Арбітраж виграли. А гроші? Як трейдеру реально стягнути борг за кордоном
Ви виграли арбітраж GAFTA, FOSFA, LMAA чи МКАС при ТПП України. Чудово. Але між рішенням і грошима на рахунку часто лежить прірва.
В агроекспорті час — критичний актив. Контракт підписали — судно вийшло в рейс. Арбітраж виграли — а гроші все ще можуть «зникнути».
Між повідомленням боржника про спір і реальною можливістю стягнення виникає небезпечна пауза. У цей період контрагент зазвичай має майже повну свободу маневру і може:
-
переказати кошти на афілійовані структури в інших юрисдикціях;
-
«обнулити» баланс у межах звичайної операційної діяльності;
-
ініціювати ліквідацію компанії.
Класичний ланцюжок — арбітраж → визнання → виконання — формально бездоганний, але на практиці ефективний переважно щодо великих і репутаційно чутливих компаній. В інших випадках виграє той, хто діє швидше.
Тому реальна стратегія стягнення починається не після рішення арбітражу, а ще на етапі підготовки до нього. Ключ — забезпечувальні заходи: арешт рахунків, freezing orders, блокування активів.
Далі — як це працює в різних країнах і чому вирішальним є не стільки вибір суду, скільки місце, де фактично лежать гроші.
Іспанія
Іспанія вважається однією з найбільш прагматичних юрисдикцій у Європі для міжнародних кредиторів. Тут не потрібно чекати завершення процедури визнання арбітражу: заяву про його визнання та клопотання про арешт активів можна подавати паралельно.
У термінових випадках суд може діяти без попередження боржника — і це критично, адже саме повідомлення часто стає сигналом для виведення коштів.
Визнання арбітражного рішення зазвичай триває 6–9 місяців. Якщо чекати завершення цього процесу й лише потім шукати активи, «вікно можливостей» легко закривається. Саме тому паралельний підхід істотно змінює економіку спору.
У межах ЄС додатково можна застосувати Європейський наказ про збереження банківських рахунків (EAPO) — інструмент, який дозволяє блокувати кошти навіть у кількох країнах одночасно, інколи без точних реквізитів рахунку. Для агротрейдерів із контрагентами по всій Європі це спосіб «закрити периметр» ще до того, як боржник усвідомить масштаб ризику.
У практиці Interlegal один із таких кейсів почався з багатомільйонного боргу за поставку. Замість рухатися за класичною схемою «арбітраж → виконання», юристи запустили два процеси паралельно — арешт рахунків в Іспанії та позов в Україні.
Менш ніж за місяць суд погодився на блокування коштів, а вже через тиждень після арешту боржник пішов на переговори. Сторони уклали мирову угоду, і кредитор отримав гроші без проходження повного арбітражного циклу.
ОАЕ
В Об’єднаних Арабських Еміратах фактично співіснують кілька правових режимів: федеральні onshore-суди та дві автономні зони загального права — DIFC у Дубаї та ADGM в Абу-Дабі. Це не одна юрисдикція, а паралельні системи з різними підходами, витратами й рівнем передбачуваності.
Onshore-суди формально дозволяють арешт активів, але на практиці діють обережно й дорого — особливо у грошових спорах до розгляду по суті. Навіть маючи арбітражне рішення, суд може вимагати додаткові формальності, а бюджети на такі клопотання не завжди відповідають шансам на успіх.
Натомість суди DIFC та ADGM працюють у логіці common law і активніше застосовують freezing orders для швидкої фіксації активів, інколи без повідомлення боржника. Водночас заявник бере на себе серйозний ризик: у разі помилки доведеться компенсувати всі збитки боржника — і ця відповідальність може перевищувати суму позову.
На практиці арешт рахунків в ОАЕ можливий, але його ефективність залежить від правильно обраної юрисдикції, якості доказів, бюджету та місцевих радників. В одному з кейсів це дозволило за помірних витрат заблокувати рахунок і стягнути кошти, але універсальних рецептів тут не існує.
Швейцарія
Швейцарія — окрема правова територія. Вона не входить до ЄС і не застосовує європейські механізми на кшталт EAPO, тому інструменти, які працюють у Євросоюзі, тут часто не діють.
Ключовий механізм — ex parte arrest: швидке технічне рішення суду для блокування конкретного активу, зазвичай банківського рахунку. Суд діє без виклику боржника і ґрунтується виключно на документах; повне виконання вибудовується вже після арешту.
Іноземні freezing orders у Швейцарії не виконуються автоматично — потрібне окреме рішення місцевого суду. Водночас такі накази можуть посилювати позицію кредитора як сигнал про серйозність спору.
Швейцарські суди не працюють із припущеннями чи емоціями. Потрібні чіткі дані: підтверджений борг, ідентифікація рахунку та докази реального ризику втрати активів.
Арешт є тимчасовим заходом: після визнання арбітражу його потрібно конвертувати в остаточне стягнення. Процес може тривати понад рік, але кошти весь цей час залишаються заблокованими.
У практиці Interlegal траплялися відмови через нестачу конкретики — наприклад, щодо зв’язку між вимогою і рахунком. Після доопрацювання доказів і повторного звернення суд погоджувався на арешт.
