Олег Крижовачук:
Я не вірю в те, що з Женеви
можна керувати землею
Костянтин Ткаченко, Валентин Хорошун, Latifundist.com
ІНТЕРВ'Ю, ПЕРША ЧАСТИНА
Серед Героїв України є ціла плеяда представників агро, які прийшли в агробізнес ще до здобуття Україною незалежності. На Чернігівщині це Леонід Яковишин, в Миколаївській області — Олексій Вадатурський, а на Тернопільщині — Олег Крижовачук. І, мабуть, це єдиний двічі Герой України, бо агрогосподарство, яким він керує, — теж «Україна». Воно має і свій досить потужний елеватор, і великий тваринницький комплекс, і насіннєвий завод, і сад. А ще — багато мрій і планів. Про це все ми й поговорили з Олегом Петровичем.
Олег Крижовачук, директор агропідприємства «Україна», Герой України

РИНОК ЗЕМЛІ: СЛОВА Й ЕПІТЕТИ

Давайте почнемо з відкриття ринку землі. Як ви ставитеся до того, що з 1 липня земля — товар, який можна продати і купити?
— Ринок землі рано чи пізно треба було відкривати. Нещодавно ми на цю тему спілкувалися з нашим міністром, паном Романом Лещенком. І наші думки — що для мене було дивно — повністю співпали. Тому що він з середовища аграрного бізнесу, я теж з цього середовища.
— Ринок землі потрібно відкривати, тому що ми роздали людям землю. Тепер їм треба дати можливість нею керувати.

Хоча, на мій погляд, поки що це більше ринок продажу, ніж купівлі землі. Люди отримали можливість продати землю, але сьогодні вже кінець липня, а пропозицій майже немає. Тобто селяни, напевно, зрозуміли, що землю можна продати будь-коли і не обов'язково зараз.

Взагалі, я вважаю, що на сьогодні найбільш приваблива форма співпраці власників землі й агробізнесу — це довгострокова оренда. Я наголошую, саме довгострокова. Тому що, якщо люди мені віддали землю на 10-15 років, я її буду пильнувати. Бо я хочу, щоб вона і в перший рік родила, і в останній, 15-й рік, теж.

І продавати землю також потрібно тим, хто вміє на ній працювати. Якщо її вирішить продати хтось з 4,6 тис. пайовиків, які віддали нам землю в оренду, ми перші сядемо за стіл переговорів. І домовимося так, щоб йому було вигідно продати землю мені. Для цього є гроші, є розуміння. Але головне — ця земля має приносити прибуток усім. У першу чергу сьогодні треба створити умови, щоб за кожен клаптик української землі платилися податки. Тоді буде все правильно.
На ваш погляд, у чому причина в'ялого старту продажів землі? Є думка, що всі, хто хотів, землю вже продали. У тій чи іншій формі.
— Правда в цьому є. А ще людям потрібен час, щоб звикнути до нових реалій. Зараз на відкритті ринку ціна на землю найменша. Але з кожним роком вона буде зростати. Я пригадую, коли ми вперше організували приватне підприємство й узяли в людей в оренду землю, пай коштував копійки. А сьогодні ми за 1 га платимо вже $220. Це нормальна ситуація.
Люди навчилися рахувати?
— Думаю, що так. Хочеться в це вірити.
Представники деяких холдингів кажуть, що не будуть чекати 2024 р., а планують викупити до 10% земельного банку вже сьогодні — на родичів, акціонерів, топменеджмент. Ви плануєте викуповувати землю?
— Ні. У цій ситуації ми будемо спостерігачами. Усе залежатиме від того, як до продажу землі ставитимуться наші пайовики.

У нас немає мети збільшити банк землі. Нам це абсолютно не потрібно. Як показало багаторічне господарювання, 15 тис. га — для нас найефективніший розмір земельного банку, який можна ефективно контролювати й обробляти. Та й наш наявний земельний банк дуже красиво розміщений — неподалік від нас. Ми знаємо кожного пайовика.

І якщо наші пайовики вирішать продати землю — ми готові її купити: і сьогодні, і завтра, і в 2024 р.
У більшості фермерів зі стажем до землі великий пієтет. Вони вважають, що вона не може бути товаром. Чомусь думав, що ви теж із цього табору.
— Пам'ятаєте, колись таке було: «Привид ходить по Європі, привид комунізму». Так ось, у нас привид ринку землі ходив Україною майже 20 років, з моменту ухвалення Земельного кодексу. Людей лякали наслідками. Але нічого не сталося. Усе нормально.

Ринок все відрегулює. Іншої ради немає. Просто треба пояснити пайовикам, як краще співпрацювати далі. На сьогодні найвигідніша оренда. І для нас, і для наших пайовиків. Але іноді в житті людини настає час Х. От тоді, якщо вже безвихідь, потрібно продавати землю.

