Ефективні фермери чи неефективні агрохолдинги?

Найпоширеніший у наш час догмат сталінізму — це більша ефективність великих агропідприємств порівняно з невеликими родинними фермами.

Або простіше: агропідприємства чи великі ферми, які обробляють площу від 500 га, будуть економічно ефективнішими від дрібного (до 5 га), малого (5—20 га) і середнього (20—100 га) фермерства.

Товариш Сталін писав: «Завдання п’ятирічки по сільському господарству полягало в тому, щоб перетворити СРСР із країни дрібноселянського господарства (...) в країну великомасштабного сільського господарства (...), що дає найбільшу продуктивність».

Радянський Союз переконливо довів хибність цього догмата, а ми подивимося, що там у Європі, за капіталізму. Очевидно, що економічно розвинута Європа має використовувати лише ефективні практики як запоруку успішності.

Структура сільського господарства: Східна Європа

У сільському господарстві переважної більшості країн Східної Європи домінують агропідприємства. Господарства з площею більш як 100 га володіють 75% сільськогосподарської землі регіону. Зазвичай вони мають корпоративну форму власності, хоча індивідуальна власність також присутня, в менших масштабах.

• Болгарія є найпоказовішим втіленням цієї концепції — 80% земельних ресурсів країни належать і їх обробляють 4 000 компаній, за формою власності — в основному корпоративні структури.
• Натомість Польща та Греція є винятком. Основа сільського господарства цих країн за формою власності — родинні ферми, мале (Польща) та дрібне (Греція) сільське господарство.

Найкраще цю різницю ілюструє таблиця з розподілу землі між господарствами різної площі.

• В інших країнах Східної Європи: Литві, Латвії, Угорщині, Чехії, Словаччині, Хорватії структура землеволодіння відповідає ситуації Естонії/Болгарії. У Словенії розподіл землі більш схожий на польську модель.

Отже, за винятком Польщі та Греції сільське господарство Східної Європи орієнтується на великотоварне вирощування, яке здійснюють корпоративні структури.

Структура сільського господарства Західної Європи

Структура землеволодіння в Західній Європі принципово інша. Родинні ферми (індивідуальна власність) становлять 85% усіх сільськогосподарських підприємств, вони обробляють 68% землі сільськогосподарського призначення (проти 25% у Східній Європі) і вирощують 71% продукції в державах — старих членах ЄС (EU-15).

Звичайно, між країнами є суттєві відмінності:

• Італія та Австрія орієнтуються на мале та середнє родинне фермерство.
• Іспанія та Франція (меншою мірою) — на великомасштабне вирощування силами і агропідприємств, і великих родинних ферм.
• Німеччина — на великі за площею (100—250 га) родинні ферми. Проте навіть великі ферми Німеччини набагато менші за володіння агропідприємств у країнах Східної Європи.

На таблиці це має такий вигляд:

Примітка. Через особливості загальноприйнятого поділу господарств за площею у статистичних звітах ми не можемо визначити різницю між структурою сільського господарства Німеччини та Франції. Тому у висновках щодо характеру сільського господарства цих країн спираємося на документи Європарламенту з питання родинного фермерства.

Інші країни Західної Європи

• Велика Британія за структурою сільського господарства подібна до Німеччини, а Португалія — до Іспанії.
• Голландія, Данія та Бельгія мають високотехнологічне та високоспеціалізоване сільське господарство, а оскільки цю статтю присвячено традиційному вирощуванню в країнах з великою площею — ми не розглядаємо ці країни.
• Через розміри ми не розглядаємо також Ліхтенштейн, Люксембург, Андорру та інші карликові країни. З огляду на географічні особливості з нашої уваги випадають країни Скандинавії: Норвегія, Швеція та Фінляндія.

Фермерське господарство Західної Європи

Як бачимо, не зважаючи на догмат про ефективність великотоварного сільського господарства, країни Західної Європи віддають перевагу родинним фермам — за формою власності, та намагаються зберегти малий/середній розмір фермерського господарства (докладніше про це — далі).

