Олег Заплетнюк: Цього року ми востаннє скоротили посіви кукурудзи

Latifundist.com: Перевалка — це логічне продовження рослинництва. А як у цю модель вписується тваринництво і як ви оцінюєте його економіку? Адже багато аграріїв досі керуються принципом: доки корова не приноситиме стільки ж прибутку, як кукурудза — вона їм не потрібна.

Олег Заплетнюк: Усе дуже просто. Потрібно чітко розділяти рослинництво та тваринництво. Зокрема — вибудовувати ринкове ціноутворення на корми, щоб уникати фінансового перетоку між цими напрямками. Це — перший і основний принцип.

У «ТАС Агро» до недавнього часу тваринництво не було відокремлене від структури кластерів. За результати роботи тваринництва відповідав директор кластера. Це був певний недолік, і ми поступово відходимо від цієї моделі. Саме тому, що кластери з кормами часто працюють за залишковим принципом — забезпечують потреби тваринництва після покриття власних цілей у рослинництві. Частина персоналу оформлена на рослинництві, частина — на тваринництві. Через це у співробітників іноді виникає спокуса штучно покращувати показники ефективності напрямку.

А корми, як і тваринництво загалом, потрібно оцінювати об'єктивно та правильно. У довгостроковій перспективі необхідно враховувати синергетичний ефект тваринництва. Зокрема — зниження собівартості продукції рослинництва завдяки використанню органіки, яка створює додану вартість.

Latifundist.com: Це додаткова перевага тваринництва?

Олег Заплетнюк: Однозначно. До того ж, є й соціальний аспект. Адже тваринництво зазвичай забезпечує більше робочих місць, ніж рослинництво — навіть якщо йдеться про сучасну, повністю автоматизовану ферму.

Тваринництво як галузь має існувати обов’язково. Тим більше, що надої на рівні 30 літрів і більше сьогодні вже є нормою, а отже, напрямок може бути прибутковим. У моделі вертикальної інтеграції з виробництвом біогазу і біоетанолу тваринництво може бути ще цікавішим, тому що на кожному етапі створюється синергізм. Наприклад, побічна продукція виробництва біоетанолу може використовуватися як корм для тварин. А гній, як побічний продукт тваринництва, — для виробництва біогазу. Таким чином формується замкнутий цикл із доданою вартістю на кожному етапі.

Latifundist.com: Як у Vitagro?

Олег Заплетнюк: На мою думку, Vitagro та Укрпромінвест- Агро мають дієві бізнес-моделі, які повністю відповідають головному принципу тваринництва — чіткому розмежуванню фінансування обох напрямків: тваринництва та рослинництва, без змішування коштів.

Latifundist.com: А хіба хтось ще досі змішує? У багатьох холдингах, як і у вас, підкреслюють, що це окремі бізнес-юніти.

Олег Заплетнюк: Ми — приклад компанії, де така модель існувала до недавнього часу. Зараз ми навмисно концентруємо тваринництво в окремих підрозділах, щоби забезпечити чітке розмежування з рослинництвом.

Частину неефективних ферм ми вже закрили — й усвідомлюємо, що це було необхідно. Адже інвестиції, потрібні для виведення їх хоча б на нульову рентабельність, були надмірними.

Будемо концентрувати тваринництво і далі. По-перше, це дозволяє на іншому якісному рівні працювати з надоями і генетикою — що, власне, ми вже і робимо. По-друге — працювати з якістю кормів. Це з точки зору валу надоїв дуже важливо. Повторюся: тваринництво інтегроване в рослинництво, породжує величезні проблеми.

Latifundist.com: у вас тваринництво вже вийшло на нульову рентабельність чи працює з прибутком?

Олег Заплетнюк: У сезоні 2023 року тваринницький напрям у нас ще залишався збитковим, попри сприятливу ситуацію на ринку та високі ціни на молоко. У цей період ми не здійснювали капітальних інвестицій у напрям.

А от сезон 2024 року ми вже завершили з рентабельністю 18%. Це стало можливим завдяки комплексному інвестуванню — у корми, селекцію, генетичний матеріал і персонал.

Latifundist.com: Чи мають бути дотації в тваринництво?

