Юрій Дробязко: Не рахую ефективність в EBITDA з гектара. Я керуюся своїми відчуттями
Джерело фото: Latifundist.com
Чи зникне тваринництво в Україні — і чи нормально, якщо на полях залишаться лише кукурудза й соняшник? Це одне з питань, які ми поставили Юрію Дробязку. Як завжди, розмова з ним була повна несподіванок і гострих суджень. У другій частині інтерв’ю ми поговорили і про тварин, і про людей, і про банківські відсотки, і про трикутник повноважень держави.
Latifundist.com: Як ви ставитеся до програми 5-7-9%?
Юрій Дробязко: Я особисто не взяв жодного такого кредиту. Мені було соромно. Хто оплачував це «свято щедрості»?
Latifundist.com: Держава. Для багатьох аграріїв вона стала порятунком під час війни.
Юрій Дробязко: Порятунком від чого? Від банкрутства, яке загрожувало фермеру? Так, це порятунок. Але чому фермера хтось має дотувати? По суті, люди брали в кредит певну суму, а повертали менше, ніж узяли. Як би там не було, ціни на агроринку все одно корелюють із курсом валюти.
Звісно, так можна вести бізнес. Взяв $100, потім курс долара в країні подвоїться, ти погашаєш кредит, але фактично повертаєш лише $50. Молодець! І хто оплатить різницю? Усі ми й оплатимо. Тому у нас у країні ні на що не вистачає грошей, включно з обороною.
Latifundist.com: Той же Дональд Трамп ще під час своєї першої президентської каденції виділив $20 млрд на підтримку фермерів. Щоправда, щоб врівноважити наслідки тарифних воєн, які сам оголосив. А загалом програми підтримки існують в багатьох країнах.
Юрій Дробязко: А хто в Аргентині підтримує фермерів? Чи у Бразилії? Пригадуєте, у чому саме полягала підтримка фермерів від Трампа? Він оголосив: хто не вирощуватиме нічого на 20 млн акрів — отримає компенсацію. Чи можна це назвати підтримкою фермерів і агровиробництва? Насправді мета була зовсім інша — скоротити виробництво і підняти ціни на біржі. Що спільного у цієї програми з 5-7-9%, яка напряму фінансується державою, після чого виникає питання: «А де нам узяти гроші на закупівлю зброї, на армію?».
В тій же Аргентині аграріям ніхто не дає дотацій. Навпаки, у них жорстко забирають прибуток. Доїли, доїли, душили, душили. А вони все одно живуть і нормально працюють. А чому в Україні аграріям потрібно доплачувати? Хороше ж питання.
Latifundist.com: Але й фермери можуть вам висунути зустрічні претензії. Наприклад, апелювати до того, що підтримують в селі інфраструктуру, соціальне життя, а ви там буваєте лише наїздами.
Юрій Дробязко: Скажіть, а що хорошого для села зробив сам фермер? Хто ремонтує дорогу? Я ремонтую дороги, перекриваю дахи, забезпечую людей дровами, вставляю вікна і роблю всяке різне. А фермер нічого не робить. Більш того, якби не єдиний податок, він, мабуть, і землю брав би в «чорну оренду» за готівку. Ну то чим такий фермер корисний для села? Звісно, є винятки. Але в 90% випадків дрібні фермери саме такі.
Latifundist.com: На що вам можуть заперечити, що там, де раніше ферми працювали в 10 селах, після масштабування бізнесу агрохолдингом може залишитись умовна ферма в одному селі, а решта піти під ніж.
Юрій Дробязко: Костянтине, я на жодній фермі худобу не вирізав. У села з працюючими фермами ми не заходили. Ось у чому відмінність нашої компанії від якогось іншого холдингу.
Не буде прибутку — не бути й тваринництву
Latifundist.com: А глобально, чи може тваринництво бути дотаційним бізнесом?
Юрій Дробязко: Ні, звісно. Я проти дотацій у будь-якому бізнесі. Суть бізнесу — не в отриманні дотацій, а в створенні доданої вартості.
Latifundist.com: Але за таких умов тваринництво приречене, чи не так?
Юрій Дробязко: Принцип простий: якщо тваринництво в Україні збиткове, воно не повинно існувати. Взагалі, ніде у світі не повинно бути збиткових бізнесів. Бо нічого нізвідки не береться і нікуди не зникає. Усе, що вам додали, десь узяли. Що тут незрозумілого?