ХОЛДИНГ ЧИ НЕ ХОЛДИНГ?

Розкажіть про історію створення агропідприємства «Україна».
— Наша історія банально проста, але в окремих питаннях унікальна. У сільське господарство я прийшов у 1986 р., перед тим закінчивши педагогічний університет. Працював учителем, завучем, директором, майже 5 років — на керівних посадах у громадській організації, якою, по суті, був комсомол. І коли мені запропонували: або вища партійна школа, або третій секретар райкому партії, або голова колгоспу, то я обрав колгосп. Це, звичайно, для мене був шок. Починати було дуже важко. Але на той момент я вже вмів працювати з людьми. І це мені дуже допомогло.

Згодом колгосп еволюційно перетворився на приватну структуру. А пізніше почалося укрупнення. До нас почали повертатися люди. Фактично ми до себе приєднали 12 колишніх господарств. Причому нікому нічого не платили, не купували корпоративні права. Люди добровільно до нас ішли. А ми йшли назустріч їм. Декому навіть погасили борги їхніх господарств, виплатили оренду паїв за 2-3 роки.

Останні 10 років розмір нашого земельного банку практично не змінюється і тримається в межах 15 тис. га.
Що, на ваш погляд, найголовніше в агробізнесі?
— Сільське господарство — непроста галузь. І вона потребує диверсифікації. Тобто приказка про розкладання яєць по різних кошиках повною мірою стосується й агробізнесу.

Перше, з чого ми почали, — це зернове господарство. А коли є зерно, без елеватора нікуди не дінешся. Вирішили побудувати елеватор на позичені кошти. На момент, коли брали позику, курс євро був 7,6. Коли почали будувати — 12,6. Це для нас був шок, але ми не зупинилися. Введення елеватора в експлуатацію повністю нам розв'язало руки. Це одночасне зберігання 100 тис. т зерна. Навіть у декого з сусідів приймаємо на зберігання.

Так само й з нашим насіннєвим заводом. Це результат нашої багаторічної співпраці з компанією «Ерідон». Якось під час однієї з зустрічей виникло питання: а чому б нам не зайнятися насінництвом? Але для цього потрібен насіннєвий завод. От ми його й побудували. На мій погляд, це один з найкращих насіннєвих заводів в Україні. Ми не економили на обладнанні. Так, це великі кошти, але воно того варте.

У нас є люди, які вміють працювати на сучасному обладнанні. Є технології, спільно розроблені з компанією «Ерідон», і є результат.

Минулого року ЄС дозволив експортувати насіння зернових культур з України на ринки країн Європи. Серед першопрохідців цього напрямку — і наш завод: цьогоріч німці запросили 500 т насіння пшениці. Вони вже були в нас, робили апробацію, і тепер остаточно вирішили, що будуть забирати наше насіння.
Як зараз ви сприймаєте своє господарство — як фермерське чи як агрохолдинг? За масштабами — скоріше останній варіант.
— Ми вважаємо себе агропідприємством. На нашому логотипі так і написано: «Україна», село Скорики, агропідприємство. Ну який ми агрохолдинг?
15 тис. га, насіннєвий завод, потужне тваринництво, сади, цехи, фруктосховище, лінія шокової заморозки ягід та ін. На підприємстві є зачатки вертикальної інтеграції.
— Так, зачатки вертикальної інтеграції у нас є. Але це не значить, що «Україна» — агрохолдинг. Правда, вже йде третій рік, як нас перевели до категорії великих платників податків. Це мене вразило. Минулого року ми навіть отримали відзнаку «Найкращий платник податків в агробізнесі». Хоча ми невеликі. Але в розрахунку на 1 га землі, яку «Україна» обробляє, як з'ясувалося, ми заплатили державі більше податків, ніж будь-який агрохолдинг.

З іншого боку, елеватор — це ознака агрохолдингу. Великий тваринницький комплекс, або насіннєвий завод — також.

Яблук минулого року ми зібрали 6,5 тис. т і 80% відправили за кордон — до Швеції, Англії. Так що, можливо, й агрохолдинг. Я не знаю.
Тобто за масштабами — агрохолдинг, але внутрішнє сприйняття у вас, не зважаючи на це, фермерське?
— Абсолютно точно. Ви ж знаєте, агрохолдинг — це обов'язково потрібно мати якусь футбольну команду. Бажано — якийсь журнальчик, або газету, щоб щось було. Мати пару-трійку своїх депутатів — про яких увесь народ знає, що вони мають відношення до агрохолдингу. Ми не переймалися такою метою.
І навіть такої спокуси у вас ніколи не було?
— Я майже 40 років (з 1982 до 2020 р.) — був депутатом. Увесь час. Обласної ради й так далі. Минулого року, на останніх виборах, виборці сказали: нам не потрібно. Мабуть, ми не дуже популярні, тому що в нас табу на партійне: своєї партії немає, працівники ні в яких партіях не перебувають. Але Україну ми любимо й хочемо її розбудовувати.