• Країни EU-15 зазвичай не мають суттєвих обмежень на купівлю/продаж землі (включаючи іноземців), всю регуляцію сконцентровано в питаннях використання землі.
• Регуляцію сільського господарства спрямовано на запобігання утворенню великих корпоративних землеволодінь і збереженню родинного характеру власності.
• Дуже сильна регуляція питання землевикористання, аж до примусу нових власників вирощувати такі самі культури, які вирощували на цій ділянці до моменту придбання.
• Захист економічних інтересів дрібних орендарів на противагу захисту інтересів землевласників у країнах Східної Європи.
• Потужна державна програма підтримки родинних ферм у всіх без винятку країнах Західної Європи.

Отже, уряди Західної Європи, попри тезу про ефективність агропідприємств, уперто зберігають родинну структуру власності. Їхня позиція має суто економічне обґрунтування.

• Родинні ферми орієнтовані на високу врожайність (productivity), а агропідприємства — на комерційну ефективність (за ROI). Родинні ферми вирощують більше одиниць продукції на 1 га, агропідприємства мають більший прибуток з 1 га.
• Вища врожайність створює умови для більшого експортного потенціалу, що позитивно впливає на зовнішньоекономічний баланс і допомагає нагромаджувати капітал на розвиток промисловості.
• Приємний бонус для власників — більша вартість землі.

Розглянемо кожний пункт окремо і почнемо з вартості землі.

Вартість сільськогосподарської землі

Очевидно, що з погляду закону економіки про попит і пропозицію на вартість землі передусім впливає не регуляція землеобігу, а попит на неї. Що більший попит, то більша вартість, що менший попит, то менша вартість.

Чинники попиту

• Дрібні, малі та середні фермерські господарства зацікавлені у придбанні навіть невеликих ділянок землі (до 1 га), оскільки за середнього розміру господарства — у 2 га, 10 га, 30 га — навіть таке невелике збільшення площі дає потужне зростання продуктивності. А велика кількість цих господарств забезпечує високу конкуренцію між собою, що призводить до зростання вартості землі.
• На відміну від ферм агропідприємства зацікавлені у купівлі великих нерозривних ділянок землі площею від 500 га. Отже, і низький попит на маленькі ділянки, і мала кількість гравців забезпечуватимуть набагато нижчий рівень вартості землі, аніж у країнах з фермерською структурою.

Перевіримо це на практиці.

• Як і очікувалося, вартість землі у Болгарії, найуспішнішої країни з корпоративним вирощуванням, вдвічі нижча, аніж у фермерській Польщі (середній розмір господарства — 10 га) та у 5 разів менша, аніж у Греції (середній розмір господарства — 1,5 га).
• Румунія та країни Балтії, які можна вважати типовими країнами з корпоративною структурою сільського господарства, ще більше програють за цим показником.

• Ми можемо частково знехтувати показниками Австрії — через високий рівень життя та невелику площу вартість землі визначають не тільки через конкуренцію на ринку землі.
• Земля в Італії, що орієнтується на мале і середнє фермерство, коштує на 70% дорожче, аніж у Іспанії, що орієнтується на великі господарства. Хоча обидві країни мають приблизно однакові показники ВВП на особу.
• Схожі ситуація у Франції та Німеччині. Орієнтація нехай на великі, але родинні ферми забезпечує Німеччині вартість землі вчетверо вищу, аніж у Франції, де переважає корпоративна форма власності.

Висновок

• У країнах, де у сільському господарстві переважають родинні ферми, вартість землі вища від країн, де переважають агропідприємства.

Висока врожайність — основна перевага родинних ферм

Незважаючи на сучасні технології, можливість великих інвестицій у інфраструктуру, потужний ресурс для забезпечення збуту — великі земельні господарства відстають за показниками врожайності від родинних ферм в овочівництві, вирощуванні фруктів та ягід і мають приблизно такі самі показники врожайності в разі вирощування товарних культур: пшениці, соняшника, ріпака — тих культур, де висока механізація дає найбільшу віддачу.

