Говард Баффет: Багато американських фермерів ніколи не виїжджали з США, тому спонукати їх допомагати українським колегам — потрібен деякий час

Говард Баффет
Джерело фото: Latifundist.com

Американський меценат, голова The Howard G. Buffett Foundation і один із найбільших приватних донорів України Говард Баффет нещодавно поспілкувався з українськими аграріями в рамках проєкту FARMERHOOD. Це платформа, через яку іноземні фермери та донори надають адресну фінансову допомогу фермерам, які працюють на деокупованих територіях або у 50-кілометрах від зони бойових дій, займаються рослинництвом або овочівництвом та мають в обробітку до 500 га.

На відміну від державних або міжнародних установ з фіксованими бюджетами, проєкт FARMERHOOD немає затвердженого фонду грошей до розподілення. Донати збираються по всьому світу.

Говард Баффет допомагає проєкту з промо-компанією в США. Так, з його допомогою історії українських фермерів з деокупованих та прилеглих до зон бойових дій територій зʼявились на сторінках відомого американського журналу Farm Journal Magazine. Спільно з USAID та LatifundistMedia ці історії змогли побачити глядачі аграрного телеканалу RFD-TV.

Прямої фінансової допомоги проєкт від містера Баффета не отримує. Засновниця FARMERHOOD Катерина Конащук жартує, що зазвичай якщо на якомусь проєкті зʼявляється імʼя його фонду, то у людей відпадає бажання донатити. Чому? Бо вважають, що їх $100 нічого не змінять, «якщо там є мільярди Баффета».

Під час розмови із Катериною та партнерами проєкту Говард Баффет розповів про свій досвід роботи фермером, про ментальність американських фермерів і те, чому вони не поспішають допомагати своїм українським колегам. А також про інвестиції у «сухі порти» на західних кордонах та чому Україна неодмінно має перемогти.

З чого починалася ваша фермерська кар’єра?

Говард Баффет: Якось мені потрібен був трал, щоб перевезти куплений бульдозер. Тож я звернувся до людини, який його зробить. Оплатив роботу. Пройшло пів року, а трал так ніхто і не зробив. А потім ця людина мені каже: «Гроші я всі витратив, трала так і немає, та замість нього я можу дати трактор». Нікуди було діватися, забрав я того трактора. Почав користуватися, та досить швидко він вийшов з ладу, бо був дуже старим.

Оскільки я нічого не тямив в ремонті тракторів, то попросив свого сусіда-фермера допомогти. На щастя, він виявився на всі руки майстром і знав, як дешево його полагодити. Причому навіть відмовився за це брати кошти. Через деякий час допомога потрібна була вже йому. Звісно, що я відгукнувся. Мене посадили у дуже старий трактор без кабіни і відправили дискувати поле. Сів, завів трактор, а з труби чорний дим валує. Відпрацювавши зміну і надихавшись того диму, подумав про себе, що мені така робота не дуже подобається.

Наступного разу він знову позвав мене дискувати поле, але тепер трактор був з кабіною. Світло у трактора було, але не дуже яскраве. А вже вечоріло. В тому регіоні, де цей фермер працював, є штучно зроблені каскадні тераси для стоку воду. От я на вершину однієї з таких терас і заїхав. Тут на мене мчить вантажівка, блимає, щоб я зупинився. Вилазить чолов’яга і каже: «Говарде, що ж ти робиш? Я тут тільки засіяв своє поле».

Оце і було початком моєї фермерської кар’єри. Тобто спочатку почав їздити на тракторах, а потім опинився там, де я є сьогодні.

Який зараз бізнес маєте в США?

Говард Баффет: У Небрасці у мене ферма на 400 акрів (приблизно 161 га — прим. ред), а в Іллінойсі на 1,6 тис. акрів (приблизно 647 га — прим. ред). У Небрасці на полях встановлені системи кругового зрошення. В Іллінойсі землі максимально наближені до українських чорноземів. Але там у нас трохи більше опадів випадає, ніж у вас.