І повірте мені, в Україні все більше з'являється чесного бізнесу. Набагато більше. Я вже знаю багатьох бізнесменів, які пишаються тим, що платять податки й не дозволяють собі платити робітникам зарплату з кишені. Це найбільше мене радує.
А що, на ваш погляд, призвело, до цих тектонічних ментальних зрушень?
— Думаю, що і внутрішньо переродилися. Але в будь-якому випадку правила повинні бути однакові для всіх. Чому на нашому підприємстві й зерно оподатковане, і кожне телятко, а в Україні досі, за деякими підрахунками, 8 млн га землі в тіні й багато неоподаткованого зерна? Ця недисциплінованість роз'їдає людей.
Ви прийшли у сільське господарство ще за радянських часів, але не стали будувати з агропідприємства «Україна» маленький Радянський Союз? Про це ми, наприклад, говорили з Леонідом Яковишиним. Що вас особисто так внутрішньо трансформувало, що ви обрали цей шлях — ринковий? Бізнесовий. І водночас такий проукраїнський.
— Розумієте, будь-який бізнес — це заробляння грошей. А аграрний бізнес, крім цього, має ще свої особливості. І найперше — те, що ти працюєш з землею. А це живий організм. І, нехай це не звучить банально, але люди довірили мені свою землю. І для них це важливо, тому що ціле покоління, особливо західників, їздило світом, заробляло гроші й вкладало їх саме в землю. Мабуть, тому що на Західній Україні був не до кінця знищений стрижень господаря.
Куркуля в хорошому сенсі?
— Так. І мені хочеться, щоб люди відчули, що ми вміємо хазяйнувати. Щоб вони пишалися нами. Зараз у Скорики приїжджають люди зі всього району подивитись, який у нас порядок, як ми це зробили.

Розумієте, я отримую неабияке задоволення, коли підписую премію й бачу, що люди задоволені. За перше півріччя 2021 року, наприклад, ми виплатили на 8 млн грн більше зарплати, ніж торік. А торік ми були лідерами в області по рівню зарплати. Це формує у людей впевненість, вони хочуть працювати в нас. І навіть починають шукати шляхи, як би дійти до нашого головного інженера, головного агронома чи до мене, щоб в перспективі перейти до нас на роботу.
Олег Крижовачук, директор агропідприємства «Україна», Герой України

ВІД ЛІРИКИ — ДО ФІЗИКИ УСПІШНОГО АГРОПІДПРИЄМСТВА

Ви сказали: «Краще яйця розкладати по різних кошиках». Скільки у вас таких кошиків?
— Взагалі, агробізнес у нас розкладений по 5 кошиках, тобто різних напрямках. Насінництво — це один кошик. Другий — товарне зерно й елеватор. Третій кошик — це садова продукція: яблука, заморожені малина і смородина. З наступного року ще буде груша. Четвертий кошик — свинокомплекс. Там працюють лише 8 чоловік. Але за рік вони роблять оборот у 45 млн грн. І п'ятий, дуже великий наш кошик — це молочне скотарство.
Але найкращий, найвигідніший бізнес — це, мабуть, товарне зерно? А якщо далі рахувати?
— Я думаю, що після того, як ми запустимо новий тваринницький комплекс (плануємо зробити через рік), за об'ємами грошових надходжень тваринництво в нас впритул наблизиться до землеробства, а, можливо, навіть його випередить. На сьогодні в загальному кошику реалізації від тваринництва ми маємо 28%. Хочемо довести до 45%.
Це через високі ціни на молоко, які в нас зараз є?
— Перш за все — через масштаби. За підсумками першого півріччя 2021 року, за день ми продавали в середньому 51 т молока екстракласу. А зараз плануємо фактично подвоїти виробництво молока й додатково освоюємо новий напрямок бізнесу — продаж нетелів. Один наш нетель коштує €2,2 тис., ми гарантуємо його продуктивність. Плюс товарні свинки — ми кожного тижня продаємо приблизно 200 голів.

А тепер уявіть, які будуть показники, коли ми продаватимемо не 50 т, а 100 т молока на день, не 200 нетелів, а 800. Це буде не тваринництво, а цукерка.
В Україні довгий час панувало сприйняття тваринництва як соціального придатку.
— Мене дратує, коли кажуть, що тваринництво — соціальний проєкт. У бізнесі соціальний проєкт — це амбулаторія, школа, дитячий садочок і таке інше. Коли ти настільки потужний, що можеш витягнути гроші зі свого бізнесу й кинути на соціальні цілі.