Докладне пояснення цього факту потребує окремої статті приблизно такого самого обсягу, як і ця, тому просто зазначимо: ретельний обробіток родиною власної землі завжди дасть кращий результат, аніж обробіток найманими працівниками — чужої. Меншу за площею ділянку обробляють ретельніше, аніж більшу.

І жодна механізація праці не здатна компенсувати цю різницю у врожайності. За винятком принципово нових способів вирощування — гідропонні теплиці та ін. Однак це вже далеко не традиційне сільське господарство, засноване на вирощуванні у відкритому ґрунті.

• Як бачимо, безсумнівними лідерами за врожайністю є малі ферми Польщі та дрібні господарства Греції, різниця у врожайності може відрізнятися вдвічі!

• Безперечним лідером за врожайністю фруктів стають дрібні ферми Греції. Польські ферми програють щодо більшості південних культур, але мають хороші показники врожайності культур, властивих цій кліматичній зоні, — передусім яблук.
• Цікавий результат Румунії. Щоб його пояснити згадаємо, що 43% землі обробляють саме дрібні родинні ферми (середня площа 3 га). Їхня діяльність сконцентрована саме на вирощуванні фруктів, що й забезпечує такі високі показники.
• Великі господарства Болгарії традиційно пасуть задніх.

• Товарні культури, які потребують найменше ручної праці і максимально придатні для впровадження механізованих форм посіву, обробітку та збирання врожаю, завжди були опорою великих господарств.

• Нарешті в лідери виходять великі господарства Болгарії.
• Однак їхнє лідерство не безсумнівне, оскільки фермерські господарства Польщі та Греції мають приблизно таку саму врожайність, а подекуди навіть більшу.
• Україна. Варто зазначити, що 2010 рік був не дуже вдалим для наших аграріїв через кліматичні умови. Наше сільське господарство в товарних культурах має показники, близькі до болгарських, тому не варто з цієї таблиці робити висновки про неефективність українських агропідприємств.

Врожайність у Західній Європі

Щоб не переобтяжувати матеріал статистичними даними знехтуємо табличною формою..

• У країнах з фермерською структурою сільського господарства зберігається тенденція до більшої врожайності в овочевих і фруктових культурах, аніж у країнах з корпоративною структурою. Загалом різниця у врожайності менша, що пояснюється можливістю західного бізнесу залучати більш капіталомісткі технології, але однак лишаються культури, де врожайність становить 200—500%.

Якщо порівнювати врожайність Італії та Іспанії, маємо такі цифри:

• Із 64 культур, які вирощують в обох країнах, на площі не менш як 1 000 га, італійські фермери мають вищу врожайність за 25 культурами (від 20 до 273%).
• Ще за 21 культурою врожайність відрізняється не суттєво (20% в обидва боки).
• Кращу врожайність іспанці мають лише за 18 культурами, але вони культивують їх лише на 5% землі сільськогосподарського призначення. Це опосередковано свідчить про те, що їх вирощуванням займаються невеликі родинні ферми.

Характеристика продуктивності сільського господарства України

В Україні індивідуальні господарства 2010 року виробляли 60% валового сільськогосподарського продукту. На той час у користуванні в них перебувало 43% загальної площі сільськогосподарського призначення.

Зважаючи на поширеність тіньових схем оренди землі, можемо припустити, що фактична площа, на якій відбувається вирощування, ще менша.

Отже, обробляючи меншу площу землі, українські індивідуальні господарства вирощували більше продукції, аніж агропідприємства.

Висновки

• Фермерська структура господарства за родинної форми власності забезпечує більшу продуктивність сільського господарства, аніж за корпоративної. А менші за площею родинні ферми продуктивніші за більші ферми.

Експорт, або економічна перевага фермерської моделі

Висока врожайність не обов’язково призводить до хороших економічних показників, які можна виміряти у грошовому вигляді. Тому перейдемо до фінансових показників.

Країни з вищою врожайністю мають більший надлишок продукції для експорту, отже, подивимося на різницю в експортних можливостях.