Олег Заплетнюк: Я дотримуюсь думки, що дотаційне тваринництво не має існувати — мають бути ринкові умови. Виробник повинен мати доступ до фінансування і дешевих кредитів для інвестування в цей напрям, але точно не за рахунок дотацій.Система дотацій знищує ефективність: у людей зникає мотивація боротися за прибуток. Їм достатньо дотацій — і вони фактично втрачають підприємницький стимул.

Latifundist.com: На початку війни частина аграріїв переглянула своє ставлення до тваринництва, розглядаючи його як відносно перспективний напрямок переробки. Але поголів’я КРС в Україні і далі скорочується, а нових проєктів майже немає. Чому?

Олег Заплетнюк: Наразі у тваринництві доцільніше розширювати наявні ферми. Ринок саморегулюється: старі, неефективні господарства закриваються, а в життєздатні інвестують кошти.

Будівництво з нуля — це ризиковане рішення. Крім того, точка входу дуже висока. Для створення стада з 1 тис. голів необхідно проінвестувати $10 млн. Якщо врахувати, що це довгострокові інвестиції, сума є справді значною. За $10 млн можна без проблем придбати 2,5 тис. га землі. Або навіть до 5 тис. га, якщо мова йде про корпоративні права оренди. Це дозволяє отримати прогнозований прибуток у рослинництві.

Тому у тваринництво мало хто заходить як в окремий напрям. Але якщо у вас вже є існуюча база, яка не потребує суттєвих капітальних вкладень, і є досвід у тваринництві — можна побудувати ефективну модель: інвестувати в генетику, отримати прогнозований обсяг молока й органічні добрива як побічний продукт.

Latifundist.com: Ви ж самі зазначали: ті самі гроші можна вкласти в розширення земельного банку, засіяти кукурудзу — і працювати з меншими ризиками.

Олег Заплетнюк: Це справедливо в тому разі, якщо ви не розумієте специфіки тваринництва й не готові глибоко занурюватися в цей напрям. Але якщо тваринництво вже працює й демонструє результат — інвестувати в нього цілком доцільно. Є багато прикладів ефективних тваринницьких ферм в Україні. Наприклад, ферма «Укрпромінвест-Агро» у Дзигівці. На мою думку, це одна з провідних ферм, яка стабільно досягає рентабельності на рівні 30–35%. Тут без проблем в середньому надоюють більше 40 літрів в розрахунку на одну корову.

Latifundist.com: Чи не здається вам, що в тваринництві спостерігається концентрація бізнесу — і в підсумку на ринку залишаться лише великі компанії? Нещодавно ми спілкувалися з виробниками комбікормового обладнання — вони відзначають, що ферми на 50–100 голів в Україні поступово зникають як явище.

Олег Заплетнюк: На ринку завжди виживає ефективніший. І, напевно, є певна межа, нижче якої бізнес просто не має сенсу. Але це вже світоглядне питання. Кожен сам для себе визначає рівень інтересу й доцільності. Комусь важливо масштабувати тваринництво, а хтось має стадо на 50–80 голів і займається цим як хобі. Якщо стежити за ефективністю, навіть невелике господарство може генерувати прибуток — хоча, звісно, не на рівні мільйонів доларів. До речі, схожа ситуація — і на ринку цукру: він також поступово звужується.

Latifundist.com: І в чому причина?

Олег Заплетнюк: До повномасштабного вторгнення ринок був поблажливим до неефективності. До 2022 року мало хто переймався, скільки працівників у нього на 1 тис. га і скільки разів техніка проходить по полю. Коли кукурудза коштувала $300, можна було отримати прийнятний прибуток майже за будь-яких умов. Зараз це вже не працює.

Те саме зараз відбувається з цукром. І з молоком буде так само — це волатильний продукт із періодами зростання й падіння цін. Щоб досягти рентабельності, доводиться докладати серйозних зусиль.

Водночас в Україні — серйозна проблема з деградацією ґрунтів. Про неї рідко говорять відкрито, але кількість пилових буревіїв, які ми спостерігаємо останніми роками на Вінниччині та Півдні, і втрати, що з ними пов’язані, свідчать: ситуація потребує системного вирішення. Це має бути комплексне рішення, елементами якого є тваринництво, органіка, сівозміна, сидеральні культури.