Костянтине, зрозумійте, ви людина лівих поглядів, а я — правих. І вважаю, що кожен має отримати рівно стільки, скільки сам заробив.
Latifundist.com: Я не лівих поглядів, просто вважаю, що в агро мають право на існування різні економічні моделі.
Юрій Дробязко: Я теж за право на життя, на щастя і на свободу вибору.
Що краще: сміття чи кукурудза?
Latifundist.com: Відмінність у тому, що ви зайшли в агробізнес у період, коли легко можна було концентрувати і нарощувати земельний банк? І ви казали, що мотивував вас в тому числі спецрежим для аграріїв.
Юрій Дробязко: А хто заважав усім іншим це зробити? Чи заважає зробити зараз? Спеціальний режим для аграріїв як існував раніше, так і існує — у вигляді єдиного податку. А якщо людина не може навіть організувати підприємство, що тут скажеш?
Latifundist.com: Але якщо керуватися вашим принципом, в Україні на полях у підсумку можуть залишитися тільки кукурудза і соняшник.
Юрій Дробязко: І що в цьому поганого? Краще, щоб у нас було біорізноманіття серед гір сміття і покинутих ферм?
Latifundist.com: Ви перебільшуєте. Виходить, усе, де не вирощують кукурудзу чи соняшник, — це гори сміття?
Юрій Дробязко: Не обов’язково. Просто все віджиле має померти. Чи можете ви назвати хоча б один завод — в Україні чи деінде, — який сьогодні виробляє дискові трубкові телефони? У мене колись був такий завод. І, по суті, ви наполягаєте на тому, що цей завод потрібно дотувати досі — люди ж мають працювати! Хоча фактично дискові телефони сьогодні нікому продавати. Навряд чи знайдеться багато охочих працювати на такому заводі.
Сьогодні пошук персоналу — це взагалі глобальна проблема. Я знаю людей, які зараз шукають персонал на ферму з прив’язним утриманням худоби і не можуть знайти. І зовсім не важливо, Україна це чи Америка. В Америці ситуація не набагато краща, що й зумовлює приплив у країну нелегальних мігрантів.
Маржинальність панянка примхлива
Latifundist.com: Ви колись казали, що шукаєте нішу для переробки кукурудзи. Знайшли?
Юрій Дробязко: Ні, звісно. Точніше, нішу ми знайшли. Просто поки не готові до її освоєння.
Latifundist.com: «Ерідон» будує завод із виробництва лізину. Вивчали цю нішу?
Юрій Дробязко: Давайте дочекаємося, коли він його добудує, почне випускати продукцію, і коли можна буде підрахувати, чи мало це сенс. Можливо, «Ерідон» і знайде свій ринок, але я в цьому не впевнений. У Воронежі завод із виробництва лізину побудували ще 20 років тому. Але він досі не працює.
Latifundist.com: Після слова переробка зазвичай кажуть додана вартість, загалом зараз посил, що це правильна історія, панацея для агробізнесу.
Юрій Дробязко: Насправді я вважаю, що в переробці немає такого поняття, як правильна чи неправильна історія. Усе, що приносить прибуток, — правильно. Усе, що приносить збитки, — неправильно. Відповідно, якщо переробка не приносить прибуток, вона не потрібна.
Зараз в Україні будується 11 ОЕЗ-ів. Яка це буде додана вартість? Я впевнений, що від’ємна. Фермери, можливо, дійсно отримають додатковий дохід — після запуску нових заводів. У такий спосіб власники ОЕЗ-ів доплатять за свої амбіції. А після цього — нові заводи збанкрутують. Або збанкрутують ОЕЗи, які працюють зараз, якщо не витримають конкуренції. Таке теж буває.
Latifundist.com: Якщо абстрагуватися від зернових, які нішеві культури в Україні можуть бути цікавими з точки зору переробки? Ви, якщо не помиляюся, вже працюєте з квасолею.
Юрій Дробязко: Квасолю ми не переробляємо, просто доводимо до харчової кондиції.
Latifundist.com: І на виході отримуєте хорошу маржинальність?
