Де в Україні найбільше сонця: карта інсоляції для агробізнесу

Так, але різниця не настільки драматична, як може здатися.

За оцінками експертів ринку, різниця у продуктивності СЕС між північними та південними регіонами України в середньому становить близько 15%.

Залежність досить пряма: якщо рівень інсоляції в області на 10% вищий, приблизно на стільки ж більшою буде й річна генерація електроенергії.

Але в реальному проєкті ці 10–15% легко втратити через інші фактори. На окупність СЕС можуть значно сильніше впливати тариф на розподіл електроенергії, графік споживання підприємства, якість проєктування та особливості монтажу.

Помилки в підборі обладнання, неоптимальна орієнтація фотомодулів, локальні затінення або неправильний розрахунок кабельних мереж здатні «з’їсти» ті самі 10–15% генерації, які бізнес намагається виграти завдяки кращій інсоляції.

Тому якісне проєктування часто важливіше за географію. Ідеальних станцій практично не існує, а добре спроєктована СЕС у центральній Україні може виявитися ефективнішою за погано реалізований проєкт на півдні.

Найвищі показники мають південні області, але достатній потенціал для сонячної генерації є практично по всій Україні.

Середньорічний рівень сонячної радіації в Україні становить приблизно 1000–1500 кВт·год/м² на рік залежно від регіону.

Найкращі показники традиційно мають:

• Одеська область;
• Миколаївська область;
• Херсонська область;
• Запорізька область;
• Дніпропетровська область.

Саме тут рівень інсоляції найвищий, а сонячні електростанції демонструють максимальну продуктивність.

Водночас дуже хороший потенціал для генерації мають і центральні області — Київська, Черкаська, Полтавська та Кіровоградська.

Західні й північні регіони отримують менше сонячної радіації, але це не означає, що будувати там СЕС економічно недоцільно. Різниця в окупності між півднем і центром зазвичай не є критичною.

Наприклад, якщо умовна станція на півдні окупається за три роки, то аналогічний проєкт у центральному регіоні може мати термін окупності три роки і кілька місяців, а не п’ять чи шість років.

Для агробізнесу це принциповий момент. Підприємство не може переносити виробництво лише заради кращої інсоляції. Якщо фермерське господарство працює у Черкаській або Вінницькій області, саме там і будуватиметься його енергетична інфраструктура.

Тому що профіль споживання багатьох агропідприємств добре збігається з графіком роботи СЕС.

Значна частина споживання електроенергії в агросекторі припадає саме на денний час — тоді, коли сонячні станції виробляють найбільше електроенергії.

Стабільне денне навантаження формують:

• елеватори;
• зерносушарки;
• холодильне обладнання;
• системи вентиляції;
• насосні станції;
• переробка продукції.

Саме тому аграрний сектор став одним із драйверів розвитку розподіленої генерації в Україні.

Великі агрохолдинги вже активно розвивають власну енергетику. Наприклад, МХП раніше повідомляв про запуск десятків мегават розподіленої генерації та розвиток систем накопичення енергії.

Ще одна перевага агропідприємств — великі площі дахів і територій, які можна використовувати для монтажу сонячних станцій.

Тому що високе річне споживання ще не означає, що підприємству потрібна велика сонячна станція.

Одна з типових помилок під час планування СЕС для агробізнесу — орієнтуватися лише на загальний обсяг споживання електроенергії за рік.

Наприклад, елеватор може мати дуже високе річне споживання, але значна частина навантаження припадатиме лише на кілька осінніх місяців — у період сушіння та зберігання врожаю.

У такому випадку велика СЕС підприємству потрібна не завжди.

Тому під час проєктування критично важливо дивитися не лише на річне споживання, а й на помісячний графік навантаження.

Якщо період пікового споживання не збігається з періодом максимальної генерації сонячної станції, економіка проєкту може суттєво змінюватися.

Експерти радять детально аналізувати річний профіль навантаження підприємства й уникати «екстремумів», коли споживання різко концентрується лише в окремі місяці.

У більшості випадків — ні.

Сонячну електростанцію не варто сприймати як гарантоване джерело енергії, адже її генерація напряму залежить від погодних умов.

Річний виробіток при цьому можна прогнозувати досить точно: 1 кВт встановленої потужності в Україні здатен виробляти близько 1000 кВт·год електроенергії на рік.

А от передбачити генерацію в конкретний день значно складніше. Навіть улітку можуть бути кілька днів із майже нульовим виробітком через суцільну хмарність або дощі.

Є й велика сезонна різниця: продуктивність СЕС узимку та влітку відрізняється у п’ять-сім разів.

У літній день 1 кВт станції може генерувати 5–6 кВт·год, а взимку — лише 0,5–0,8 кВт·год.

Саме тому найкраще СЕС працюють для підприємств, у яких основне споживання припадає на весняно-літній період. У такому випадку сонячна станція може покривати до 70–90% потреб в електроенергії.

Бо для цього доведеться суттєво збільшити потужність станції, а разом із нею — і капітальні витрати.

Якщо підприємство споживає електроенергію рівномірно протягом року, спроба повністю перекрити зимове навантаження потребуватиме будівництва надто великої СЕС.

У результаті вартість проєкту різко зростає.

Це напряму впливає й на строк повернення інвестицій: термін окупності може збільшитися з умовних трьох-чотирьох років до десяти років і більше.

Тобто більша встановлена потужність сама по собі не означає кращу економіку проєкту. СЕС має відповідати реальному профілю споживання підприємства.

Важливий, але його вплив часто переоцінюють.

Різниця між «ідеальним» і стандартним кутом нахилу в більшості випадків становить лише кілька відсотків генерації.

Для наземних станцій в Україні оптимальним вважається кут приблизно 35–45°. Водночас навіть різниця між 35° і 45° зазвичай дає лише близько 3% продуктивності.

На практиці технічні обмеження можуть бути важливішими за теоретично оптимальний кут.

Наприклад, на пласких дахах зазвичай використовують баластні системи з кутом нахилу 15–20°. Збільшення кута потребує суттєвого додаткового навантаження на дах через вітровий тиск. Тому рішення, оптимальне з погляду інсоляції, може виявитися економічно невигідним.

На похилих дахах фотомодулі зазвичай встановлюють паралельно поверхні покрівлі без додаткових конструктивних ускладнень.

Для агробізнесу окремим фактором є запиленість.

Якщо сонячна станція розташована поблизу полів, комбікормових виробництв або інших об’єктів із великою кількістю пилу, продуктивність фотомодулів може знижуватися на 5–10%.

Тому під час проєктування важливо враховувати не лише рівень інсоляції в регіоні, а й конкретне місце встановлення станції.

Не лише кількість сонця.

Південні області України справді мають найкращий потенціал для сонячної генерації. Але різниця між регіонами не настільки велика, щоб сама по собі визначати успішність проєкту.

Для агробізнесу значно важливішими є:

• якісне проєктування;
• правильний підбір обладнання;
• аналіз графіка споживання;
• відповідність потужності станції реальним потребам підприємства.

Тому навіть у центральних і західних регіонах України сонячні електростанції залишаються ефективним інструментом зниження витрат, підвищення енергетичної стабільності та захисту бізнесу від майбутніх криз.