Саме тому ми відійшли від оранки. Я не прибічник якоїсь однієї моделі. Якщо ви можете повноцінно обробляти плугом — будь ласка. Хоча я не розумію, чому на Кіровоградщині чи Миколаївщині досі орють. Логічного пояснення цього у мене немає. Ґрунти деградують. Якщо ми нічого не робитимемо комплексно, втрачатимемо врожайність.

Latifundist.com: Ви приєдналися до «зелених» ініціатив, але, з огляду на політику адміністрації Трампа, у світі спостерігається відкат «зелених» програм. Недавно Financial Times писав, що великі ESG-фонди скорочують інвестиції. Чи не викликає це у вас сумнівів щодо подальшої участі?

Олег Заплетнюк: Ми все одно мали впроваджувати технологічні зміни, пов’язані із «зеленими» ініціативами, оскільки це частина нашої корпоративної стратегії. Фактично, це була додаткова програма, яка не вимагала від нас значних зусиль. Чому б не скористатися такою можливістю?

До того ж, навіть якщо США вийдуть із Паризької угоди, залишаються європейські державні програми, які не залежать від її положень. Я впевнений, що ставлення Європи до парникових викидів і кліматичних практик залишиться незмінним. Можливо, обсяги зменшаться, але сама практика скорочення викидів великими індустріальними підприємствами точно збережеться. А отже, збережеться й можливість отримувати додатковий прибуток з гектара.

Latifundist.com: Юрій Дробязко, з яким ми нещодавно спілкувалися, вважає, що ця історія добігає кінця. Хоча ще кілька років тому він щиро вірив у «зелені» ініціативи.

Олег Заплетнюк: Ми розглядаємо це не як обов’язок, а як частину довгострокової стратегії. Застосовуємо елементи «зелених» ініціатив не заради сертифікатів, а щоб зменшити собівартість, покращити якість ґрунтів тощо. Якщо буде нарахування — добре. Якщо ні — нічого страшного. У звіті про прибутки й збитки (P&L) ми не враховуємо дохід від «зелених» програм, оскільки не покладаємо на нього особливих надій.

Latifundist.com: Якщо не помиляємось, ви планували вийти на 600–800 тис. євро?

Олег Заплетнюк: За нашими підрахунками, потенційний дохід за сезон 2024 року становить 650–850 тис. євро. Але поки що жодних виплат ми не отримали. Наскільки мені відомо, за минулий сезон жоден із учасників ще не отримав «зелених» виплат.

Latifundist.com: Які у вас були орієнтири при проведенні технологічних змін у компанії?

Олег Заплетнюк: Ми орієнтувалися на комплексну модель, де ключовими критеріями були: собівартість, наявність техніки та обмеження інвестиційного бюджету. Щоб оновити весь технічний парк, нам потрібно було щонайменше $30 млн. Звісно, погодити таку суму одразу було б нереально.

Проблема полягала в нестачі тракторів для агрегатів під класичну технологію. Ми вирішили її, замінивши оранку глибоким розпушуванням. Середня продуктивність плуга — 23 гектари на добу. Для порівняння: лаповий глибокорозпушувач проходить за день 40–45 гектарів, а іноді й до 50. Тобто його продуктивність — удвічі вища.

Крім того, під час обробітку плугом порушується структура ґрунту. В період проведення оранки в регіонах нашого господарювання зазвичай досить посушливі умови — ґрунт як бетон, техніка ламається, плуги рвуться, а великі брили важко структурувати. До того ж, тривале використання оранки призводить до ущільнення ґрунту — на глибині близько 25 см утворюється так звана «підошва», яка не дозволяє повноцінно розвиватись кореневій системі рослин та накопичувати вологу.

Розрихлення цього ущільненого шару — одна з передумов накопичення вологи та її ефективного переміщення в ґрунтовому профілі. Я був ініціатором цих змін, і колеги мене підтримали. Але це не означає, що ми остаточно перейшли на глибоке розпушування. Можливо, через кілька років ми перейдемо на інші технології. Але в нинішніх умовах оранка в наших кластерах неефективна — це вже архаїзм.