Юрій Дробязко: Звісно. Ми не займаємося діяльністю, яка не приносить маржинальності. Хоча насправді все залежить від сезону та інших обставин. Буває так, що ми щось робимо, отримуємо відмінну маржинальність, а потім вона зникає — через зростання конкуренції. Так, як це сталося в рослинництві. Коли ми заходили в сільське господарство, там була висока маржинальність і дуже низька вартість оренди.
Latifundist.com: А трейдери тоді заробляли по $100 на тонні.
Юрій Дробязко: І не тільки. Бо ціна оренди землі була дуже низькою. Але потім вона поступово почала зростати. І якщо зараз вона сягне, наприклад, $500-700 за гектар, жоден новий фермер за таких умов не з’явиться. Проте власник землі, пайовик, зароблятиме більше.
Тому мені не зовсім зрозуміла ваша позиція. Ви проти пайовиків і великих холдингів? І за дрібного фермера, якогось чоловіка, який прагне «нагріти» пайовиків? І при цьому ще вимагає, щоб держава йому доплатила. Клас!
Latifundist.com: Це ваша інтерпретація.
Юрій Дробязко: Але якщо серйозно подумати, так воно і є. Дрібний фермер насправді у своїх односельців не орендує землю за високою ціною. Він весь час «крутиться», думає, на чому можна зекономити. Йому заважають холдинги. Він просить дотацій. А ще каже: «Ось великі підприємства бронюють людей, а як нам забронювати?».
Latifundist.com: Дрібний фермер дійсно донедавна не міг забронювати, навіть себе. Діяла норма, що аграрій, який обробляє менше 500 га землі, не може претендувати на бронювання.
Юрій Дробязко: Ключове питання в іншому. Підприємство має бути визнаним критично важливим для держави. Воно має виплачувати працівникам зарплату певного розміру, сплачувати не нижче певної суми податків тощо. А у фермера яка зарплата? Як ви думаєте, 90% дрібних фермерів платять офіційні зарплати, роблять відрахування до Пенсійного фонду? Ні, не платять. Крапка.
Latifundist.com: Чи правильно я зрозумів вашу думку, що зараз — якщо ти володієш менш ніж умовна тисяча га землі, не купуєш насіння в білих мішках, сумнівні або вкрадені у когось ЗЗР — у тебе нема економіки? Тобто у тебе немає шансів.
Юрій Дробязко: Давайте трохи інакше. Візьмемо гіпотетичного фермера, якого ви описали. Припустимо, цього року у нього все склалося. Позаминулий рік він завершив зі збитком. Минулого року — отримав якісь середні показники. Аграрний бізнес такий — не завжди передбачуваний. Отже, чим вища конкуренція на ринку, тим менш життєздатні подібні підприємства. Я не маю на увазі майстрів — є такі люди, справжні майстри, художники, митці.
Літературна пауза
Latifundist.com: До речі, про митців. Ви ж поціновувач Леся Подерв’янського.
Юрій Дробязко: Обожнюю. Нещодавно був на його концерті, вдруге в житті. Хоча, чесно кажучи, очікував більшого. Проблема, мабуть, у тому, що я знаю всі його твори, а на концерті не прозвучало нічого нового.
Latifundist.com: А яка його п’єса, на ваш погляд, найточніше зображує сферу агро. Може, Масла до**я?
Юрій Дробязко: У Подерв’янського взагалі всі твори про наше життя. Це його творче кредо. Ви говорите про агро, а чим воно відрізняється, наприклад, від будівництва? — Нічим.
Ми також періодично щось будуємо — раніше більше, зараз менше. Але що цікаво: дрібним будівельникам, які постійно десь шабашать, щось ремонтують, ніхто не допомагає, не виплачує їм дотацій. Але вони все одно якось виживають, а деякі з часом виростають у великі будівельні компанії.
Хто спільно купує — знижку рахує
Latifundist.com: Давайте ще поговоримо про аграрний кооперативний рух. На прикладі кооперативу United Farmers, яким ви керуєте.
Юрій Дробязко: Насправді кооперативом United Farmers керує Наталія Андрушко. Просто це була моя ідея — створити кооператив. А зараз я такий самий учасник United Farmers, як і всі інші. Хіба що активніший.
Latifundist.com: Якщо проводити паралелі з Європою, у тій же Франції кооперативи — одна з основних форм ведення агробізнесу. У форматі агрокооперації проводяться і закупівлі техніки, і продаж продукції, і інші операції. А у вас кооперація обмежується закупівлями?