• Найбільше експортують (у перерахунку на 1 га площі) дрібні фермери Греції. Проте сільське господарство цієї країни має одну велику ваду, що не дає нам змоги брати її за взірець, про це — далі. Тому розглянемо Польщу.
• Якби польське сільське господарство було організоване за взірцем Болгарії, щороку економіка країни не дораховувалася б приблизно 3 800 000 000 дол. США експортних надходжень. Якби за взірцем Румунії — 13 700 000 000 дол. США експортних надходжень щороку.
• Власне, це все, що необхідно знати про ефективність ферм і неефективність агропідприємств для економіки країни.

• Як бачимо, тенденція повністю зберігається. Франція та Іспанія, орієнтовані на агропідприємства, пасуть задніх, їх впевнено обходять фермерські Італія, Австрія та Німеччина.
• Німеччина, найрозвиненіша країна Європи, чудово показує, наскільки може бути ефективним родинне фермерство в разі залучення сучасних технологій.

Причини успішності родинних ферм

• Основна. Приватний капітал фермерських країн обмежений у можливостях інвестувати у вирощування продукції, отже, він інвестує у переробку. Як наслідок, ці країни експортують продукцію з більшою доданою вартістю, а отже — більш дорогу.
• Другорядні. Фермерські господарства спеціалізуються на вирощуванні більш прибуткових культур (овочі та фрукти). За останні роки набуває дедалі більшого значення вирощування органічної, більш дорогої продукції. Водночас агропідприємства вирощують низькомаржинальні товарні культури.

Обмеження фермерської моделі, або перевага агропідприємств

Висока врожайність — основна перевага фермерських господарств, а основна проблема — собівартість. Витрати фермерських господарств на логістику, зберігання та збут одиниці вирощеної продукції щонайменше на 20% більше за відповідні витрати агропідприємств.

Фермерське господарство орієнтовано на продуктивність, а агропідприємств — на прибуток. Саме в оптимізації витрат масштаб великих господарств починає відігравати ключову роль, що за чистих ринкових умов призводить до монополізації вирощування великими господарствами (як бачимо на прикладі більшості країн Східної Європи та України).

Проте мета відповідального уряду — опікуватися розвитком усієї економіки, а не успішністю окремих підприємств. Оскільки фермерські господарства більш ефективні, то виконавчі органи ЄС та уряди країн впроваджують програми зі зменшення собівартості продукції в родинних фермах.

Зазвичай це:

• Передусім — інвестиції в логістичну інфраструктуру (прикладом може слугувати проект USAID/Нібулон з доставки кавунів річковим транспортом — тільки в Європі такі проекти фінансують коштами власного бюджету).
• Довготривалі інвестиції у сільськогосподарську інфраструктуру (передусім — зберігання). Зазвичай це пільгові кредити сільськогосподарським кооперативам на розбудову овочесховищ чи обладнання переробних підприємств.
• Прямі субсидії у сільське господарство.
• Допомога у просуванні переробленої продукції на ринки інших країн (стимуляція експорту). Між іншим, зверніть увагу, що в роздрібній торгівлі широко представлені італійські та польські продукти, а продукції з Іспанії набагато менше. З інших країн Східної Європи практично немає.
• До України агропродовольчу продукцію 2016 року ввозили переважно з Німеччини і Польщі (по 378 млн дол. США), а також Франції (176 млн дол. США), Італії (156 млн дол. США) та Нідерландів (155 млн дол. США).

• Як бачимо, фермерська модель потребує набагато більше витрат від держави, аніж модель корпоративна. Проте переваги фермерської моделі змушують уряди розвинених країн обирати такий шлях. Щоб заробити треба спершу витратити.
• Рівень субсидій у Греції, нашого лідера з врожайності, настільки високий, що очевидна економічна неефективність сільського господарства цієї країни. Про причини — далі.
• Румунія та Естонія, наші аутсайдери, цілком очікувано мають найнижчі показники з державної допомоги.