Latifundist.com: Не всі агрономи з вами погодяться з приводу відмови від плуга.

Олег Заплетнюк: Агрономи часто опираються таким змінам, бо це створює додаткове навантаження. Потрібно контролювати якість збору попередника, подрібнення та розподіл решток — а це потребує більше часу й зусиль. Після оранки поле виглядає ідеально чорним — начебто все зроблено якісно, і ніхто нічого не перевіряє. Саме тому деякі агрономи віддають перевагу плугу: він дозволяє приховати технологічні помилки. Альтернативні способи обробітку потребують більше уваги й контролю, але в довгостроковій перспективі вони мають сенс.

Latifundist.com: Ми пам’ятаємо, що ви проти чорного поля.

Олег Заплетнюк: Так, абсолютно вірно: поле не повинно залишатися чорним. В ідеалі його слід засівати рослинністю — сидеральними культурами. Американці використовують покривні культури, які вирощують у період між основними посівами. Такі культури запобігають перегріванню ґрунту, сприяють формуванню корисної мікрофлори, поліпшують мінералізацію, накопичення вологи, зменшують ерозію та покращують структуру ґрунту.

На Півдні ми не використовуємо сидерати, оскільки важко забезпечити їхні сходи. А от у Центральному, Північному та Західному кластерах ці культури активно застосовуються. Цього року ми засіємо сидератами 100% площ, після збирання ріпаку.

Latifundist.com: Які у вас були орієнтири при проведенні технологічних змін у компанії?

Олег Заплетнюк: Ми орієнтувалися на комплексну модель, де ключовими критеріями були: собівартість, наявність техніки та обмеження інвестиційного бюджету. Щоб оновити весь технічний парк, нам потрібно було щонайменше $30 млн. Звісно, погодити таку суму одразу було б нереально.

Проблема полягала в нестачі тракторів для агрегатів під класичну технологію. Ми вирішили її, замінивши оранку глибоким розпушуванням. Середня продуктивність плуга — 23 гектари на добу. Для порівняння: лаповий глибокорозпушувач проходить за день 40–45 гектарів, а іноді й до 50. Тобто його продуктивність — удвічі вища.

Крім того, під час обробітку плугом порушується структура ґрунту. В період проведення оранки в регіонах нашого господарювання зазвичай досить посушливі умови — ґрунт як бетон, техніка ламається, плуги рвуться, а великі брили важко структурувати. До того ж, тривале використання оранки призводить до ущільнення ґрунту — на глибині близько 25 см утворюється так звана «підошва», яка не дозволяє повноцінно розвиватись кореневій системі рослин та накопичувати вологу.

Розрихлення цього ущільненого шару — одна з передумов накопичення вологи та її ефективного переміщення в ґрунтовому профілі. Я був ініціатором цих змін, і колеги мене підтримали. Але це не означає, що ми остаточно перейшли на глибоке розпушування. Можливо, через кілька років ми перейдемо на інші технології. Але в нинішніх умовах оранка в наших кластерах неефективна — це вже архаїзм.

Latifundist.com: Давайте поговоримо про посівну. Яка на сьогодні структура площ — на рівні компанії?

Олег Заплетнюк:  У сівозміні в нас домінують три культури: соняшник, соя і ріпак. Соняшник і сою ми посіяли на площах по 15 тис. га. Під ріпак відвели 15 тис. га, але на 200 га він не зійшов, тож фактична площа — 14,8 тис. га. Озима пшениця займає 22 тис. га. Площі під кукурудзою скоротили з 8 до 7 тис. га.

Latifundist.com: І ще технічні коноплі?

Олег Заплетнюк: Технічні коноплі — це тестовий посів на обмежених площах. Також вирощуємо кормові культури для тваринництва: озиме жито, люцерну, кукурудзу на силос.

Latifundist.com: Багато аграріїв повертають в сівозміну озимі. Яке у вас співвідношення ярих і озимих?

Олег Заплетнюк: Залежно від зони. У нашому Південному кластері, в Миколаївській та Кіровоградській областях, 80% площ у сівозміні припадає на озимі — пшеницю та ріпак, і лише 20% — на соняшник. У випадку з соняшником є значний ризик не досягти цільової врожайності, тому ми надаємо перевагу пшениці й ріпаку. Ці культури дозволяють ефективно використати зимову вологу та отримати прогнозовану врожайність. 