Юрій Дробязко: Діяльність нашого кооперативу обмежується тими речами, виконуючи які учасники гарантовано залишаться задоволені один одним. Якщо є найменша ймовірність отримання збитку чи негативних емоцій у результаті спільних дій, ми цього не робимо. Простіше кажучи, кооператив береться за виконання лише тих операцій, які успішні на 100%.
Latifundist.com: Можете навести приклад таких операцій?
Юрій Дробязко: На 100% успішна операція — це спільна закупівля. Колективно будь-який товар можна купити вигідніше, ніж кожен учасник кооперативу здатен купити окремо.
Причому на вступ до нашого кооперативу немає обмежень за розміром земельного банку. Жодних обмежень.
Latifundist.com: Але в ідеалі все-таки не менше 2 тис. га землі?
Юрій Дробязко: Неправда. Такого немає таких обмежень. Єдине побажання — якщо ваше фермерське господарство зовсім маленьке, проявіть активність — об’єднайтесь із такими ж, як ви, і займайтеся.
Ми не хочемо створювати в кооперативі велику управлінську надбудову, бо вона знищує весь прибуток, як це відбувається у французьких чи голландських сільськогосподарських кооперативах.
Latifundist.com: Тобто в Європі агрокооперативи неефективні?
Юрій Дробязко: Я не можу сказати, що вони неефективні. Але на сьогодні вони створили таку масивну надбудову, яка з’їдає все, що вони намагаються зекономити, і навіть більше.
Latifundist.com: Ви маєте на увазі бюрократію?
Юрій Дробязко: Пряма аналогія аграрного кооперативу — держава. Чим вона менша, тим ефективніше працює і менше витрачає. Але якщо держава чи будь-який інший проєкт починає інтенсивно зростати, і це зростання триває достатньо довго, у підсумку адміністрування складних дій усе з’їдає. У нашому кооперативі, на щастя, поки дуже маленьке адміністрування. І ми прагнемо так працювати і далі.
Кому прийдеться мішки ворушити?
Latifundist.com: А які ще варіанти аграрної кооперації, крім спільних закупівель, передбачені в United Farmers?
Юрій Дробязко: Більше нічого не виходить.
Latifundist.com: А ви пробували? Наприклад, спільне формування партій зерна.
Юрій Дробязко: Пробували — не виходить. Технічно це надто складно реалізувати. Сформувати партію можна лише із зерна однакової якості. Потрібно уніфікувати логістику. Під час накопичення зерна на елеваторі утворюються черги тощо.
З іншого боку, коли я пропоную учасникам кооперативу щось зробити, наприклад, привезти зерно на мій елеватор, у них одразу виникає підозра, що в цьому є мій комерційний «шкурний» інтерес. І все руйнується, навіть не почавшись.
Втім, це не заважає підтримувати учасників кооперативу з невеликим земельним банком. У нас є система підтримки дрібних фермерів, чиї господарства розташовані поблизу елеватора. Ми їм продаємо — іноді роздаємо — насіння, ЗЗР, добрива. І скуповуємо зерно. Усе це, звісно, за умови, що в фермера нормальна репутація. І поза межами діяльності кооперативу United Farmers.
Latifundist.com: Нагадайте, який зембанк зараз в кооперативі?
Юрій Дробязко: На сьогодні консолідовано 700 тис. га землі. Земельні банки учасників кооперативу — від кількох сотень гектарів до 110 тис. га. При цьому обмеження лише одне — обсяг закупівлі. Зокрема, мінімальна партія для закупівлі — один піддон (близько 40 мішків). Не таке вже й страшне обмеження, правда?
Крім того, учасник кооперативу за рік має сплатити 20 тис. грн. Сума смішна навіть для невеликого фермера. До того ж усі ці гроші витрачаються на спільні заходи: проведення зустрічей, презентацій тощо.
Latifundist.com: А які умови закупівель?
Юрій Дробязко: Якщо ти купуєш 800 мішків — тобі все привезуть прямо на твій склад. Якщо 40 мішків — доведеться самому забрати на відстані не більше 50 км від твого складу. Тобто різниця лише у вартості доставки, та й та незначна.
У кооперативі найменший учасник купує те ж насіння чи добрива за тією ж ціною, що і я. Уся суть у тому, що ціна спільної покупки нижча за ціну, за якою я можу придбати товар самостійно.