Ви вже досить довгий час є прихильником No-till.

Говард Баффет: Більше 30 років користуюся No-till. Нікого не хочу образити, але, на мою думку, ті фермери, які орють землю, — викидають гроші на вітер. Ґрунту ніякої користі оранка точно не приносить.

А чим, на вашу думку, американські фермери відрізняються від українських?

Говард Баффет: Я б не сказав, що є велика відмінність між фермерами. Є відмінність у тому, як розташовані фермерські угіддя. Якщо ви сядете у літак і пролетите над територією США, то побачите, що поля мають форму майже ідеальних квадратів. А тепер пролетіть над територією України. Що побачите? Поля мають абсолютну різну форму — безмежний простір для творчості.

В Україні ви також побачите багато фермерів з великим земельним банком, чого немає в США. Хоча, на мою думку, це не є плюсом для вас. Я все ж виступаю за те, щоб людина поралася на тій землі, якій вона фізично може дати раду. Завжди є ліміти, бо на якомусь етапі ти виростаєш до рівня, коли просто фізично не можеш з нею впоратися. Запитайте у батьків, які мають 4 і 15 дітей: чи обидва вони однаково встигають дбати про своїх дітей? Саме тому ми і фокусуємося в Україні на допомозі тим господарствам, які мають невеликі розміри.

Чому в Україні не так поширена кооперація фермерів, як в США?

Говард Баффет: Ви повинні розуміти, що у США та України різне минуле. Я був в Україні, коли вона ще була частиною СРСР. Ви унаслідували систему колективного господарювання — колгоспи. І коли перед вашими фермерами відкрилася можливість стати незалежними, то вони тікали від того колгоспу якомога далі.

А в США навпаки — кожен фермер починав свою справу індивідуально. З часом вони зрозуміли, що якщо щось будуть робити разом, то за певних умов зможуть отримати кращу ціну за свою продукцію. Адже що таке кооператив? Це фактично бізнес, в який інвестують фермери, щоб мати зиск. 

Які можливості він відкриває перед ними? Можливість купувати засоби виробництва дешевше і продавати збіжжя дорожче. Інвестуючи у кооператив, вони вірять, що зможуть разом збільшити свої прибутки. При цьому кожен з них залишається при своєму господарстві, кожен будує власні виробничі плани, має власну техніку тощо. Тобто кооператив аж ніяк не перетворюється у колгосп.

А чи не пов’язано це ще й з ментальністю американських фермерів? 

Говард Баффет: Я ніколи не забуду один випадок. У перший рік своєї роботи на фермі виїхав в поле збирати збіжжя. В цей час на сусідньому полі вже працювало 15 комбайнів, а поряд, біля поля, чекали близько 20 вантажівок, щоб його вивезти. В мене перша думка: що взагалі відбувається? Це була сусідська ферма, яку, через смерть чоловіка, успадкувала жінка. І в той день всі сусіди зібралися, щоб допомогти їй зібрати врожай з поля своєю технікою. На жаль, я цього не міг знати, оскільки не виріс на фермі.

Коли ми з батьком почали займатися фермерством у Небрасці, потрібно було купити страховку на культури, які ми планували вирощувати. Я пішов в компанію, яка надає таке страхування. Вона теж належала сім’ї фермерів. От заходжу я у приміщення і чую, як їх клієнт каже: «Ти віриш, що в нашому районі купив собі ферму Воррен Баффет? Тепер він скупить всю нашу землю. Ми втратимо бізнес». Я їх послухав, дочекався, коли цей клієнт піде, заходжу і кажу: «Добрий день. Я Говард Баффет». Оops.

І чим закінчилася ця історія?

Говард Баффет: Ми придбали 400 акрів. Ніхто з сусідів-фермерів не постраждав. В ті часи я ще використовував оранку, бо не знав, що таке No-till. Обробляв землю культиватором, він ламався. Доводилося зупиняти роботу і міняти запчастини. Якось мої два сусіди побачили, як я товчуся з тим культиватором, зупинилися і допомогли мені його відновити.

