Якщо у світі є голод і ринки, де треба їжа — там наше місце, — Микола Демчак
Джерело фото: Latifundist.com / Олександр Стасюк
Часто доводиться чути, що українські продукти агропереробки ніхто на зовнішніх ринках не чекає. Мовляв, і до європейської якості треба ще дотягнутися, і не факт, що наші товари конкурентоспроможні. Але чи насправді це так?
Директор компанії «Сій Добро» Микола Демчак переконаний, що це — застарілий наратив. Виробництво м'яса й молока у західноєвропейських країнах скорочується. А Африка і країни Південно-Східної Азії можуть стати просто оазою для європейських і українських продуктів агропереробки.
Які нові тенденції в українському тваринництві? Які виклики треба здолати новачкам цієї галузі? Як молочарство з соціального перетворюється на успішний бізнес-проєкт? Коли вигідніше побудувати комбікормовий завод, аніж купувати готові корми? Які перспективи відкриваються перед українськими аграріями? Про це поговоримо на Latifundist.com
Тваринницька ферма: бізнес чи соціальний проєкт?
Latifundist.com: Миколо, коли вас запитує недотична до агро людина, чим ви займаєтесь, що відповідаєте?
Микола Демчак: Буваючи в різних куточках України, я побачив таку закономірність: де є аграрні підприємства з тваринництвом, там є і село. Тваринницьке підприємство, а особливо — молочне, завжди прив'язане до громади. Воно дає робочі місця, утримує дитячі садки і школи, чистить дороги. А якщо це чисто рослинництво — велика габаритна техніка заїхала, посіяла, зібрала, на елеватор поклала і все. От ми працюємо для того, щоб українське село зберігалося. Я вважаю, що тваринництво є одним із фундаментальних каменів, на якому стоїть українське село.
Latifundist.com: Куди зараз рухається галузь?
Микола Демчак: Йде тенденція до укрупнення підприємств. Раніше, наприклад, були ферми на 300-400 корів дійного стада. Таких буде все менше. Вони або рухатимуться в сторону до нуля, або до тисячі голів. Це пов'язано з багатьма факторами, передусім рентабельністю.
Latifundist.com: Укрупнення відбувається за рахунок малого виробника, який відмовляється від тваринництва, чи хтось органічно зростає?
Микола Демчак: Сьогодні дзвонив мені клієнт, де працює наш завод, каже: «Ми тут взяли ще одне підприємство на тисячу корів. Треба, щоб приїхала бригада, зробила ТО, поміняла запасні частини, якщо це потрібно». Ось так і укрупнюються. Якесь підприємство відмовилось від виробництва, а вони забрали, бо мають досвід і вміють працювати із молочними фермами.
Latifundist.com: Хіба вже немає місця для ферми на 50 корів?
Микола Демчак: Я вважаю, що на українському ринку є місце підприємствам різної величини. Але малим підприємствам дуже важко конкурувати з великими по собівартості виробництва молока. Втім, вони могли б виготовляти вузькоспеціалізовану продукцію. Наприклад, сири. Тобто зайняти окремий сегмент ринку.
Latifundist.com: Чи багато з'явилося новачків в галузі?
Микола Демчак: Здебільшого рідкість, коли підприємство, яке раніше займалося просто рослинництвом, починає тваринницький напрямок. «Визначальною картою» є людський фактор і традиції виробництва.
Коли підприємству потрібен власний комбікормовий завод?
Latifundist.com: Хто ваш клієнт? Який його портрет в поголів'ї, в масштабах?
Микола Демчак: Оскільки підприємства укрупнюються, у нас набагато більше стало запитів на продуктивність комбікормових ліній на 5-7-10 тонн на годину. А до війни запити були в межах 3-5 тонн за годину.
Latifundist.com: Коли компанії потрібен власний комбікормовий завод, а коли цікавіше просто купити корми на ринку?
Микола Демчак: Виробляти власний комбікорм завжди вигідніше. Ви впевнені в його якості, ви знаєте, що ви там зробили. Ціль роботи великих комбікормових заводів з продуктивністю 30-40-50 т/год, звісно ж, як і для будь-якого виробництва — це заробити грошей. А виготовляти власний комбікорм завжди дешевше, яке б це не було обладнання.
Latifundist.com: А як економія виглядає у цифрах?
Микола Демчак: Минулого року різниця у вартості покупного комбікорму і власного виробництва становила 2 тис. грн на тонні. Якщо підприємство виготовляє, припустимо, 20-25 тонн на день, то виходить 40-50 тис. грн економії, а в розрізі року — це мільйони.
Latifundist.com: Ви якось казали, що в середньому окупність власного комбікормового заводу становить 2,5-3 роки. За якої кількості поголів'я треба будувати власний завод?