Є серед нас «ліваки»
Latifundist.com: І в цьому вся ваша вигода? Учасники проєкту Open Agribusiness також мають можливість проводити закупівлі за низькими цінами, але при цьому 80% зерна вони зобов’язані продавати «Кернел».
Юрій Дробязко: Моя вигода дуже проста. Щороку я закуповую 43 тис. посівних одиниць кукурудзи. Але максимальну знижку — 15$ — продавець надає при закупівлі 200 тис. посівних одиниць. Спільно ми такий обсяг і закуповуємо. Загалом, завдяки кооперативу, я отримую 11-15$, іноді 17$ знижки на мішку продукції.
Latifundist.com: Чув що один з наших з кооперативів думав побудувати термінал на великій воді, але коли дійшло до обговорення, всі десять раз пересварилися
Юрій Дробязко: А що стосується кооперативного будівництва, у мене було багато думок з цього приводу. Просто ще не час. Та й загалом, без самоконтролю перспектив розвитку кооперативу, він, напевно, давно б уже розвалився. Як тільки ми наймемо серйозного, нормального менеджера, він одразу почне будувати структуру управління, і все розвалиться.
Latifundist.com: Тобто можна давати оголошення, що ви шукаєте людину, яка все зруйнує?
Юрій Дробязко: Ні, оголошення давати не треба, але з прогнозом наслідків я згоден. Найманий менеджер побудує велику структуру, яка з’їсть увесь прибуток.
Latifundist.com: Знаєте, у теорії менеджменту є таке поняття, як «ефект автобуса». Спрощено, якщо якогось одного учасника компанії збиває автобус, відбувається крах усієї компанії. Тобто якщо хтось випав із робочого процесу — усе, фініш.
Юрій Дробязко: Згоден на 100%, аграрний кооператив такого стресу не переживе. Тому мені й доводиться якось стежити за собою. Я навіть кинув палити.
Як кинути палити?
Latifundist.com: Три поради від Юрія Дробязка, як кинути палити.
Юрій Дробязко: Усе просто. По-перше, потрібно усвідомити, що вам дійсно потрібно кинути палити. Поки глибоко цього не усвідомите — палити не кинете. Раніше, коли я кидав палити, мені цигарки «являлися» уві сні — снилося, що я палю. Зараз — не сниться. Мабуть, я дійсно усвідомив, що хочу кинути палити.
По-друге, не потрібно одразу боротися з сисним рефлексом і нестачею нікотину — купіть жуйку Нікоретте або будь-яку іншу лікувальну жуйку, що містить нікотин. Я для себе вирішив, що від жуйки відмовлюся через рік після того, як кинув палити. Залишилося ще два місяці.
Latifundist.com: А що вас спонукало кинути палити?
Юрій Дробязко: Вік. У 56 років уже складно палити і добре себе почувати.
Latifundist.com: А пам’ятаєте рекламу з 2000-х: «Після 50-ти життя тільки починається»?
Юрій Дробязко: З цим я якраз згоден. Після 50-ти у людини може бути більше можливостей, ніж у 20, і насолоду від життя вона може отримувати більшу. Але поєднувати все це з палінням уже не виходить.
Latifundist.com: Ваші активи розподілені по різних портфелях, у вас багато ділових партнерів. Ви жодного разу не обпікалися на цьому? І що для вас є запорукою нормального партнерства? Укладання всіх правил співпраці «на березі» чи щось інше?
Юрій Дробязко: Двічі у нас із партнерами виникали розбіжності, але не критичні. У партнерстві найголовніше — вести правильний облік. І не брати в партнери людей, які не хочуть приймати участь у розвитку бізнесу. Якщо партнер пасивний, від нього тобі рано чи пізно «прилетить» неприємність. Це перше. А друге — партнер повинен хоча б раз на місяць приходити і цікавитися фінансовим станом бізнесу. Тобто взяти звіт, вивчити його і розписатися.
Як це часто буває? — Зустрілися, поговорили — і все. Але це неправильно. Під час розмови вам здається, що ви сказали одне, а партнер може почути зовсім інше. Він має прочитати звіт про бізнес за попередній місяць і поставити під ним свій підпис — як у поліцейському серіалі: «З моїх слів записано вірно, мною прочитано». Тоді у вас не буде жодних «пригод» і несподіванок.