Тобто ментальність у американських фермерів така: якщо сусіду потрібна допомога, ти зупиняєшся і допомагаєш.

І я дуже сподіваюся, що ваш проєкт FARMERHOOD донесе до фермерів в США реальну ситуацію в Україні. Хоча мені і незручно про це говорити, але я розумію, що ця допомога буде не такою великою, як хотілося б. Україна географічно знаходиться далеко. Багато фермерів ніколи навіть не виїжджали з США. Тому розбудити їх свідомість та пояснити, чому саме вони повинні допомагати своїм колегам в Україні — на це може піти деякий час. Але ми не здаємося і продовжуємо над цим працювати.

Велика подяка вам за те, що ви робите для України. Для підтримки дітей-переселенців, військових та їх сімей, населення, яке знаходяться близько до лінії фронту. Водночас у вас ще є час допомагати агробізнесу. Причому персонально: ви завжди на зв'язку і реакція на запити просто миттєва. Але багато хто питає, а чому ви не робите це під егідою The Howard G. Buffett Foundation?

Говард Баффет: Зараз мій фонд працює в 89 країнах. За останні кілька років ми надали допомогу на $3,5 млрд. Так, це величезна сума, але за це ми не очікуємо якихось нагород.

Хоча історія, яка трапилася зі мною в Конго, трохи змінила моє світосприйняття. У нас була зустріч з президентом країни, на якій ми йому кажемо, що ось це і це зробили для вашої країни. А він каже: «Так це не ви зробили, це інші люди». Але ж я точно знаю, що насправді всі ті роботи оплачував мій фонд. Тож після цього випадку ми почали розповідати людям про свою роботу і що саме ми фінансуємо, які саме благодійні проєкти втілюємо в їх країні.

Однак приїхавши в Україну, у мене відпало бажання прив'язувати скрізь своє прізвище. Наша задача — не розповідати людям, що ми зробили, а допомагати.

От, наприклад, ніхто не знає, але ми відновили міст Одеса-Рені. Десь пів року тому до мене звернувся американський посол із питанням, чи можемо ми побудувати у Харківській області модульні мости. Чому б і ні? Ми закупили матеріалів, яких би вистачило побудувати 11 мостів у регіоні. І саме в той час побачили новину, як міст, який з’єднує Одесу і Рені, провалюється разом з вантажівкою, що на ньому знаходилася. Я відразу сказав, що харківські плани трохи посуваємо і кидаємо всі сили на відбудову цього моста.

Зараз я пишаюся тим, що ми його відбудували. Він має велику протяжність і дуже важливий для регіону. Але мені не обов’язково, щоб про люди знали, що ми доклали до цього руки.

Чи є у вас плани по створенню свого бізнесу в Україні?

Говард Баффет: Все, що ми робимо в Україні, ми не розглядаємо, як безкоштовну допомогу. Це інвестиції. От я побудував міст Одеса-Рені і я бачу це не як гуманітарну допомогу, а як інвестицію. Те обладнання для аграріїв, яке ми надаємо в рамках програми «Жнива Перемоги» — це також інвестиція. Але якщо ми говоримо про програму з допомоги їжею людям в прифронтових зонах, то це вже благодійний проєкт.

Тобто я розділяю чітко для себе, де я займаюся благодійністю, а де інвестиціями.

Ми вже направили в Україну більше $500 млн. Можливо, на наступний рік направимо ще $300 млн, а може і більше. Всі ці кошти я витратив через свій фонд. Однак незважаючи на те, як я це буду робити, хтось та й скаже: «Він має тут власний інтерес». Не ображайтеся, але в Україні все під повним контролем.

Рік тому ви не вірили у відкриття «зернового коридору» і мали на меті побудувати перевантажувальні станції на західних кордонах. Чи вдалося ці плани реалізувати?