Микола Демчак: Зазвичай, молочні підприємства до 200 корів виготовляють комбікорм власними силами. Якщо на добу потрібно 6-8 тонн, можна обійтися не заводом, а якимось простішим цехом. Що стосується птахівників, то підприємства до 100 тис. курей часто купують вже готовий комбікорм. Але коли падають ціни на продукцію, вони від цього дуже страждають. Багато хто не переживає періоди низьких цін. Свинарі — 50 на 50.
Але жоден із замовників ще не сказав: «Навіщо ми побудували такий великий завод?».
Latifundist.com: Скільки займають корми в структурі готової продукції?
Микола Демчак: В свинарстві 65-70%, у птахівництві плюс-мінус так само. В молочному виробництві — трошки менше. Там велику роль відіграють якісні грубі корми — силос, сінаж.
До речі, Україна могла б пишатися своїм своїми молочними підприємствами, що отримують 5-6 тис. літрів молока на рік тільки на якісному сінажі і силосі. У нас вже багато молочно-товарних ферм, які перетнули позначку 10 тис. літрів на корову на рік. Це показники топових німецьких підприємств.
Latifundist.com: Який ваш найменший клієнт?
Микола Демчак: У птахівництві це підприємство на 120 тис. курей-несучок. Вони виготовляють 12-14 тонн комбікорму на день. В молочному напрямі — підприємство в Київській області на 600 корів.
Для України тваринництво — величезний шанс
Latifundist.com: Ви представляєте німецького виробника обладнання Buschhoff, спілкуєтесь з місцевим ринком. Як там розвивається тваринництво?
Микола Демчак: Один з наших партнерів — із землі Баден-Вюртемберг із столицею у Штутгарті. Років 10 тому вони були забезпечені продукцією свинарства на 110%. Зараз — на 35%. Раніше 10% своєї продукції продавали в інші землі Німеччини або експортували. Тепер імпортують 65% свинини. При цьому людей там менше не стало. Але свинарство перемістилося в Чехію, Польщу, інші східноєвропейські країни.
Latifundist.com: А причини?
Микола Демчак: Не хочуть люди займатися фермерством. Аграрний сектор в Німеччині витісняє ще й біоенергетика. За рахунок державних дотацій біогазові станції почали платити таку велику орендну плату, що фермерам стало невигідно займатися свинарством. Вони не могли конкурувати з біогазом. Тому кукурудзу почали вирощувати не на зерно для свиней, а на силос для біогазових станцій.
Latifundist.com: Недавно гендиректор «Агро КМР» Клеман Кусан розповідав, що у Франції діти не хочуть успадковувати батьківські ферми, через що ті занепадають.
Микола Демчак: Особливо важко тим, хто працює на молочних фермах. У 5:30 прокидаєшся на перше доїння, останнє — пізно увечері. Люди хочуть легшої роботи.
Тому для України величезний шанс — розвивати тваринництво і біоенергетику. У нас величезні простори полів, немає великої конкуренції всередині галузі.
Latifundist.com: А ви, до речі, думаєте в біоенергетику йти?
Микола Демчак: Ми частково в ній працюємо. Сегментарно постачаємо обладнання: насоси і міксери для біогазових станцій. Наш партнер — німецька компанія Eisele, яка більше 100 років на ринку Європи.
Latifundist.com: Найбільше Михайло Кобченко з «Докучаєвських чорноземів» любить говорити, що відходи треба перетворювати в доходи. Ви маєте обладнання для гноєвидалення. Як розвивається ця ніша?
Микола Демчак: Дуже довгий час в Україні гній сприймався як щось зайве і нікому не потрібне. Тільки останні 3-5 років вони почали розглядатися як певний бізнес-проєкт.
В лінійці гноєвидалення ми маємо насоси, міксери та сепаратори. Для систем транспортування гною від лагуни до поля у нас є партнери, які готові ці проєкти реалізовувати. Але поки що в Україні таких проєктів немає. Це одна із можливостей нашого росту.
Latifundist.com: Два роки тому ми були у господарстві «Промінь» на Миколаївщині. Вони взагалі побудували «гноєпровід» по своїх полях і там все прекрасно рахується.
Микола Демчак: Вони дуже інновативні. Про такі системи я чув років 15 тому від австрійців. Але ж там поля менші. Тоді намагалися обраховувати рентабельність таких систем для України. І я дуже радий, що в нас є підприємства, які все-таки ризикують і роблять отакі кроки.
Переробка: куди продавати продукцію?
Latifundist.com: Внутрішній ринок малий, а конкурувати на зовнішніх ринках з продуктами переробки складніше, ніж з зерном. В Європі нас не дуже чекають. Як знайти своє місце під сонцем?