Маркер Дробязко
Latifundist.com: Коли вам потрібен новий спеціаліст у компанії, ви спробуєте залучити «суперзірку» з ринку чи самі ліпитимете її з кадрового резерву?
Юрій Дробязко: Я ніколи не брав у команду жодних «суперзірок». До того ж, я просто не бачу на ринку жодної «суперзірки», яка з ходу могла б якось покращити роботу нашого підприємства. Таких спеціалістів на ринку просто немає, оскільки АТК фактично перебуває поза ринком — далеко попереду. Ми просто бачимо цей ринок інакше.
Latifundist.com: І що виходить в «перекладі» на зрозумілу мову цифр «дебету-кредиту»?
Юрій Дробязко: Років 15-20 тому одне з ділових видань України склало перший великий рейтинг успішних аграрних компаній. ТОП-100. Компанії в цьому рейтингу ранжувалися за двома критеріями — оборотом сільськогосподарського бізнесу і офіційно задекларованим прибутком, включно з розміром виплачених дивідендів. Так от, у цей рейтинг потрапили дві мої компанії — АТК і «Агротехгарантія». Уявіть: компанії з мільярдними оборотами. І поруч із ними два, по суті, звичайні «колгоспи»: АТК на той момент обробляла 25 тис. га землі, а «Агротехгарантія» — 17 тис. га. Тим не менш, один «колгосп» посів 25-те місце, а другий — 75-те. Так от, відтоді нічого принципово не змінилося. Настільки далеко ми від усіх інших утекли — у плані ефективності агробізнесу.
Latifundist.com: А яка у вас EBITDA з гектара?
Юрій Дробязко: Ми не розраховуємо EBITDA з гектара. Я керуюся своїми відчуттями.
Latifundist.com: Погодьтесь, не зовсім традиційний маркер — «відчуття Юрія Дробязка».
Юрій Дробязко: Проте найнадійніший. Коли я проїжджаю повз якогось поля чи приходжу на якесь підприємство, мені не потрібно нічого розпитувати, ставити якісь питання. Я і так усе відчуваю, оцінюю ситуацію вже на якомусь інтуїтивному рівні. Цьому в бізнес-школах не навчать.
Краса і блиск сперечання
Latifundist.com: У вас репутація людини з жорстким стилем керівництва, такого собі «аграрного диктатора». Чи є у вашій компанії люди, які можуть вам заперечити? І взагалі, як ви ставитеся до такого стилю спілкування з персоналом і партнерами?
Юрій Дробязко: Учора ввечері я приїхав додому. Мене питають, чим я займався весь день. Відповідаю: «Сперечався, нервував і т.і.». Для мене це звичайна ситуація. Щоб люди щось зробили, ти мусиш їх у цьому переконати. Коли людина щось робить без переконання, вона робить це погано. У моєму оточенні багато людей, які зі мною сперечаються, я цьому дуже радий. І не люблю людей, які з усім погоджуються. Це підлі люди. Внутрішньо вони можуть бути з вами не згодні, але відповідають: «Окей, як скажете». Це жахлива річ. Коли ви чуєте в Україні — «Як скажете» — будьте готові до того, що ця людина вчинить якусь підлість. Я завжди сприймаю цю фразу як сигнал, попередження.
Latifundist.com: У вас ніколи не виникало бажання трохи відійти від операційної роботи? Наприклад, створити наглядову раду і зосередитися на роботі в ній?
Юрій Дробязко: Я не займаюся операційною діяльністю. Узагалі. Можу навіть назвати точну дату, коли повністю перестав займатися операційною діяльністю — 07.07.2022.
Latifundist.com: Пішли з посади гендиректора?
Юрій Дробязко: Генеральним директором я ніколи й не був. Узагалі, востаннє я отримував зарплату в 1992 році — в НДІ. Відтоді ніколи не був найманим працівником. Усі мої доходи — виключно дивіденди від бізнесу. Інших немає. Я багато працював і працюю. Але ніколи не отримував за це зарплату.
Latifundist.com: А що змінилося 07.07.2022?
Юрій Дробязко: Я повністю змінив керівництво нашої найбільшої компанії, АТК. І після цього зміг узагалі не думати про управління операційною діяльністю.