Говард Баффет: Спільно з ADM ми проінвестували у «сухий порт» на кордоні з Угорщиною. Це буде елеватор потужністю зберігання 30 тис. т. Зерно з залізниці буде перевантажуватися на контейнери і йти туди, куди ADM їх направить. 

Спочатку закінчимо цей проєкт, а потім, можливо, з’явиться ще 5-10 подібних проєктів. Ми будемо здавати їх в оренду. Таким чином гроші будуть залишатися в Україні (надходити на рахунки фонду, офіційно зареєстрованого тут) і я їх витрачатиму на благодійність, а аграрії, які займаються зерном, отримають можливість розвивати свій бізнес.

Що вас мотивує і надихає?

Говард Баффет: Багато хто запитує про це, а я не знаю, як відповісти. Мабуть, це норма в моєму ДНК. Скажу так, що ті люди, які ніколи не працювали на фермі — дарма прожили своє життя. Звісно, що зараз я не кожен день працюю на фермі, але колись я багато цим займався. Фермер за день виконує купу роботи, але навіть прийшовши ввечері додому, його не полишає відчуття, що він продовжує контролювати роботу на фермі.

Коли я був ще молодим, то напросився на роботу до фермера в Центральній Небрасці. Звісно, що першим питанням було: «У вас трактор з кабіною, чи без?» (сміється — прим. ред.). Я в нього пропрацював все літо. Він у мене запитав, що мені найбільше сподобалося у роботі. Кажу, що обладнання. А у відповідь: «Настане день, коли ти зміниш свою точку зору. Тобі почне подобатися те, що ти виростиш з землі. Ти будеш дбати про землю. Будеш переживати, чи твої син або донька захочуть продовжити справу. І колись ферма стане частиною твого життя, а не просто бізнесом».

І дійсно, багато американських фермерів вважають це частиною свого життя, і мало думають про ферму як про бізнес. І в цьому є мінуси. Чому? Бо вони впевнені, що ніхто і ніколи в них не забере їх ферму. Так, в Америці силою ніхто тебе не виштовхне з твого господарства. Але ми через фонди, через наш журнал та телебачення розповідаємо фермерам, як це, коли ти не можеш зайти на своє поле, яке ти все життя обробляв, тому що там вже хтось інший працює. Або твоє зерно згоріло на полі через ракетний обстріл, або його вивезли з елеватора сторонні люди. Жоден американський фермер не може це собі уявити навіть у страшному сні.

Тому моя задача — донести їм всі ті реальні речі, які відбуваються в Україні з фермерами. Можливо ця інформація підштовхне їх допомагати своїм українським колегам.

Чому Україна повинна перемогти?

Говард Баффет: Переконати американських фермерів, щоб вони ще комусь допомагали, у 2024 році буде нелегко. Вибори президента. Вони викликають багато суперечок між людьми. Один з наших претендентів каже, що США в НАТО робити нічого і путін прекрасний лідер. Але якщо прості американці не розуміють, які наслідки ці вислови мають для країни, для світу і для України, то ми, напевно, маємо величезну проблему.

Світ все ще не може зрозуміти, що Україна бореться з однією із найпотужніших армій у світі. І якщо ми зараз не надамо всю ту підтримку, яка потрібна Україні, щоб перемогти путіна, то через 5 років ігри у ядерну зброю, хтось її точно використає.

путіну скільки не дай — все візьме. Буде продовжувати забирати, поки йому дозволятимуть це робити. Як каже відомий історик Тімоті Снайдер, історія не повторюється, але створює шаблони, якими потім всі користуються. От сьогодні ми бачимо, як використовуються шаблони Другої світової війни. Дуже багато схожого. Європа, можливо, краще розуміє ситуацію, бо знаходиться територіально близько до росії. На жаль, Америка не до кінця усвідомлює, що якщо не підтримає Україну, то фактично дасть світу втратити Перемогу.

Я дотримуюся думки, що навіть із величезним запізненням, але прозріння до нас прийде і нам все-таки вдасться надати все те, що необхідне Україні для Перемоги.

Костянтин Ткаченко, Наталія Родак, Latifundist.com