«Це ж було вже»: уряд знову продає ОПЗ. Чому минулі спроби провалилися і що каже ринок цього разу

ОПЗ — один із найбільших хімкомплексів України, розташований у місті Південне. До війни тут виробляли аміак, карбамід та інші добрива. Потужності дозволяли випускати понад 1 млн т аміаку і майже 1 млн т карбаміду щороку.

Завод має найбільше в Європі сховище аміаку на 120 тис. т і є єдиним портовим об’єктом в Україні, здатним перевалювати до 4 млн т аміаку на рік. Саме через нього у кращі часи йшло 10% світових поставок.

До десятка разів: починаючи з 2009-го, коли «Нортіма» Ігоря Коломойського виграла аукціон за $625 млн, але результати скасували. Як писали медіа, це сталось начебто за вказівкою тодішньої премʼєрки Юлії Тимошенко. У 2016-му стартову ціну встановили завищеною — $520 млн, і не знайшлося жодного учасника. Наступні роки продаж знову відкладали.

Розмови про продаж ОПЗ ходили і у 2018 та 2019 роках. Тоді актив оцінили лише у $54 млн, що було в 10 разів нижче ціни трирічної давності.

У червні 2020 року Україна в рамках кредитної угоди з МВФ пообіцяла приватизувати ОПЗ до липня 2021 року.

Бізнес-групи Коломойського, Дмитра Фірташа, Костянтина Григоришина, Володимира Ярославського, а також міжнародні гіганти Yara, Koch Fertilizers, CF Industries. Інтерес виявляли інвестори з США та Близького Сходу. 

До третього раунду аукціону у 2025 році готуються польські та саудівські компанії, тоді як українські поки не висловили зацікавленості, розповідала в травні в. о голови ФДМУ Іванна Смачило. 

• Завищена ціна: у 2016-му завод оцінили в 13,2 млрд грн ($520 млн), хоча реальна вартість була ближче до $350 млн. На той час світові ціни на добрива обвалилися.
• Дорогий газ і борги: понад $190 млн внутрішніх зобов’язань і $250 млн претензій від Ostchem у арбітражі.
• Судові суперечки та скандали: численні позови, арешти топменеджерів, підозри у змові на торгах.
• Бюрократія: вимога продавати частку акцій до аукціону й складні процедури відлякували інвесторів.
• Політична й безпекова нестабільність: війна, відсутність страхування ризиків і гарантій для інвесторів.

В інтервʼю Latifundist.com в 2020 році керівний директор Rothschild у СНД Джованні Сальветті розповідав: «ОПЗ складно приватизувати з двох причин. Перша — це ціна газу: вигідно лише тим, хто має дешеве і стабільне постачання. Друга — великі борги перед Group DF. Якщо вирішити ці два питання, його можна продавати».

Бо завод десятиліттями був «годівницею» для різних груп впливу.

У 2012–2015 роках він фактично працював під контролем Дмитра Фірташа. За даними численних розслідувань, його компанія Ostchem постачала газ за завищеною ціною — навіть тоді, коли «Газпром» знизив тариф. Внаслідок цього борг ОПЗ перед структурами Фірташа сягнув понад $250 млн.

Паралельно продукцію заводу збували через компанії, пов’язані з директором Валерієм Горбатком, за заниженими цінами. За оцінками, щороку це приносило до $30 млн збитків і коштувало заводу великих іноземних клієнтів. У 2022-му НАБУ та САП звинуватили в організації цієї схеми нардепа Олександра Грановського.

У 2017–2021 роках ОПЗ перейшов на «давальницьку» схему: трейдери постачали газ і отримували готову продукцію, залишаючи заводу лише мінімальну маржу. Так, у 2020-му приватна Agro Gas Trading заробила близько $44 млн, тоді як сам завод задекларував збиток на аналогічну суму.

У 2023 році НАБУ заявило, що злочинна організація, яку очолював ексголова ФДМУ Дмитро Сенниченко, отримала від контролю над ОПЗ понад 2 млрд грн неправомірної вигоди у 2019–2021 роках.

З 2022 року виробництво добрив зупинене, завод працював переважно як перевалочна база для зерна. У серпні 2024-го безуспішно намагалися запустити агрегат аміаку, а в червні 2025-го склади пошкодили російські атаки. За 2024–2025 МР перевалили близько 638 тис. т зернових.

З міркувань безпеки виробництво не відновлюють: завод підтримує обладнання в робочій готовності, але для запуску потрібні великі кошти на газ, електроенергію та зарплати. Повноцінне відновлення можливе лише із залученням приватного інвестора або значних капіталовкладень з боку держави. 

Старший економіст Центру економічної стратегії Володимир Ланда вважає приватизацію ОПЗ правильним кроком, але застерігає від участі «непрозорого» капіталу. Пригадує, що ще десять років тому, працюючи в Мінекономіки, завод був найдорожчим у списку приватизації — $720 млн із чітким колом потенційних покупців. Далі кожна оцінка лише зменшувалася, а схеми та корупція підточували підприємство. 

Володимир Ланда

старший економіст Центру економічної стратегії

«Така ціна зволікання. Схеми давно описані журналістами і НАБУ. Висновок очевидний: держпідприємства, окрім кількох стратегічних, мають приносити податки, а не збитки. Але слід не допустити сумнівних інвесторів до процесу», — застерігає експерт. 

Президент Асоціації міжнародних експедиторів України Віктор Берестенко в коментарі Latifundist.com висловив думку, що нова спроба продажу виглядає «імітацією бурхливої діяльності». 

Віктор Берестенко

президент «Асоціації міжнародних експедиторів України», співзасновник ГК ITL

«Мені важко оцінити компанію, яка вийде на аукціон і висловить бажання щодо приватизації. Як можна прорахувати бізнес-модель, не розуміючи собівартість вироблення продукції і наслідки від потенційних влучань в припортовий? До кінця війни цей обʼєкт не запрацює? Коли це відбудеться? Я вважаю, що це показує на тему від чергового «потужного» премʼєра», — каже Берестенко. 

Директор «Консалтингової групи А-95» Сергій Куюн вважає, що таким чином держава визнає свою неспроможність управляти подібними активами. Хоча є позитивний досвід — «Укрнафта». На думку експерта, проблема не у способі управління — державному чи приватному, а у людях, які ним займаються. Також Куюн вважає, що ціна на об'єкт занижена. 

Сергій Куюн

директор «Консалтингової групи А-95»

«Реально 4,5 млрд грн за такий завод, мені видається, це дуже дешево. Ну і фактично держава змушена розписатися в своїй неспроможності управляти таким активами. Вважаю, що зараз не самий кращий час для продажу таких активів», — каже експерт.

У Case Ukraine переконані, що ОПЗ перетримали у держвласності, і сьогодні це непривабливий актив під постійною загрозою обстрілів. «Його хіба що купить стратегічний інвестор, але не за таку ціну й з такими ризиками та боргами», — припускають експерти.