Микола Демчак: Держава, Мінагро і галузеві асоціації мають лобіювати інтереси українських виробників. Якщо у світі є голод і ринки, де треба їжа — там наше місце.
Нам, дійсно, важко конкурувати з європейцями — вони захищають свій ринок. Було б ідеально зробити великий ринок, де ЄС всіма своїми силами, в тому числі з Україною, торгує на зовнішніх ринках: Африки, Азії, Океанії. У всіх цих південно-східних регіонах ні спеціалістів, ні земель, ні сильного тваринництва немає.
Latifundist.com: Ви здебільшого працюєте з молочниками. Бачите перспективу експорту наших молочних продуктів?
Микола Демчак: У листопаді 2024-го року на Міжнародному молочному конгресі говорилося, що у нашої молочної продукції супер великі перспективи на світовому рівні. Попит на молоко з кожним роком зростає. Звідки його взяти? Дуже мало джерел. Балтійські країни вичерпали свій потенціал виробництва. Австралія, Нова Зеландія його мають, але не хочуть виготовляти більше. Європа — це закритий ринок, те, що виготовляє, сама і споживає. Америка, Канада останнім часом знизили експорт. Тому для України шанси просто величезні.
Latifundist.com: Щойно запитав ChatGPT, що він думає про рентабельність тваринництва в 2025-му році, ось що відповів «прогнози щодо стабільності тваринництва в Україні на 25-й рік залишаються невизначеними. Для покращення ситуації, виробникам варто зосередитись на оптимізації витрат, підвищенні ефективності виробництва та адаптації до змін на ринку». Як вам відповідь?
Микола Демчак: Буду говорити зі своєї оптики. У нас проектів вистачає. Зараз найбільше — на молочних підприємствах. І запити на будівництво молочних ферм ростуть. Українські аграрії — це люди, які постійно інвестують. Постійно.
Latifundist.com: Скільки зараз проектів в роботі?
Микола Демчак: Станом на зараз почався монтаж другого проєкту за 2025 рік, який є перехідним. Раніше ми з грудня заходили в січень з 3-4. Нині маємо більше 8 проектів.
Latifundist.com: Роботи не менше, ніж до війни?
Микола Демчак: Більше. Не можу сказати, що це якось відображається в цифрах, але я дуже радий, що тваринництво розвивається. Не через те, що ми продаємо комбікормові заводи. Це все — інвестиції, які залишаються в Україні, це все розвиток українського села.
Latifundist.com: Комбікормові заводи — це 90%+ у вашому портфелі проєктів?
Микола Демчак: 85-90% це комбікормові заводи. Цього року більше половини — на молочних фермах. Але ситуація з року в рік змінюється. Через АЧС проекти від свинарів трішки впали в минулому році, але вже зараз клієнти, з якими ми вели перемовини попередні роки — повертаються до обговорень потреби у власному заводі.
Комбікормовий завод господарств «Ситний Двір» і «Подільський бройлер» на Хмельниччині
У нас, до речі, дуже класний був проєкт в минулому році на свинокомплексі. Через ризик АЧС нам була поставлена задача мінімізувати людський фактор. Щоб люди, які доставляють компоненти, і люди, які працюють на виробництві комбікорму, не пересікались. А комбікорм автоматично доставлявся до приміщень свинокомплексу.
Latifundist.com: Нещодавно спілкувався із фермерським господарством на Львівщині. Там задумувалися про те, щоб з нуля зайти в птахівництво. Але подивилися, скільки за рік війни відкривалося пташників і зрозуміли, що дуже висока конкуренція. Ви теж помітили таку історію?
Микола Демчак: У 2022 році було дуже багато запитів на птахофабрики. Але, я повертаюсь до того, що я говорив раніше: ті, в кого є люди, досвід — набагато сильніші. Вони легше проходять нижні точки. Коли ціна низька, вони виживають. Новачки, на жаль, закриваються, бо не знають, що робити в таких моментах.
Latifundist.com: Якою буде «Сій добро» через три роки?
Микола Демчак: Мені б дуже хотілося, щоб ми і далі працювали в такому темпі. Тенденція йде до того, щоб повністю здавати об'єкт «під ключ». Будівельна складова — наступний етап нашого розвитку.
Latifundist.com: У вас не трапляється відчуття, що ви наче герой фільму «Інтерстеллар»(Американсько-британський науково-фантастичний фільм, знятий режисером Крістофером Ноланом. Вийшов у прокат у 2014 році.), коли земля йде з-під ніг: зміни клімату, штучний інтелект, повальна роботизація?
Микола Демчак: Є відчуття, що навкруги страшна турбулентність. Світ загалом на порозі якихось змін. Але, як казав Шевченко, «нам своє робити».
Костянтин Ткаченко, Віолетта Громова, Latifundist.com
