалом в ЄС великі компанії часто контролюють набагато більше землі, ніж це дозволено формально — за рахунок оренди, участі в корпоративних правах або агрегації земель через посередників. У більшості випадків це легально, якщо брати до уваги зазначені «лазівки» в законодавстві, але викликає занепокоєння щодо прозорості та доступу до землі молодих або традиційних фермерів», — зазначає Тарас Гагалюк.

Кому і скільки, або Як розподіляють субсидії в ЄС

Тепер трохи про САП і те, як розподіляються субсидії. Вона існує з 1962 року, і становить близько 31–38 % бюджету ЄС, а це €387-408 млрд на 2021–2027 роки.
Після реформи CAП 2023 року всі виплати прив’язані до виконання екологічних і соціальних стандартів, каже Тарас Гагалюк. Але впровадження цих механізмів відрізняється в залежності від країни. Так, Франція та Німеччина їх активно застосовують, а наприклад, Угорщина, Чехія та частково Румунія — менш активно, що іноді сприяє великим гравцям.
аналітик АВМ Георгій Кухалейшвілі.
«Тобто великі підприємства можуть отримувати значні суми, але лише за умови повної відповідності складним вимогам CAП. А ось для дрібних господарств витрати на дотримання екологічних і соціальних вимог можуть бути обтяжливими, навіть якщо вони формально мають право на підтримку», — каже Гагалюк.
І продовжує: в рамках першої скриньки САП (Pillar I) основна підтримка надається залежно від площі, у вигляді так званої базової підтримки доходу. Це означає, що великі господарства отримують більше коштів — пропорційно до площі. Наприклад, у Німеччині 1% найбільших отримувачів субсидій отримують понад 20% усіх прямих виплат. У Болгарії та Румунії окремі агрохолдинги щороку отримують до €2 млн з коштів САП. У Нідерландах і Данії також висока концентрація виплат, але вона супроводжується суворішими екологічними вимогами.
Ієн Дайкс з Чехії говорить, що в його країні підтримка фермерів у межах САП базується на трьох ключових інструментах: фіксована сума на гектар, компенсації або доплати за вирощування пріоритетних культур та інвестиційна підтримка — наприклад, часткове відшкодування витрат на модернізацію, як-от встановлення доїльного залу чи системи диференційованого внесення добрив. В середньому його підприємство отримує 120 €/га. Але ці гроші не даються просто так — є низка вимог і обмежень: щодо використання пестицидів, висіву певних культур у визначених регіонах тощо.
аналітик АВМ Георгій Кухалейшвілі.
«Є навіть жарт, що САП — це все, що завгодно, тільки не «спільна», — каже Ієн Дайкс.
І на питання, чи європейські фермери перебувають у теплій ванні субсидій, відповідає: «Можливо, ванна справді певний час була теплою, але дивує, як швидко вона може охолонути».
Так, згідно з розслідуванням The Guardian, у 2019 році 80% субсидій отримали 20% найбагатших фермерських господарств. Серед отримувачів — компанія британського бізнесмена Джеймса Дайсона. Він до речі, написав цілого листа виданню, у якому зазначив, що інвестиції його компанії в розмірі £120 млн (станом на 2023 р.) значно перевищують суму отриманих субсидій.
Розробники САП визнають, що виплати на гектар здебільшого вигідні для великих агровиробників. Тому, як пояснює Тарас Гагалюк, в політику закладено компенсаторні механізми. Зокрема, діє обмеження виплат (capping) — сума допомоги зменшується після досягнення порогу в €60–100 тис. Крім того, є так звані перерозподільчі виплати, тобто вищий рівень платежів на перші 20-30 га дрібним фермерам.
САП дозволяє країнам-членам перенаправляти частину прямих виплат на користь менших господарств. Мінімум 10% таких виплат має бути перерозподілено, але за потреби ця частка може бути більшою. Деякі держави-члени також зобов'язані вирівняти виплати на гектар в межах одного регіону або країни. САП також передбачає спеціальні механізми підтримки дрібних фермерів — одноразові виплати або виплати на гектар.