Ми добре відпрацювали технологію вирощування ріпаку, маємо сівалки для strip-till. Увесь ріпак сіємо за цією технологією, із системним підходом — робимо на цю культуру особливий акцент і формуємо сівозміну навколо неї. Пшеницю використовуємо як попередник для ріпаку, а ярі культури — для підтримання якісної сівозміни.

Latifundist.com: А чому вирішили скоротити площі під кукурудзу? З якими ризиками це пов’язано?

Олег Заплетнюк: Гадаю, цього року ми востаннє скоротили посіви кукурудзи. Наступного сезону плануємо поступово їх збільшувати — за рахунок зменшення площ під соєю. Фінансові витрати на кукурудзу залишаються високими, хоча певний резерв для їх оптимізації ще є.

Ми вирощуємо висококрохмальну кукурудзу та вже маємо потенційних клієнтів. Торік посіви цієї культури становили 2,5 тис. га. Цього сезону майже вся кукурудза — саме такого типу, і вирощується під потреби конкретного кінцевого споживача.

Latifundist.com: В Україні?

Олег Заплетнюк:  Ні, плануємо експортувати.

Latifundist.com: Технічні коноплі — це просто експеримент?

Олег Заплетнюк: Технічні коноплі — це експеримент у межах нашої стратегії диверсифікації. У цього ринку є потенціал. Ми провели детальний аналіз продукції, яку можна виготовляти з конопель. Попит на композитні матеріали з цієї сировини динамічно зростає, а глобальний ринок — величезний. 

Однак, перш ніж перейти до переробки, потрібно навчитися якісно вирощувати коноплі. У нас уже є попередні домовленості з українськими споживачами трести. Вирощуємо продукцію під їх потреби. У перспективі розглядаємо глибоку переробку, але для цього треба володіти технологією — саме тому зараз і сіємо.

Latifundist.com: Про збут конопель домовилися не з Ma'Rijany Hemp Company часом?

Олег Заплетнюк:  І з Ma'Rijany Hemp Company, і з іншими компаніями. В Україні є різні варіанти.

Latifundist.com: Кілька запитань від Grain Ukraine, де Latifundist.com виступає інформаційним партнером. В 2021 році Україна вперше зібрала більше 100 млн т врожаю, за два роки до того увійшла в ТОП-3 світових експортери зерна (після США і всієї Європи). Ми продовжували утримувати лідерство по соняшниковій олії, були найбільшим експортером кукурудзи до Китаю. Завдяки чому, на ваш погляд, стався такий агропрорив?

Олег Заплетнюк:  На зростання загального врожаю зернових в Україні вплинув комплекс чинників: підвищення культури виробництва, покращення генетики культур, а також низка інших факторів. Завдяки цьому більшість агрокомпаній в Україні можуть щороку генерувати додатковий обсяг урожаю або утримувати його на стабільному рівні. До цього додалася трансформація сівозміни та збільшення площ під кукурудзу. Зростання посівів кукурудзи стало основою загального збільшення врожайності, адже саме ця культура забезпечує найбільший валовий збір. У 2021 році її популярність досягла піку, а потім почався спад.

У цьому сезоні, ймовірно, площі під кукурудзою знову скоротяться. На це впливають як втрата територій, так і прогноз по озимих, перерозподіл площ під олійними та технічними культурами. У перспективі, гадаю, ці площі поступово відновлюватимуться.

Latifundist.com: Які уроки можуть винести українські агроекспортери з останніх років тарифних війн? Китай — традиційний покупець нашої кукурудзи — вже знайшов альтернативу та готовий імпортувати ГМО-продукцію. А з традиційних ринків соняшникової олії нас активно витісняє росія та інші конкуренти.

Олег Заплетнюк: Головний урок останніх років для аграрного бізнесу — завжди мати план Б. Треба усвідомлювати, що майбутнє — це не пряме продовження сьогодення. Слід визнати, що традиційним ринкам потрібна альтернатива. Торгові війни спричиняють перерозподіл світових ринків — і Україна не є винятком. Тож не варто покладатися лише на стабільний продаж кукурудзи в Китай. Слід розвивати довгострокові відносини з менш освоєними ринками. Таких країн чимало — Індонезія, Індія, інші азійські напрямки. Хто шукає — той знаходить.