Ці кейси показують: у Швейцарії немає процесуального автоматизму — натомість є передбачуваний результат для тих, хто приходить із документами, фактами й чіткою ідентифікацією активів. За правильної підготовки місцевий arrest залишається одним із найшвидших і найнадійніших інструментів фіксації коштів.
Єгипет
Єгипет формально має всі інструменти для визнання та виконання іноземних арбітражних рішень, але на практиці результат часто залежить від процесуальних деталей.
Суди можуть накладати арешт на рахунки та інше майно ще до завершення процедури визнання арбітражу, якщо доведено реальний ризик втрати активів. Водночас цей механізм упирається у жорсткі формальні вимоги.
Ключове — бездоганні документи. Усі матеріали мають бути перекладені арабською, подані в установленому порядку й офіційно вручені боржнику через судового виконавця. Альтернативні способи повідомлення не працюють.
Окремим вузьким місцем стає довіреність представника: її оформлення, легалізація та переклад часто затягуються на місяці — і саме в цей час боржник отримує простір для маневру.
Після вручення рішень суди зазвичай чекають завершення строку на оскарження, що подовжує процес ще на кілька місяців. Додає непередбачуваності й те, що перелік забезпечувальних заходів у законі не є вичерпним — практика формується ситуативно.
Єгипет дозволяє зафіксувати активи ще до фіналу арбітражу, але лише за умови бездоганної процесуальної дисципліни — документів, перекладів, офіційного повідомлення та довіреностей. Інакше навіть сильне рішення може не принести грошей.
Туреччина
Турецька модель попереднього арешту на перший погляд виглядає ідеальною: забезпечувальні заходи можна отримати швидко — інколи за два тижні — ще до початку процедури визнання арбітражного рішення. Суд діє оперативно, а механіка достатньо чітко прописана.
Після апостилювання рішення та оформлення довіреності місцеві юристи звертаються до суду з клопотанням про арешт рахунків. Якщо протягом семи днів кредитор не подасть заяву про визнання арбітражу, арешт автоматично скасовується.
Втім, ключовим фактором стає не швидкість, а вартість входу. Турецькі суди зазвичай вимагають контрзабезпечення у розмірі 15–40% суми позову — у вигляді банківської гарантії або грошового депозиту, який блокується на весь час дії арешту. Це часто радикально змінює економіку спору.
В одному з кейсів після виграного арбітражу FOSFA суд у Туреччині швидко дозволив попередній арешт рахунків боржника. Формально все спрацювало бездоганно — без затягувань і процесуальних спорів.
Втім, вимога внести депозит майже на третину боргу — $300–400 тис. при вимозі близько $1 млн — змусила змінити тактику. З огляду на те, що визнання рішення могло затягнутися до двох років, юристи використали ухвалу про арешт як важіль у переговорах.
Боржник погодився на добровільну оплату, і спір було закрито. Чи спрацювала б стандартна процедура без цього тиску — питання відкрите.
Стратегія виконання
Час у спорах коштує дорожче за гроші. Якщо його втратити — контроль над результатом швидко зникає. Тому забезпечувальні заходи в міжнародній торгівлі давно стали не «додатком», а ядром стратегії стягнення.
Гроші з’являються не після перемоги в арбітражі, а тоді, коли кредитор встиг зафіксувати активи. Саме рішення — лише етап, а не фініш.
Працювати над виконанням варто ще на старті спору: коли збираються докази ризиків, визначаються точки тиску й рахується економіка кейсу. Запізнення часто означає сильну юридичну позицію — але слабкий фінансовий результат.
Арешти не гарантують виплату автоматично, зате змінюють баланс сил і часто приводять до домовленостей ще до фіналу арбітражу.
Якщо активи розкидані по різних країнах, діяти потрібно синхронно: перший арешт часто запускає виведення коштів з інших юрисдикцій.
Ефективна тактика — заздалегідь знайти всі країни з рахунками боржника і податися туди паралельно, з різницею в день-два, починаючи з найшвидших процедур.
Так, це дорожче. Але для спорів від $3–5 млн втратити активи через зволікання зазвичай коштує більше.
Судам важливі не припущення, а факти: продаж активів, перекази на афілійовані структури, корпоративні рухи, згортання бізнесу.
Вони дивляться на картину загалом — судові спори, фінансові проблеми, звільнення менеджменту, зникнення з комунікації. Навіть дані з відкритих джерел можуть спрацювати, якщо їх правильно зафіксувати і вибудувати в логіку.
Практичні поради:
-
Одразу збирайте дані про активи боржника — рахунки, країни, банки;
-
ще до арбітражу консультуйтеся з локальними юристами;
-
паралельно готуйте пакети для арештів;
-
не чекайте формального визнання рішення;
-
працюйте через одного координатора в усіх країнах.
Виконання — це не завершальна стадія спору, а окремий процес, який починається значно раніше, ніж з’являється фінальне рішення. Той, хто усвідомлює це вчасно, отримує не лише моральну сатисфакцію та документ у стіл, а й економічно вимірюваний результат. Cash is king.
Артем Скоробогатов, партнер міжнародної юридичної служби Interlegal