Latifundist.com: Чому саме влітку 2022 року? Це ж був самий розпал війни, коли все було незрозуміло?
Юрій Дробязко: Навпаки, саме в розпал війни остаточно стає зрозуміло, «хто є хто». Загальне розуміння ситуації в мене було й раніше, але війна додала фіксажу, і я зрозумів, із ким мені точно не по дорозі.
Дайте вмерти віджилому
Latifundist.com: У травні 2025 року в Україні заплановано проведення 10-ї ювілейної конференції Grain Ukraine. Десять років тому, у 2015 році, Україна зібрала врожай зерна — 60 млн тонн. Перед війною — понад 100 млн тонн. Завдяки чому це сталося?
Юрій Дробязко: Завдяки тому, що ми перестали триматися за старе, віджиле — дали йому спокійно померти, перетворитися на перегній і підготувати ґрунт для впровадження нових технологій. От і все. А якщо підемо в зворотному напрямку — нам кінець. Коли я постарію, мені не потрібно ставити крапельниці — я маю померти і звільнити місце для нового, більш життєздатного, сильного і красивого. Для наших дітей і онуків. І в природі, і в житті, і в світі завжди так було.
Latifundist.com: А які, на вашу думку, уроки мають винести аграрії після трьох років війни?
Юрій Дробязко: Усе те ж саме — потрібно припинити підтримувати нежиттєздатне. Відпустити всіх у вільне плавання і брати з усіх податки на оборону країни. Сильні випливуть. А старі підуть працювати за наймом. Або припинять займатися бізнесом. І ще державі потрібно припинити все регулювати.
Я вважаю, що держава має займатися трьома речами — охороною людського життя, свободи людини і приватної власності. Життя, свобода, власність — на цьому функції держави закінчуються.
Latifundist.com: Проте, коли йдеться про якісь глобальні речі, наприклад, агроекспорт, на міждержавному рівні домовитися і узгодити деталі зазвичай простіше і надійніше, ніж самостійно пробивати броню бюрократичних заслонів.
Юрій Дробязко: Повірте, самостійно я зможу вирішити це питання швидше, ніж наша держава.
50 пакістанців вам у поміч!
Latifundist.com: Якщо абстрагуватися від війни, яка все одно колись закінчиться, який ваш прогноз для агро на наступні 10 років? В умовах глобальних кліматичних змін, трансформації глобальних ринків збуту і буму розвитку технологій штучного інтелекту?
Юрій Дробязко: А в чому питання? Ви ж самі на нього і відповіли.
Latifundist.com: Це лише перерахування факторів, які впливатимуть на аграріїв.
Юрій Дробязко: Дивіться. Кількість людей на планеті все одно зростатиме. Ефективність аграрного виробництва також зростатиме. У кого не зростатиме — вилетить із човна. Технології вдосконалюватимуться, кількість різноманітних продуктів — збільшуватиметься. Але головний фактор, який нас турбуватиме, — це брак персоналу для виконання фізичної роботи. Уже сьогодні дуже складно знайти людей, які умовно готові пітніти під час роботи. Фактично на сьогодні залишилося лише чотири ситуації, коли люди готові пітніти: на пляжі, у спортзалі, в сауні і під час сексу.
Зараз це наш головний виклик і головне завдання — знайти людей для виконання фізичної роботи. Або спосіб цієї роботи уникнути.
Latifundist.com: Тобто ви готові до того, щоб імпортувати на свої підприємства робочу силу — з умовного Бангладешу чи Пакистану?
Юрій Дробязко: Я поки в позиції спостерігача. Мої знайомі якраз зараз проводять такий експеримент — завезли на будівництво 50 пакистанців. От я збоку і спостерігаю, хочу зрозуміти, чи будуть вони задоволені результатами експерименту, чи ні. А взагалі на будівництві в Україні дійсно нікому працювати: хтось виїхав з країни, хтось воює, хтось ховається від мобілізації, хтось просто не хоче відірвати свої сідниці від дивана. А всі інші вже зайняті. Хоча, що стосується агро, більша частина людей усе ж перебуває в Україні. Вони не воюють і податки не платять, лише кажуть: «Дай дотацію, дай».
Latifundist.com: Юрію Геннадійовичу, дякую за відверту розмову.
Костянтин Ткаченко, Валентин Хорошун, Latifundist.com