Відкат назад

аналітик АВМ Георгій Кухалейшвілі.
«Нещодавно вислав другу список гербіцидів, які можна використовувати під час вирощування бамбука… Кажу:«Лука, в Європі тобі найпростіше буде купити Базагран». А він мені:«Тільки сьогодні отримав нотифікат про те, що з 2025 року Базагран в Італії також заборонений»…. З приводу всього цього у мене тільки одне риторичне питання:Чи потрібно нам взагалі адаптуватися до таких умов ведення агробізнесу?», — задається питанням Юрій Дробязко, власник «АТК».
В ЄС починають потроху згортати частину екологічних вимог. Зокрема, новий уряд Німеччини послаблює правила щодо пестицидів, добрив, сталого виробництва, каже Тарас Гагалюк. І додає, що це свідчення того, що система дійшла до надмірної зарегульованості, яку важко витримати. І робиться це не лише в агросекторі, а загалом у межах ЄС. Наприклад, сигналом цього є і недавнє рішення про скорочення звітності за європейськими стандартами сталого розвитку (ESRS) — кількість обов’язкових показників планують зменшити майже на 50%.
аналітик АВМ Георгій Кухалейшвілі.
«Чому такий розворот? Тому що жорсткі вимоги обтяжливі для малих підприємств — лише великі гравці мають ресурси, щоб відповідати екологічним і соціальним критеріям, збирати дані, звітувати. Малі підприємства і фермери цього не витримують. А саме їх — малих — ЄС прагне захищати. Тому політика перебуває на роздоріжжі між досягненням власноруч закладених високих критеріїв сталого розвитку і збереженням малого виробника», — пояснює Гагалюк.
Але тут виникає дисбаланс: з одного боку, малим господарствам спрощують правила, а з іншого — не надають достатньо інструментів для реальної конкуренції, щоб ті могли зростати — чи за площею, чи за доходами.

Перегляд правил

Загалом у Європі агросектор настільки звик до субсидій, що багато фермерів уже не уявляють, як працювати без державної підтримки, зазначає Тарас Гагалюк. Це призвело до формування залежності — а в окремих випадках і до втрати здатності працювати ефективно без дотацій.
Попри це, обговорення нових підходів до субсидій триває. Пропозиції надходять регулярно — але як тільки мова заходить про зміни, починається супротив: вуличні протести, критика з боку фермерських об’єднань, традиційне «виливання молока під парламентом» — і ідея зникає. Проте через рік-два — нове коло дебатів.
Наприклад, з останнього, восени минулого року тодішній Єврокомісар Януш Войцеховський заявляв, що агросубсидії в ЄС слід обмежити — зокрема, з огляду на майбутнє приєднання України.

Вікно можливостей чи…?

Отож ми підійшли до головного питання: на тлі цього, чи зможуть українські агрохолдинги вписатися у правила гри ЄС у разі успішної євроінтеграції?
Це запитання ми задали ШІ, і ось які сценарії отримали.
Logo chatgpt
Можливі сценарії для українських холдингів у ЄС

Сценарій

Що означає

Наслідки

Адаптація через децентралізацію

Холдинг створює багато формально окремих юросіб, кожна з яких отримує дотацію, відповідає за частину бізнесу
Зростання витрат на адміністрування, але збереження контролю

Реальна трансформація

Продаж частини активів, партнерства з локальними фермерами, вихід на біржі
Можливість залучення капіталу, втрата частини централізації

Лобістський підхід

Холдинги об'єднуються у впливові галузеві асоціації й формують свою гру в Брюсселі
Як це зробили німецькі кооперативи чи французькі агрогрупи