А тваринництво — то не соціальний проєкт. Або це не сучасне тваринництво. Просто треба його зробити таким, щоб люди хотіли в цій сфері працювати. Наприклад, можна віддати більше нудної фізичної роботи машинам і автоматам.

Взагалі, я не уявляю себе без тваринництва. Тим більше, що для того, щоб земля родила, їй треба дати гною! Тоді буде порядок.

МОЛОЧНІ РІКИ, СІНОКОСНІ БЕРЕГИ

На тлі підвищення вартості кормів молочний напрямок став менш привабливим?
— Я б сказав інакше. Звичайно, хотілося б більше. Але з іншого боку, підвищення вартості кормів спонукає нас вдосконалюватися, запроваджувати нові технології для зменшення собівартості продукції й забезпечення достатньої маржі.

Ми плануємо нарощувати цей напрямок: мати поголів'я 7 тис. голів, у тому числі 3 тис. дійного стада, до кінця 2023 року. Як я вже сказав, щоб подвоїти виробництво й продавати 100 т молока на день.

Не все вимірюється, знаєте, комп'ютером і лічильною машиною.
Але якщо поміряємо нею. Яка у вас зараз собівартість, яка ціна реалізації?
— Зараз маємо до 3 гривень чистого прибутку на літрі молока. Приблизно 3 грн.
Куди здаєте молоко?
— Ми однолюби. Любимо один банк — «Райффайзен Банк Аваль», одного дистриб'ютора — «Ерідон». Так само й молоко здаємо тільки одній компанії — «Галичині», в Радехів. І не скаржимося.
Чималу частку доходу від вартості того ж молока отримує ритейл? Навіть не молокозавод.
— Фермер на молоці заробляє не більше, ніж молокозавод (а тим більше ритейлер). Звісно він заробляє, оскільки це бізнес. Але хай там як, це не молочний завод, не біла шапочка й бахіли. Це — тварини, і коло них треба працювати цілодобово, взувши чоботи.
З українськими породами експериментували?
— Ні, уже відмовилися. Не пішли цим шляхом. У тваринництві є два шляхи — інтенсивний і екстенсивний. Але наше життя коротке. Ми з Німеччини завезли 900 нетелів і вивели тварин, які можуть давати 12 тис. л молока на рік, тобто обрали інтенсивний шлях.

Звісно, і з чорно-рябою коровою можна цього досягти, але це буде дуже довгий період, а значить — більші витрати. Треба просто рахувати.
Зараз, наскільки я знаю, у тваринництві ви використовуєте так звану систему 4К. Розкажіть про неї детальніше.
— Без цієї системи успіху в тваринництві не бачити. 4К — це корми, кадри, корови й корівник. Серед цих 4К немає більш і менш важливих. Усі вони рівнозначні, і якщо якесь з них кульгатиме, нічого не вийде. Для успіху потрібна синергія усіх чотирьох факторів.

Наприклад, кадри. Я вважаю, що в нас зоотехнічна служба одна з найсильніших в Україні. Минулого року ми вийшли на надій у 12 тис. л молока на рік. Це гідний показник. Взагалі, 80% успіху молочного скотарства формують спеціалісти, особливо ветеринарна й зоотехнічна служби. Від них дуже багато залежить. І я страшно задоволений своїми спеціалістами. За перше півріччя цього року мої хлопці добилися того, що 88% телят, які народилися на фермі,— це дівчата, телички, тобто майбутні корови. Це унікальний результат, що дає нам можливість у майбутньому, крім молока, одержувати кошти й за продаж нетелів. Ми вже починаємо продавати їх нашим партнерам, які хочуть розвивати молочне скотарство. Тим більше, що цього року держава до цього ставиться дуже серйозно. Ще ніколи не було таких держдотацій на нетелів, як зараз — 80% від вартості. При цьому наші нетелі аж ніяк не гірші за німецьке поголів'я. Отже, перспективи є. Але за умов, що для тварин створені відповідні комфортні умови, корми — належної якості, а корови — високопродуктивної породи.

Ми колись мали племзавод по українській чорно-рябій молочній худобі. Але у світі кращою породою ВРХ визнана голштинська. Тому в 2016 р. ми завезли з Німеччини 400 голів голштинів, у 2018 р. — ще 500 голів, минулого року отримали статус племзаводу по голштинах. Зараз наше поголів'я більш ніж на 80% — чисті голштини. Це дає нам можливість розвиватися.
Далі буде...
Костянтин Ткаченко, Валентин Хорошун, Latifundist.com
Выполнено с помощью Disqus