Latifundist.com: Якщо помріяти про майбутнє через 10 років, яку аграрну модель вважаєте найприйнятнішою для України?

Олег Заплетнюк:  Ми — сировинна держава, і насправді це не така вже й погана модель. Після 24.02.2022, в умовах повномасштабної війни, економіка України не зазнала різкого падіння саме завдяки її сировинному характеру. Якби країна була тотально індустріалізована, наслідки закриття кордонів, руйнування інфраструктури, обстрілів були б зовсім іншими.

Так, в Україні вже років десять точаться розмови про необхідність створення доданої вартості в агросекторі. Але на практиці, окрім екстракції олії, виробництва крохмалю з кукурудзи та кількох інших напрямків, конкретних кейсів небагато. Необхідно створювати додану вартість шляхом переробки зернових, виходити на нішеві ринки — і все це потребує стратегічної ініціативи з боку держави. Фермеру простіше торгувати сировиною та мати стабільний дохід.

Крім того, агробізнесу потрібно адаптуватися до змін зовнішніх умов — зокрема кліматичних ризиків. Взимку ми були у США, в Північній Дакоті. Ще п’ять років тому там переважав традиційний обробіток ґрунту. Зараз близько 80% площ обробляють за технологією no-till. Фермери намагаються зберігати вологу в ґрунті, оскільки кількість опадів зменшилася і розподіляються вони нерівномірно.

В Україні ситуація схожа: кліматичні умови Півдня зміщуються в Центр, а Центру — на Захід. Опади розподіляються нерівномірно, тому слід працювати системно. І я впевнений, що кліматичні виклики лише посилюватимуться.

Latifundist.com: Яке майбутнє чекає на українскі агрохолдинги у випадку успішного завершення євроїнтеграції?

Олег Заплетнюк:  Українським агрохолдингам слід готуватися до певних обмежень, але це питання має комплексний характер. У різних країнах ЄС правила ведення аграрного бізнесу суттєво відрізняються. Те, які саме обмеження діятимуть для України, залежатиме від результатів переговорів на дипломатичному рівні.

Утім, це не заважає нам уже сьогодні тестувати дозволені в ЄС схеми захисту, препарати, використання азотних добрив у лімітованих обсягах та інші адаптовані практики.

Latifundist.com: Наскільки близька українська модель до румунської, де також працюють агрохолдинги?

Олег Заплетнюк: Агрохолдинги існують не лише в Румунії, а й в інших країнах ЄС. Наприклад, у Чехії є компанія, яка обробляє 120 тис. га землі, з яких половина перебуває у власності одного з місцевих банкірів. Так, європейська аграрна політика дійсно орієнтована на невеликі, диверсифіковані господарства. Але навіть у самих фермерів виникають сумніви щодо життєздатності такої моделі.

Звісно, необхідно враховувати обмеження, які діють у країнах Європи, системно прораховувати їхні наслідки та підвищувати якість продукції. Варто готуватися до найгіршого сценарію, але діяти відповідно до реальних обставин.

Latifundist.com: Нагадайте, 6 років тому в «Укрпромінвест-Агро» ви працювали керівником відділення?

Олег Заплетнюк: До «Укрпромінвест-Агро» я прийшов у 2017 році. У 2018-му вже працював директором із виробництва кластера, але в першому півріччі, ймовірно, ще був керівником відділення. Тож так, усе правильно.

Latifundist.com: А зараз CEO компанії з 80 тисячами гектарів. Іноді не хочеться себе вщипнути?

Олег Заплетнюк: Ні, не хочеться. Так, рівень відповідальності зростає, але сам по собі розмір земельного банку — 12, 80 чи 500 тис. гектарів — уже не має вирішального значення. Змінюються лише підходи й інструменти, а команда та принципи залишаються тими самими. У підсумку, масштаб того, що ти можеш охопити, визначає лише твоя наснага — і кількість недоспаних ночей.