Нічого не змінювати

Спроба «протягнути» українську модель в ЄС
Може спричинити публічну критику, втрату грантів або медійний скандал
А ось що відповіли учасники ринку.
аналітик АВМ Георгій Кухалейшвілі.
«Один мій знайомий у Литві займається сільським господарством, обробляє небагато – близько 1 тис. га. Питаю його: «Що сієш в цьому році?», він каже: «Редьку, бо на неї найбільша дотація 600 євро/га. І мені практично байдуже що я вирощу. Якщо вкладу 200 євро/га, то добре. Як зберу щось, то відвезу сусіду. Для мене головне написати у звіті що я посіяв та зібрав редьку». І ось так в країнах Євросоюзу майже всюди», — говорить Дмитро Скорняков, генеральний директор HarvEast.
Сільське господарство в ЄС не про бізнес у більшості випадків, продовжує Дмитро Скорняков. Це як порівнювати ремісників та машинне фабрично-заводське виробництво під час промислової революції у Великій Британії. Аграрії в Україні — розвинуті мануфактури, а в країнах ЄС десь 60-70% аграріїв ближче до ремісників. Тому вільно допустити наш агросектор в Європу для них над ризиковано.
В Європі сформована модель — забрати гроші у ефективних бізнесів та віддати їх неефективним європейським фермерам. Замість того, щоб вкладатись у розвиток та озброюватися, країни Європи займаються просто перерозподілом грошей.
Тож CEO HarvEast бачить тільки один шлях, як ми можемо євроінтегруватися за таких обставин — домовитись, що Україна входить в ЄС без сільського господарства, а по агро буде якийсь окремий special deal. Тобто українські аграрії не матимуть євродотацій, права ввозити на територію ЄС більшість продукції, можливо тільки по квотам.
аналітик АВМ Георгій Кухалейшвілі.
«Хоча, припускаю, що ЄС подивиться на деякі категорії, які вони закуповують в інших країнах, та буде завозити це з України. Наприклад, ті ж самі ягоди, які стало занадто дорого вирощувати з-за високої вартості ручної праці. Або біоетанол, який вони експортують здалека, а після євроінтеграції будуть купляти в Україні», — говорить Дмитро Скорняков.
Юрій Дробязко наводить приклад Польщі, де фермери отримують дотації, зокрема на будівництво інфраструктури переробних заводів. І запитує: «Ви вірите, що українським фермерам у ЄС теж виплачуватимуть такі дотації?».
Він підтримує вступ України до Шенгенської зони, але сумнівається щодо повноправного членства в ЄС.
аналітик АВМ Георгій Кухалейшвілі.
«Візьмемо Латвію. Сьогодні тут немає жодного цукрового заводу, тому що однією з умов вступу Латвії до ЄС було закриття нею всіх цукрових заводів — що вона і зробила. І основна проблема тут не закриття заводів, а обмеження вільного ринку. Якщо ви ратуєте за вільний ринок — надайте можливість безмитного або з символічними митами імпорту цукру, без будь-яких квот», — говорить Дробязко.
Олег Заплетнюк, СЕО «ТАС Агро»говорить, що українським агрохолдингам слід готуватися до певних обмежень, але це питання має комплексний характер. У різних країнах ЄС правила ведення аграрного бізнесу суттєво відрізняються. І те, які саме обмеження діятимуть для України, залежатиме від результатів переговорів на дипломатичному рівні.
аналітик АВМ Георгій Кухалейшвілі.
«Утім, це не заважає нам уже сьогодні тестувати дозволені в ЄС схеми захисту, препарати, використання азотних добрив у лімітованих обсягах та інші адаптовані практики», — зауважує Заплетнюк.

ЄС все ж підкине можливостей, але й викликів буде вдосталь

Оптимістично настроєний і Тарас Гагалюк. Він вважає, що успішна інтеграція з ЄС відкриє нові можливості для українських агрохолдингів — за умови відповідності стандартам ЄС і модернізації. Серед потенційних переваг — доступ до єдиного ринку, зростання експорту, інвестицій та інновацій, «зелене» фінансування й субсидії. Можливе також збільшення кількості IPO на європейських біржах (хоча це все ж, напевно, середньострокова перспектива) і активніше залучення до карбонових ринків. Також агрокомпанії можуть отримати більше можливостей для інвестування в ЄС — і такі кейси є вже зараз, навіть попри війну.
Але всі ці можливості на поверхні, вони  перебувають у рамках порядку денного діяльності багатьох українських агрохолдингів уже сьогодні, говорить експерт. У той же час одним із питань є те, наскільки може змінитися сам порядок денний, тобто прийняті стратегії поведінки агрохолдингів, внаслідок євроінтеграції.
Наприклад, реформована система земельних відносин потребуватиме подальшого узгодження зі стандартами ЄС, зокрема щодо концентрації земель. Розширення доступу до єврофондів для малого та середнього бізнесу посилить конкуренцію за землю. Водночас дотримання євростандартів означатиме подорожчання робочої сили, прозоріше землеволодіння й землекористування. Усе це може, наприклад, призвести до зменшення середніх розмірів земельного банку в користуванні агрохолдингів.
У той же час зросте підтримка розвитку сільських територій з боку держави (за рахунок фондів ЄС), а це може призвести до скорочення або значного переформатування програм соціальної відповідальності з боку аграрних підприємств.
аналітик АВМ Георгій Кухалейшвілі.
«Це дасть змогу агрохолдингам зосередитись на своїх ключових компетенціях, зокрема виробництві. Але й інші набуті ними в останні десятиліття компетенції доведеться кудись «примостити». Тому агрохолдинги цілком ймовірно можуть диверсифікуватися в надання консультаційних послуг іншим учасникам ринку, зокрема фермерам», — зауважує Тарас Гагалюк
Це можуть бути, наприклад, послуги з питань управління земельним банком, цифровізації виробничих і управлінських процесів, сталого розвитку — за аналогією з моделями, що набули поширення в Аргентині чи, наприклад, у тому ж ЄС чи у Великобританії.
Гагалюк також зазначив, що деякі агрохолдинги вже сьогодні роблять ставку на диверсифікацію — трейдинг, переробку, договірне землеробство (contract farming) — щоб «збільшити шматок пирога» за рахунок доданої вартості. І ці напрями можуть посилитися, адже водночас підвищують конкурентоспроможність і допомагають адаптуватися до соціальних та політичних змін у процесі вступу до ЄС.
Спільний проєкт: