Україна вже є зерновим хабом, а може стати біометановим, — Сергій Кравчук

Сергій Кравчук, генеральний директор «Галс Агро»
Україна вже є зерновим хабом, а може стати біометановим, — Сергій Кравчук
Джерело фото: UCAB

Виробництво електроенергії з біомаси в Україні перестає бути прибутковим бізнесом. Затримки і недоплати по «зеленому тарифу» змушують бізнесменів переключити на увагу на новий напрям — виробництво біометану. Тут залежність тільки від одного параметру — світової ціни на газ. Першопрохідцем у біометані стане компанія «Галс Агро», яка має шість біогазових установок. Дві з них переведуть на біометан. Компанія не лише постачатиме біометан в газорозподільні системи України, але і експортуватиме. 

Скільки коштує вхідна інвестиція, при якій ціні газу рахується цей бізнес, скільки земель треба відвести під біоенергетичні культури, аби закрити дефіцит в газові? Чому силос з кукурудзи найдорожча сировина для біометану? Що вигідніше — вирощувати кукурудзу товарну чи на силос? Шукаємо відповіді разом з генеральним директором «Галс Агро» Сергієм Кравчуком

Latifundist.com: Зайти в історію з біометаном вас змусила війна і пов'язана з нею енергетична криза чи ви туди рухались ще до 24 лютого? 

Сергій Кравчук: Початок був у 2016 році, коли почали будувати біогазові станції. Ми вже тоді активно відстоювали переваги біометану перед електроенергією.

Latifundist.com: Цікаво, адже це була золота епоха «зеленого тарифу».

Сергій Кравчук: В тому і була дуже велика проблема.

Latifundist.com: Ви відчували, що це скороминуще?

Сергій Кравчук: Система зеленого тарифу зі старту розпочалася не по обґрунтовано розрахованим планам. Я не буду розказувати, чи потрібен «зелений тариф» або чому це стратегічний шлях, по якому йде Європа. «Зелений тариф» передбачував, що в державі буде створена енергоструктура, яка буде виробляти електроенергію із альтернативних джерел — сонце, вітер і біомаса. І потужності цих джерел будуть між собою пропорційно збалансовані.  

Поглянемо на кожне з них: сонце працює вдень та більше влітку, вітер — від погоди та більше навесні та восени, біомаса — цілодобово. Збалансована система сама себе підтримує та допомагає загальній енергосистемі.

Але всі кинулися «в сонце», самі легкі гроші, та у багато разів перевищили раніше запроектовані потужності, передбачені законом. Вітру менше, біомаси практично не ввели в експлуатацію. Держава процес не контролювала. Кожен можновладець сам собі будував своє «сонце». 

Сонячні панелі

І виходить, що вдень виробляється шалена кількість сонячної електроенергії, яка нікому не потрібна. Через це перекосило всю енергосистему, балансуючі потужності не можуть працювати ефективно. 

Отримали проблеми через дисбаланс по сонцю з «зеленим тарифом» і люди почали погано до нього ставитися. Якби все йшло, як спочатку розраховували, усе було би окей. Велосипед же не вигадували — ці пропорції взяті з досвіду Євросоюзу та розраховані на наші можливості генерації.

Це буде потім, а в той час ми розуміли, що проблем з електроенергією не буде, бо ми насичені за рахунок атомних електростанцій. Ніхто, звісно, тоді не передбачав сьогоднішніх атак на енергетичну інфраструктуру. Тож ми вирішили тоді, що треба шукати, де у нас дефіцит.

Latifundist.com: Вочевидь це газ. 

Сергій Кравчук: Так, у нас не вистачає газу власного видобутку. За останні роки сформувалась така пропорція: власне споживання України — 30 млрд кубів на рік, з них 20 млрд кубів — власний видобуток, 10 млрд кубів ми імпортували російського газу. Частково заміщали європейським, але розуміємо, що це був той же російський. А постачальник —  м’яко кажучи ненадійний.

Але йти в біометан тоді було не вигідно — не було необхідної ціни на газ. Тоді вона була нижча ніж €700 євро, а при такій ціні робити біометан нема сенсу. 

Latifundist.com: €700 євро — це точка мінімального прибутку чи вихід в нуль?

Сергій Кравчук: Це мінімальна точка, при якій ти погасиш банківський кредит на будівництво станції, який дають не більше ніж на 5-7 років. Тобто ти за цей час повинен окупити капіталовкладення.

Latifundist.com: Тож спочатку був класичний біогаз?

Сергій Кравчук: Так, біогаз. «Зелений тариф» на електроенергії у розмірі 12 євроцентів (те, що ми отримуємо) — це та цифра, яка дозволяла окуповувати наші біогазові заводи, продаючи електроенергію. Якщо перевести цю ціну в газ, то вона еквівалентна вже згаданим €700 за кубометр. 

Энергия «зеленых». ТОП-5 аграрных компаний по мощности биогазовых установок
Читати також

Тобто її запускати або на електроенергію, або на біометан — €700. Не було умовної програми «зеленого біометану», за яким би уряд компенсував би нам різницю між ринковою ціною газу і доплачував €700, точно так як доплачували за електроенергію. 

Latifundist.com: Станом на 24 лютого ви окупили біогазові станції?

Сергій Кравчук: Ні, звичайно. Ми їх почали будувати в 16-му році. Передостанню запустили влітку у Чернігівській області. А ще одну, у Київській, не можемо запустити вже третій рік поспіль, з моменту змін «Київобленерго» на DTEK КРЕМ. Але це окрема історія і досить неприємна.

Біогазові станції «Галс Агро»

Latifundist.com: А регулюючі органи можуть повпливати, той же «Укренерго» чи НКРЕ КП?

Сергій Кравчук: З ними інша проблематика. Виробники ВДЕ завжди мали проблеми зі сплатами, регулюваннями небалансів, курсовими різницями. За останні півроку нам не перераховували вартість, згідно з новими курсами євро. Заборгованість по сплатам зараз складає більше ніж сорок відсотків від загальної виручки.

Latifundist.com: Виходить, біогаз на електроенергію зараз нецікавий?

Сергій Кравчук: Так, з бізнесової точки зору збитковий з урахуванням боргів. 

Натомість, біометан трішки вирівнює ситуацію. Це ринковий продукт, який не прив’язаний до чийогось настрою, корупційної складової чи курсу валюти. 

Latifundist.com: Ви просто залежите від ціни газу.

Сергій Кравчук: Так, ми будемо залежати виключно від європейської ціни газу, від вартості його транспортування, дозволу на продаж. 

Але при таких умовах, які є сьогодні, ніхто з серйозних інвесторів в біометан вкладатися не буде. 

Latifundist.com: Дивно, ви ж щойно описали, що він вирівнює ситуацію.

Сергій Кравчук: Так. Виглядає супер привабливо. Але зі сторони. 

Latifundist.com: Давайте розбиратись у причинах. Почнемо з інвестицій. 

Сергій Кравчук: Якщо інвестор буде будувати біометанову станцію, йому треба вкласти в більш-менш пристойну станцію €7-9 млн. Це середня, економічно обґрунтована така станція. 

Маємо ризики військового стану. Маємо ситуацію з кредитуванням, яка зараз є. І не маємо ніякої програми державної підтримки інвестицій у галузь. Самі вирішуємо проблеми з підключеннями, дозволами, стандартами тощо.

У цей час, Євросоюз прийняв програму розвитку виробництва біометану, загальним об’ємом виробництва 35 млрд куб.м. до 2030 року. Вони будуть підтримувати свою галузь, надавати пільгові кредити або дотації, гарантувати ціну на газ та відсутність адміністративних перешкод.

Нічого такого у нас немає, а це значить, що інвестор знаходиться в вакуумі.

Біогазові станції «Галс Агро»

Latifundist.com: Це єдиний фактор, який зараз стримує?

Сергій Кравчук: Комплекс факторів. І без державної програми інвестор, наш чи іноземний, стримується у розвитку.

Але якщо держава оголосить програму у тому чи іншому вигляді, покаже що вона зацікавлена, що захищає інвестиції — буде черга інвесторів, які хочуть «залетіти», бо біометан сьогодні, як гарячий пиріжок. 

Latifundist.com: Ви вірите, що біометаном можна перекрити дефіцит по газу, ті самі 10 млрд кубів газу? 

Сергій Кравчук: Розрахунково — так. На прикладі Німеччини — так. По кількості земельного та біологічного ресурсу (потрібно 2 млн га земель) —  так. Наші 10 млрд куб. газу —  це у 3,5 рази менше ніж програма Євросоюзу. Але це півтори-дві тисячі станцій по Україні (в Германії більше 10 тис.). Але це €15 млрд інвестицій. Осилимо? Немає нічого неможливого. 

Latifundist.com: 2 млн га з 33 млн га загальних — не так вже і мало. 

Сергій Кравчук: Багато. Але не забагато. Дивлячись, з чим порівнювати. Це 6-7% із загальноукраїнських орних  земель. Як цю цифру оцінити? Та дуже просто. В Німеччині до 15% земель вже зайнято під біоенергетичні культури. Тобто наші 7% — це половина від того, що вже є в Німеччині. Ми ж не видумуємо нічого нового. Ці землі залишаються в сівозміні. Сівозміні, яка відповідає всім агрономічним вимогам, із збиранням відходів, пожнивних рештків, поверненням добрив тощо.

Глибока переробка сої: плани Астарти та перспективи України
Читати також

Що сьогодні актуально та головне — з цих 2 млн га землі не буде вивозитися зерно, яке ми сьогодні не можемо експортувати через закрите частково море. Це вирівнює логістику в Україні. Якщо в логістичному ланцюзі буде трошки менше зерна, це значить, що швидше вагони будуть обертатися з тих що є, швидше буде вивозитися і т.і. Але за рахунок оптимізації сівозміни — врожайність на зернових полях, які удобрюються від біогазу підвищиться та перекриє 7% сівозміни на біоенергетику.

Це виглядає у теорії складно, насправді державі треба просто мізинцем поворухнути, дати гарантії інвесторам. Такі гарантії, щоб інвестори знали, що їх не обдурять як із «зеленим тарифом». М’яч на стороні держави.

Latifundist.com: Держава може боятися, бо обпеклась на «зеленому тарифі».

Сергій Кравчук: Зелений тариф у нас найнижчій в Європі. А обпеклась виключно через відсутність контролю за виконанням закону та тотальною корупцією, коли кожен чиновник рахував за обов’язкове мати власне сонце.

Помилки потрібно бачити, розуміти чому так сталося та робити висновки на майбутнє. На помилках отримується кращий досвід на майбутнє, ніж на успішних історіях.

Є досвід ЄС, є їх програма —  беріть її за основу, а краще —  ведіть переговори про приєднання до неї. Я переконаний, європейці підуть на це з великим задоволенням. 

Ми вже є зерновим хабом Європи, а станемо ще і біометановим

Latifundist.com: Цікавий аргумент щодо логістики на тлі ситуації з портами та незрозумілими перспективами зернового коридору. 

Сергій Кравчук: 100%. А візьміть наші логістично депресивні регіони, де навіть до війни було дорого і важко вивозити зерно. Наприклад, Чернігівська  область, Сумська. Звідти складно вести зерно, довго йде вагон до Одеси чи Європи, довго повертається. Чернігівщина та Сумщина — потенційно біометанові хаби. Ви ж знаєте, регіон нафто-газо видобувний, газові мережі у кожному селі. Тобто є інфраструктура. По кількості існуючих газових мереж Україна —  набагато попереду Європи.

Ще аспект, який потрібно відмітити: програма «Біометан України» повинна обов’язково мати у своєму складі вимоги по локалізації виробництва біометанового обладнання в Україні. Це у наших можливостях, це наші зарплати, податки, тощо. Біогазові станції ми будуємо більш-менш з українською локалізацією, тобто з нашими будівельниками, з українського бетону і т.д. Але генератор, який становить 30% вартості всієї біогазової станції, купуємо в Європі і гроші виходять за межі країни. Біометанове устаткування повинно вироблятися в Україні по ліцензії, франшизі, спільним виробництвам.

Біогазові станції «Галс Агро»

Latifundist.com: Ви встановили біометанову установку на одній біогазовій станції, правильно?

Сергій Кравчук: В дорозі дві установки. Через війну постачальники затримали обладнання на два місяці. Але ми все-таки відстояли. Тому в грудні прийде перша, а у квітні наступного року — друга. 

Latifundist.com: В ідеалі усі шість станцій підключити до біометану?

Сергій Кравчук: Будемо підключати. Паралельно вирішуємо питання як це зробити. Є технічні обмеження. Не всюди можливо подати до труби велику кількість газу, бо цей регіон його не споживає. Думаємо над організацією перемичок, реверсних напрямків. Це вперше, тому важко. Далі та іншим вже буде легше. Дякуємо Регіональній газовій компанії, місцевому облгазу, які зацікавлені в програмі та максимально сприяють та приймають участь у проєкті. Просто молодці, приємно працювати. На відміну від DTEK КРЕМ, який з моменту свого приходу у Київську область так і не підключив нашу станцію до електромережі, вже третій рік поспіль, але це окрема та неприємна історія.

Latifundist.com: А як далеко має бути сировинна база? 

Сергій Кравчук: Спроектуємо типову біометанову станцію на шість млн кубів газу в рік. Для цього потрібна сировина на рік: 60 тис. т силосу або 30 тис. т соломи та пожнивних рештків, або 90 тис. т навозу ВРХ, тварин або птахівництва. Зазвичай з можливостей господарства розраховується майбутнє співвідношення компонентів. Силос неефективно возити більше ніж на 10 км. Навоз 10-30 км в залежності від сухих речовин, солома — теж кілометрів 15 максимум. Ось і маємо, що така станція обслуговує найближчих 3-10 тис. га, в залежності від сівозміни та наявного тваринництва. Підбираємо з цього радіусу будь яку органіку, яку можна піддати ферментації. Тому і станцій повинно бути багато. Між ними 10-40 км відстань, як у Німеччині. У кожному великому господарстві або селі — станція. Це робочі місця, податки, енергетична незалежність регіону, екологія, органічні добрива, утилізація відходів.

Біогазова станція в Німеччині. Джерело www.euractiv.com

Latifundist.com: Припустимо, ціна опустилася до тієї критичної точки €700 і ви не маєте гарантій. Чи можна використати біогазову станцію за її класичним функціоналом як біогаз? Чи якщо вже поставив установку біометанову, то можеш працювати лише на біометан? 

Сергій Кравчук: Кожен, хто будує нову станцію, сам вирішує для себе. В Європі спочатку будували біогазові станції, розраховані на генерацію електроенергії. Сьогодні на 10 тисячах станцій в Німеччині добудовують біометанові модулі. Тобто можна робити або електроенергію, або біометан. 

Опишу, як сьогодні працює типова біогаз-метанова станція в Європі. Вдень, завдяки сонячним електростанціям ціна електроенергії в Європі дорівнює навіть нулю. Тобто вдень біогазова станція зупиняє когенератор і електроенергію не виробляє, робить біометан, а власне споживання електроенергії бере із мережі по нульовій ціні.

З вечора та зранку ціна на електроенергію виростає, до 40 і навіть 60 євроцентів. Станція переходить на когенерацію. Тобто перемикається з виробництва біометану на виробництво електроенергії. Така універсальна станція і коштує на 30% дорожче за звичайну, бо ще треба ставити когенератор та оплатити підключення до мережі. Також потрібно мати власну диспетчерську службу, яка слідкує за ринком та адмініструє потоки.

Але для цього потрібен цивілізований погодиний ринок електроенергії. У нас такого поки немає.

Біогазові станції «Галс Агро»

Latifundist.com: Ви домовились з нідерландським покупцем на продаж біометану. Чи легко було знайти покупця?

Сергій Кравчук: У нас черга з трейдерів, які хочуть купувати біометан, але ми вибирали, з ким простіше працювати, хто скоріше приймає рішення. Є великі забюрократизовані трейдери, яким потрібно готувати довгі пакети документів, є різні вимоги до сертифікації у різних країнах. Там багато всього такого, що ми зараз теж можливо ще не знаємо, бо це робиться вперше.

Latifundist.com: По якій ціні домовились? 

Сергій Кравчук: У нас меморандум про співпрацю. Ціна визначається ринком на момент постачання. Ви самі бачите скачки по ціні газу. Від €1,2 тис. до €3,5 тис. на піку. Є сезонні коливання, є політичні.

Також, зараз можна вже підписати договір на 5-10 років з рядом європейських трейдерів з фіксованою ціною. Ти маєш гарантії продажу, але там ціни дисконтні. Кожен має вирішувати для себе. Але головне, це біометан, відповідно ціна, яку ми декларуємо з ними сьогодні — це ціна на еквівалент природного газу. Але є ще премії за викиди.

Latifundist.com: Давайте ще поговоримо про сировину. Вже згадали силос. Але у вас же є цукрові заводи, відповідно — жом. 

Сергій Кравчук: На кожному біогазовому заводі своя «рецептура». Один завод ми побудували біля свинокомплексу, там працюємо на свинячому гноєві. Ще один працює на коров’ячому гноєві. Третій — на жомі. До якогось заводу ми привозимо курячий послід, жом з інших цукрових заводів і взагалі будь-яку органіку. 

Силос — це дорога історія. Будь-який завод у бізнес-плані має закладати, що силос — це найдорожча сировина для виробництва біогазу. І на нього практично немає премій до ціни за зменшення викидів. 

Але з силосом ти можеш прогнозувати. Бо на 10 років ти не заплануєш, де і якого гною чи органіки візьмеш. Нам везуть різну органіку — з крохмальних заводів відходи, навіть пиво возили прострочене. Але це неможливо в бізнес-плані прописати. 

