Геррманн Лутц: Україна без цукру та буряків — це неправильно (Ч.2)

— Ще 20-30 років тому ніхто не міг навіть уявити, що в нас працюватиме 33 заводи. І ми в принципі зможемо забезпечувати себе цукром. Тому все можливо. На мою думку, цукрові буряки будуть присутні і в майбутньому на землях України, це традиційна культура. Інше питання, у якому обсязі та в яких регіонах ми матимемо зони вирощування буряків. Клімат змінюється, селекція не стоїть на місці. Раніше для отримання певних обсягів цукру нам потрібні були більші площі вирощування, сьогодні маємо високоврожайні та високоцукристі гібриди, які дають той самий об'єм цукру, але з меншої площі.

— У Німеччині цукрозавод — це концерн, який виробляє цукор. У нього своїх буряків немає. Сировина постачається на контрактній основі. Проблема переробників — зацікавити фермерів сіяти буряк. Адже це дорога культура у вирощуванні. Потрібна дорога техніка, а також не кожен фермер має необхідні площі.

В Україні, дійсно, дещо інший підхід: холдинги самі великий відсоток буряків сіють під власні потреби.

— Закрити завод — просто. Але якщо він простоює 1-2 роки, ти його більше не відкриєш. По-перше, підуть спеціалісти. Завод — це не лише комп'ютер, це система, яка не може функціонувати без багатьох факторів. Неправильна стратегія може призвести до того, що, закриваючи завод, не врахуєте багато чинників і через декілька років вже його не відкриєте. А збудувати новий завод нерентабельно з багатьох причин. Правильна стратегія дуже важлива в цукровій галузі.

Агрохолдинги, які займаються цукровими буряками, борються за це. Знаю, що багато хто говорить про зачистку ринку, скорочення кількості цукрових заводів. Подивимося. Але Україна без цукру та буряків — це неправильно.

— Тут питання неоднозначне. Бразилія є найбільшим виробником тростини. Вона уважно відстежує стрибки цін на нафту. Якщо нафта здорожчає, то з тростини роблять біоетанол для автомобілів. А якщо, навпаки, падає у ціні, то тростину використовують як сировину для виробництва цукру. І одразу ринок наповнюється. Окрім того, вирощування відбувається екстенсивним шляхом, виснажують землю, погані умови праці для робітників. Це також неправильно. Сьогодні у світі люди (особливо молодь) змушують задуматись про екологію.

Щодо України, то я вважаю, що не потрібно закривати більше заводів. Це велика помилка. Але в цьому багато політичного.

— Культура споживання тих чи інших продуктів завжди змінюється. Візьмемо, наприклад, житній хліб, цукор або молочну продукцію. Я пам'ятаю, ще хлопчиком, забігаючи з вулиці додому, відрізав скибку хліба, посипав цукром та змочував водою, і це було за щастя. Сьогодні ви такого не зустрінете. За радянських часів переважно був житній хліб, потім його замінили на пшеничний. Тепер знов скрізь розказують, що пшеничний хліб некорисний для організму. Все циклічно, культура споживання буде постійно змінюватись.

Також важливо, що, на думку споживачів, 24-28 грн/кг цукру — дорого. Але кожен продукт повинен мати свою ціну. Подивіться на цінник за 1 л бензину. Дорожчає постійно, а менше машин не стало на дорогах. А скільки цукру сьогодні потрібно людині? Підрахуйте. 10-20 кг на рік? Це ж не ті ціни.

— Україна з експортера цукру стала імпортером. Я вважаю, що 200 тис. т цукрової тростини, завезеної до країни минулого року, — це неправильна історія. Експорт цукрової тростини — це не просто дешевший цукор, це втрата державою податків від цукровиробників. Якщо закривається завод, людей звільняють, податкові надходження до казни не надходять. Потрібно вивчати це питання більш глобально.

— Так, звісно вистачило. Україна — це цукрова держава. Вона може повністю себе забезпечити цукром і навіть велику частину експортувати.

— Цукор скрізь — виріс‎‎ у ціні. І не лише він, а і всі харчові продукти. Пандемія, світова криза, інфляція, ріст цін на газ та добрива — це закономірні процеси.

— Випадки, дійсно, були. Але ми не поодинокі в цій проблемі. Syngenta та Limagrain також борються з фальсифікатом своєї продукції. Але варто зазначити, що, купуючи через компанію LNZ Group, можна бути впевненим в оригінальності насіння.

— Так, це наш свідомий вибір. З LNZ Group ми маємо добрі стосунки. Свого часу вони шукали партнера задля наповнення свого портфоліо насінням соняшнику. Домовились про співпрацю, і я гадаю не помилились. Адже в них потужний комерційний відділ, колосальний досвід у селекції і розмноженні, власний насіннєвий завод та великий досвід у рослинництві за рахунок великого банку землі в Черкаській, Вінницькій та Сумській областях.

Ми бачимо, що ринок класичної дистриб'юції швидко змінюється. Компанія-партнер LNZ Group — є прикладом того, що ці зміни йдуть на краще та дають змогу отримувати додаткову цінність за рахунок ексклюзивності, експертної оцінки, якісної логістики, виходу в діджитал та онлайн-комунікацію. Всі ці чинники дають нам та нашій продукції конкурентну перевагу в партнерстві з потужним оператором ринку дистриб'юції України.

— Я з 1982 р. працюю у цукровому бізнесі. Й остаточної відповіді від цукрових заводів не отримав, скільки ж складає собівартість цукру.

— Так, секрет. У Німеччині колись ціна цукру була і $1 тис./т, і $200/т. За жодної із зазначених цін я не чув, що вони всі працюють у збиток. Потрібно дивитись комплексно. Але повірте мені, щодо цін в універмагах великих відмінностей в Україні та Німеччині немає.

— Приблизно 1 євро/кг. А подекуди й дешевше.

— Раніше я відповідав у компанії за 16 країн Європи. Майже завжди доводилось об'їжджати їх автомобілем. Починаючи від Німеччини, Росії, Балтики, і закінчуючи Чорним або Середземним морями. Бувало, що за рік міг проїхати 100-120 тис. км у машині. Але вже не той вік (посміхається — авт.). Потім став директором, «пересів»‎ на літак.

— Цікаве питання, можливо. У мене дружина — українка. Вона не хоче жити в Німеччині, і я її розумію. Каже, що німці, як роботи. Але, з іншого боку, точність та пунктуальність — це я поважаю. Можливо, саме через цю рису характеру німецька нація зайняла своє місце у світовій економіці.

Я хочу сказати, що дуже люблю Україну. Дуже красива країна. Люди дуже добрі та приязні. Хоча я вже у віці, напевно, і пенсію свою проводитиму тут.

— Мене дивує, як недооцінюють фактор добрив. Аграрії завжди говорять: дорогі насіння, добрива, хімія. А для техніки гроші є завжди. Купують до прикладу супердорогий трактор, а на добрива грошей вже не вистачає.

Я завжди говорив і говорю, що якщо ти хочеш мати добрий урожай, то землю потрібно підживлювати.

— У бізнесі — не втратити свою позицію щодо цукрових буряків, які зараз оцінюємо в 24-25%. Я дуже боюся, щоб площа буряків не стала меншою. Розширити свою активність разом із LNZ Group щодо соняшнику. На зернові в нас великі плани: перші сорти на реєстрацію подавати, які ми тут виводили як німецької, так і української генетики, з якими наші селекціонери працюють вже 5 років.

Берегти колектив. Дати перспективу людям. І дуже сподіваюся, що ми зможемо спокійно працювати.