• Знову бачимо, що фермерська модель потребує більше витрат від держави — Італія та Німеччина.
• Проте витрати на субсидії в країнах з більшою часткою агропідприємств — не принципово менші, особливо це добре видно на прикладі Франції.
• Необхідність субсидувати не тільки фермерів, а й агропідприємства, хай і в меншому обсязі, робить перевагу корпоративної структури сільського господарства незначною порівняно з фермерською моделлю.

Еволюція фермерської моделі, або кілька слів про Грецію

Як зазначалося вище, врожайність ферми має обернену залежність від її площі. Що менша площа, то вища врожайність, і показники Греції це добре ілюструють. Однак з огляду на 900 євро субсидій на гектар грецької ферми (проти 250 євро в Польщі) не йдеться про економічну ефективність. Чому так сталося і які способи подолання?

Основа економічної моделі родинної ферми — безоплатна (на противагу найманим робітникам) робота членів родини на землі. Проте вона безоплатна лише в бухгалтерському розумінні, фактично ж усіх членів родини потрібно утримувати і забезпечувати їм предмети споживання, навчання та інші послуги.

Зі зростанням рівня життя в країні (ВВП на особу) також зростають і фактичні витрати на утримання родини. А оскільки площа ферми не змінюється, то й врожай і дохід фермера лишаються константою. І після тривалого економічного росту дрібні ферми стають дуже нерентабельними.

У Польщі цю проблему вирішили еволюційним збільшенням розміру фермерського господарства.

Аналогічним шляхом ідуть усі країни Західної Європи — наприклад, у Німеччині за 10 років — з 2000 до 2010 року — на 25% скоротилася кількість фермерських господарств. Варто зазначити, що, укрупнюючи ферми, вони зберігають родинний принцип власності.Джерело: Євростат

Більша площа — більший врожай — більший дохід.

Греція свого часу відмовилася від укрупнення своїх фермерських господарств, натомість нарощувала державну підтримку. І сільське господарство цієї країни, замість того щоб стати локомотивом економічного росту, стало тягарем, що його сповільнює.

Аналогічно вчинила свого часу і Японія. Замість збільшення розміру господарства (і виведення з ринку менш ефективних власників) уряд почав нарощувати підтримку фермерам, що й стало однією з причин стагнації економіки у 1990—2010-х роках.

Однак це проблеми розвинених країн, і перейматися ними варто лише тоді, коли ми самі вийдемо на відповідний рівень розвитку.

Висновки для України

Зняття мораторію на землю — не принципове питання розвитку економіки. Набагато важливіше, яку структуру сільського господарства буде створено після його зняття.

Залежно від вибору моделі сільського господарства розвиток України може відбуватися одним з двох способів з різними наслідками.

«Шлях Румунії та Болгарії (агрохолдинги та агропідприємства)»

• Поточна вартість гектара землі становить приблизно 1 500 дол. США. Після скасування мораторію вона принципово не зміниться і буде на середньому рівні країн Східної Європи з аналогічною структурою сільського господарства. А це буде в кілька разів менше за вартість землі у Польщі.
• Стала врожайність не призведе по якісного підвищення експорту, навіть більше — купівля агрохолдингами іноземної техніки та обладнання ще більше підриватиме платіжний баланс.
• Для інвестицій у переробку будуть доступні менші обсяги капіталу, а отже, більшість нашого експорту й надалі становитиме сировина.
• Стагнація економіки.
• Висока механізація праці перетворить мешканців сіл на «зайвих людей» — агрохолдинги не зможуть забезпечити стільки робочих місць, як родинна ферма. Отже, необхідно буде розбудовувати соціальне село.

«Шлях Польщі (родинні ферми)»

• Зростання врожайності збільшить експорт сільськогосподарської продукції.
• Приватний капітал замість купівлі потужних тракторів інвестуватиме у переробку сировини і експортуватиме харчові продукти, що дасть ще більше експортних надходжень.
• І найголовніше — у країні сформується багатомільйонний клас дрібних незалежних власників, які стануть надійним заслоном політичним популістам лівого штибу.
• Створення передумов для росту переробної промисловості.

Проте для того, щоб заробити, треба спершу вкласти.

Сергій Маркитаненко, Latifundist.com