Наприклад, ми продаємо газ по €1,5 тис., при цьому використовуємо силос. Тоді у мене маржа нижча. А будь-які відходи замість силосу дають ще і премію до цієї ціни газу. Тому окремо рахується кожна рецептура. Наприклад, коли хтось буде виробляти біометан із 100% наприклад курячого посліду — той буде мати максимальну премію до газу за зменшення викидів. І послід у нього безкоштовний, на відміну від силосу.

Latifundist.com: Яка премія приблизно?

Сергій Кравчук: При сьогоднішніх розрахунках може сягати ще плюс €600 до ціни газу. Бо рахується зменшення викидів СО2 в атмосферу, порівняно із видобувними енергоносіями.

Latifundist.com: Повернемось до силосу. Скільки у виробничому циклі на нього приходиться собівартості?

Сергій Кравчук: У середньому $550.

Latifundist.com: Виходить, що вам навіть цікавіше на давальницькій органіці працювати.

Сергій Кравчук: На відходах? Там теж не все просто. Простіше всього працювати якраз на силосі. Працювати з відходами набагато складніше, дорожче переробляти. Важко очищати газ. Нестабільні рецептури. Різні хімічні склади, різний строк зброжування, грибки, антисептики… Наприклад, працює крохмальний завод, привозять картопляний жмих, але це лише два місяці, далі потрібно переходити на інший раціон. А зміна раціону — місяць, із плановими зменшеннями видобутку. Просто так премії за викиди не платять. Безкоштовний сир —  знаєте де.

І знову ж таки ми працюємо не в європейському режимі. Бо, коли європейський біогазовий завод приймає відходи, то постачальник йому платить, а не завод їх купує, як ми зараз.

Наприклад, біогазові заводи у Нідерландах. На кожному заводі є приймальне відділення, куди завозять відходи: прострочений хліб, торти, овочі підпорчені, їжу з супермаркетів у якої закінчився строк придатності, купу всілякої городини, квіти. І постачальник не тільки привозить відходи, а ще і платить за їх утилізацію.

Latifundist.com: І за це заводу платить умовний магазин квітів чи супермаркет?

Сергій Кравчук: Так. Щоб супермаркету утилізувати тонну картоплі, він має заплатити біогазовому заводу. А мені навпаки — треба шукати відходи, ще за них і платити. Ще й самому везти. У нас перекошене все повністю. Трішки навпаки,  або як там кажуть…

Latifundist.com: Запустили ви біометанову станцію. Чи можна з тергромадою домовитись, аби вони не викидали на смітник органіку, а везли вам?

Сергій Кравчук: Це може запрацювати в рамках ідеальної територіальної громади, де налагоджена система сортування цих відходів. І знову ми не винаходимо нічого. В Європі ці системи працюють. На перший погляд цивілізовано та добровільно, але за несортування відходів там штраф і чималенький. А у нас немає такого порядку та закону.

Latifundist.com: А як щодо фермерів, вони можуть на давальницькій основі вирощувати вам силос? Або збирати солому.

Сергій Кравчук: Аякже. В Європі так і є, бо там немає великих агрохолдингів, це тільки наша якась видумка, містечково-українська. Фермери та агрогосподарства Європи невеличкі в цілому, тому дуже розвинута система кооперації навколо центрів збору та переробки будь-чого.

Ми купуємо силос по €30, загальноприйнята європейська ціна. Це точно вигідніше фермеру, ніж кукурудза по $150. І сушити не треба, можна не боятися, що миші з’їдять, дощ намочить, якість впаде або врешті-решт вкрадуть. А ще проблеми з логістикою. З силосом простіше працювати. Набагато простіше.

Latifundist.com: Ви вже заклали якусь площу земель під енергетичні культури?

Сергій Кравчук: Так, звичайно. Силос вирощуємо, пожнивні рештки збираємо, навчилися зберігати. Як і казав, вирощуємо та збираємо якомога ближче до біогазової станції. Далеко возити сировину — це дорого і погано впливає потім на твою сертифікацію. Бо кожен кілометр зайвої логістики збільшить викиди СО2 в атмосферу і ти отримаєш меншу премію до ціни газу. 

Тому ми звозимо силос та пожнивні рештки з найближчих полів. Сівозміна заточена під нього. До речі, після ферментації залишаються ще відходи, а це ті самі добрива. Їх повертаємо в поля, розкидаємо, розливаємо. Це окрема стаття майбутніх доходів та ефективності. Газ, що ми отримуємо —  це вуглець, водень та кисень у сполуках СО2 та СН4. А всі інші хімічні елементи, які ми забираємо з поля, ми повертаємо назад у вигляді добрив.

Костянтин Ткаченко, Latifundist.com

Виконано за допомогоюDisqus