Відкритий лист морських терміналів: без швидкого відновлення портів експорт почне сипатися
Відкритий лист власників портових операторів до уряду та міжнародних партнерів
Ми довго не хотіли виходити з цією темою публічно.
Не тому, що немає що сказати. Навпаки — сказати є багато. Але в портовому бізнесі є тонка межа між «пояснити проблему» і «підсвітити ворогу, куди ще бити». Тому після чергового прильоту в новинах зазвичай з’являється коротке повідомлення: пошкоджено портову інфраструктуру, триває ліквідація наслідків.
Для читача це ще один рядок у стрічці. Для бізнесу — зовсім інша реальність: зупинене виробництво, пошкоджене обладнання, перенесені відвантаження, розмови з клієнтами, банками, страховими, пошук підрядників, ремонтів, грошей і людей, які мають знову все запустити.
Від редакції. Це відкритий лист власників і топменеджерів п’яти портових операторів. З безпекових міркувань редакція не вказує назви компаній, конкретні активи та деталі пошкоджень. Автори листа відомі редакції.
Наші термінали теж проходили через це. І не один раз. Після удару починається не героїчна історія, а дуже практична робота: що можна запустити одразу, що треба міняти, де взяти обладнання, як не втратити команду і т.і.. Перші рази бізнес це робить на адреналіні. Потім — на дисципліні. Потім — на залишках ресурсу. І цей ресурс не безкінечний.
У нормальному бізнес-плані немає рядка «відновити завод після ракетного удару втретє за рік». Але бізнес цим займається. Питання в тому, скільки разів одна й та сама компанія може відновлювати критичну інфраструктуру самотужки.
Атака на термінал Кернела в Чорноморську 5 червня 2026 року
З енергетикою це вже зрозуміли
Коли Росія почала системно бити по енергетиці, теж не одразу було зрозуміло, як із цим жити.
Потім з’явилася логіка: енергетика — це критична система, її не можна залишити сам на сам із руйнуваннями. З’явилися аварійні поставки обладнання, генератори, трансформатори, батареї, мобільні рішення, донорські програми, окремий фокус міжнародних партнерів.
Так, проблем там досі багато. Але є зрозумілий підхід: якщо система критична для країни, її відновлення не може бути лише проблемою власника конкретного об’єкта.
Удар по терміналу Кернела 3 травня 2026 року
З портами ситуація схожа, просто менш видима. Якщо випадає енергетичний об’єкт, це швидко відчувають міста, люди, бізнес і медіа.
Якщо випадає термінал, ефект розходиться повільніше: зривається відвантаження, дорожчає логістика, переробник переносить виробництво, трейдер бере додаткові ризики, фермер отримує гіршу ціну. Тож для економіки наслідки дуже конкретні.
Так, формально портовий термінал, склад, резервуар чи завод можуть бути приватним майном. Але економічно це частина системи, через яку Україна продає зерно, олію, шрот, метал, руду та іншу експортну продукцію.
Пошкодження портової інфраструктури — це не локальна проблема компанії, яка стоїть ближче до води. Це удар по всьому ланцюгу.
Особливо коли йдеться про портову переробку. Україна багато років говорить про додану вартість, і в портах ця логіка вже працює: олійноекстракційні заводи, виробництво олії, шроту, кормів і т.і.
Вони будувалися там саме через доступ до морської логістики. Тому коли пошкоджується портовий кластер, країна ризикує втратити не тільки перевалку, а й виробництво.
Атака на порти 14 травня 2026 року
Фонди є, швидкого механізму немає
Ми багато чуємо про фонди відновлення, міжнародну допомогу, програми recovery і майбутню відбудову України. Це все важливо. Але порти не можуть чекати великого recovery після війни. Вони або працюють зараз, або не працюють зараз.
Після удару бізнес не може сказати клієнту: зачекайте, ми подамося у фонд, пройдемо процедури і, можливо, через рік щось отримаємо. Йому треба ремонтувати або зупинятися.
На практиці сьогодні все часто зводиться до фіксації збитків. Ми фіксуємо, подаємо, описуємо, чекаємо. Десь є фонди. Десь є заявлена готовність партнерів. Десь потрібна ініціатива українського уряду. Десь усе впирається в процедури.
Ми це чули і в розмовах із міжнародними фондами. Партнери не завжди кажуть «ні». Навпаки, вони можуть бути готові дивитися на такі проєкти. Але для запуску окремого механізму їм потрібне звернення, рамка або політичний сигнал від українського уряду: так, портова інфраструктура є критичною, її відновлення потребує окремого інструменту.
Без цього все зависає між бізнесом, донорами і бюрократією. На папері допомога ніби існує. У реальному житті бізнес після прильоту знову залишається сам із рахунками, підрядниками, банками, людьми і контрактами.
Наслідки атаки на Чорноморськ 29 квітня 2026 року
Потрібен аварійний протокол для портів
Для портової інфраструктури потрібна така сама практична логіка, яку держава і партнери поступово виробили для енергетики.
Не загальна розмова про майбутню відбудову. Не фонд, який красиво виглядає в презентації. А робочий механізм: пошкодження — оцінка — рішення — співфінансування — швидке відновлення.
Так, бізнес має брати участь. Але не може бути так, що бізнес чотири роки платить 100%, а потім йому кажуть: тепер знайдіть ще половину.
Це вже не про справедливість. Це про фізичну межу ресурсу. Якщо ми вважаємо експорт критично важливим для країни, тоді критичною має бути і система, яка цей експорт забезпечує.
Удар по терміналу RISOIL 27 квітня 2026 року
Порти теж мають бути захищені
Держава вже зробила важливий крок — разом із міжнародними партнерами запустила механізм страхування воєнних ризиків для суден. Це допомогло втримати морський коридор і повернути експорт.
Але сьогодні захищеним є лише судно. Інфраструктура, без якої воно не завантажиться, залишається сам на сам із ризиками: термінали, склади, причали, перевантажувальні комплекси, інженерні мережі та виробничі об’єкти.
Це слабке місце всієї системи. Український експорт залежить не лише від безпечного проходу судна, а й від здатності портів приймати, зберігати, переробляти та відвантажувати продукцію.
Тому пропонуємо розширити механізми страхування і компенсації воєнних ризиків на портову та припортову інфраструктуру. Йдеться про державні гарантії, окремий інструмент швидкого відновлення пошкоджених об’єктів і залучення міжнародних партнерів до страхування критичної експортної логістики.
Захист суден без захисту портів — це лише половина рішення.
Атака на порти 7 березня 2026 року
Не просто «дати грошей»
Ми розуміємо ризик цього листа. Завжди можна сказати: приватний бізнес просить підтримки для себе. Але йдеться не про компенсацію окремим компаніям, а про робочий механізм для критичної експортної інфраструктури.
Система ще якось працює: бізнес після ударів знаходить ресурси на ремонти. Але кожне наступне відновлення дається важче.
На початку великої війни Президент сказав партнерам: нам потрібна зброя, а не таксі. Сьогодні для економіки логіка схожа: Україні потрібні не лише вливання і майбутні фонди відновлення, а інструменти, які дозволяють економіці триматися зараз.
Уявімо, що тоді нам відповіли б: «тримайтеся, а після перемоги ми обов’язково допоможемо». Скільки б Україна протрималася без підтримки тут і зараз? Для економіки це питання не менш важливе.
Бо якщо не підтримувати інфраструктуру, яка генерує валюту, податки і робочі місця, потреба у зовнішній допомозі лише зростатиме.
Країна може пережити кілька місяців складної логістики. Але країні, яка воює, небезпечно поступово втрачати експортну економіку.
