Якщо в України немає сала і молока, то це вже не та Україна — Петро Лабазюк

Петро Лабазюк, генеральний директор VITAGRO
Джерело фото: VITAGRO

З 24 лютого компанія VITAGRO живе в резонансі з усім ринком — в умовах блекаутів і космічних цін на сушіння зерна, проблем з логістикою і пошуком ринків збуту зерна, ризиків перезимівлі кукурудзи і дефіциту потужностей для зберігання. На додачу до цього виклики в інших бізнесах — молочному, насіннєвому та дистрибуційному.

Але гендиректор Петро Лабазюк бадьоро каже, що поруч з військовим фронтом є продовольчий, тож аграрії не мають сидіти, склавши руки, і чекати перемоги.

VITAGRO добудовує елеватор на 50 тис. т зберігання, збільшує площі під буряком і приглядається до агропереробки. Більше про життя компанії в умовах війни говоримо з Петром Лабазюком.

Latifundist.com: Петре Петровичу, як у вас ідуть жнива, чи все зібрали?

Петро Лабазюк: Я би про це мріяв. Пам'ятаю, коли три роки тому у кінці листопада зібрали всю кукурудзу, як все зорали, скультивували, урожай склали у коморі. Як я тоді пишався собою, компанією, які ми молодці.

А зараз це проблема. У нас 10 тис. га кукурудзи все ще у полі. Погодні умови не дають збирати. Такого жовтня, як цього року, аграрії ще не бачили. Дощі, болото, які там жнива? Відчуваю, що збиратимемо навесні. У нас такий досвід колись був.

Але шукаємо позитив. Це десь допоможе в економії електроенергії.

Latifundist.com: За вашим досвідом, які втрати по урожайності після перезимівлі?

Петро Лабазюк: Якісь 2-3%, що некритично. Воно десь перекриється на відсотку вологості. Тут ще важливо, аби у поля не зайшли дикі кабани.

Latifundist.com: У вас і таке буває?

Петро Лабазюк: Аякже. Багато полів межують з лісами. Пригадую випадок, як на Кам’янеччині, у заповідній зоні, стадо кабанів наше поле кукурудзи довжиною в два кілометра витоптало і знищило. І це за ніч. Але то природа, вони теж жити хочуть.

До речі, якщо заговорили про живність — цього року на моїй пам'яті не було такої кількості диких гусей. Лисиць багато.

Latifundist.com: Схоже, це так природа очистилась від росіян, що живність відчула свободу.

Петро Лабазюк: Ми їх ще навчимо і відправимо спецпідрозділами на росію.

Latifundist.com: Біолабораторії в дії. Петре Петровичу, якщо вже заговорили про війну, які перші управлінські рішення приймали 24 лютого?

Петро Лабазюк: Перші сигнали про початок війни пішли зі Старокостянтинова, де знаходиться аеродром, що став однією з перших цілей ворога. Ми ж якраз знаходимося поруч. Я почав обдзвонювати Рівненщину, Хмельниччину, де наші господарства знаходяться. Організував селекторні наради та особисті зустрічі з трудовими колективами, спробував підтримати, заспокоїти та підбадьорити.

Основна думка — все в руках ЗСУ, у нас сильна армія, але поруч з військовим фронтом є аграрний, ми відповідаємо за продовольчу безпеку країни. Тож ми теж не маємо сидіти і чекати перемоги. За півтора тижні об’їхав всі підприємства, зустрівся з усіма працівниками. Гадаю, більшість прислухалась.

Latifundist.com: По скільки годин тоді спали? 

Петро Лабазюк: У аграрія і у мирний час сон короткий, особливо у жнива. У перші тижні ми вночі проводили польові роботи, треба було закривати вологу, тому був і вночі на зв'язку з командою. Команді було важливо, що керівництво з ними.

Latifundist.com: Недавно Артем Бєлєнков розказав, як ще у грудні минулого року був упевнений, що війна розпочнеться. Зараз картає себе, що не приймав тоді якихось менеджерських рішень, аби переналаштувати компанію. А ви допускали, що війна почнеться?

Петро Лабазюк: Я людина, недалека від Збройних сил. Відслужив строкову службу, в 2004 році звільнився у званні капітана, щоправда з лав МВС. Розуміння і навіть побоювання, що вторгнення може статися, звісно, було. Та і працівники задавали питання «Петро Петрович, щось буде?». Відповідав, мовляв, «козаки, впевнений, що все буде добре». Хоча всередині йокало.

Але я не міг того показати команді. Бо не хотів допустити паніки. З точки зору бізнесу ми були забезпечені ресурсами, багато що з осені закупили. Та і загалом у закупках трохи забігали наперед, ніж зазвичай.

Якщо говорити по-простому, ми мали дати відчуття, що компанія працює, працівникам показати, що вони отримують зарплату, а громадам, що соціальні проєкти далі фінансуються. Ми не мали права щось зупинити або недофінасувати.

Latifundist.com: Молочний напрям у перші місяці війни підтримав багатьох аграріїв, бо на тлі заблокованого експорту давав живі гроші. І багато хто подивився на тваринництво під іншим кутом, не просто як другорядний чи соціальний напрям. Як у вас з цим?

Петро Лабазюк: У нас тваринництво ніколи не було другорядним. Більше того, мали у планах добудувати свинокомплекс, збільшувати поголів'я, власне відтворення розвивати. Аналогічно — скотарство. Так, ми десь рахуємо це як соціальний проєкт, бо це робочі місця, податки.

Моя думка така, що якщо в України немає сала і молока, то це вже не та Україна. Ці продукти мають бути в достатку.

Latifundist.com: Напевно, не помилюся, коли скажу, що логістичних термінів у вашому лексиконі стало більше. 

Петро Лабазюк: Не помилитесь. Ми завжди до логістики ставилися спокійно. Звикли, що у вагони завантажили, взяли перевізника, відправили в Одесу і забули. Цього року слово «логістика» стало чи не головним.

Переналаштували нові шляхи збуту. Може, десь не так швидко, як хотілось, але створили логістичні центри, відкрили логістичні відділи. Довелося багато вчитися, набивати гулі. А як інакше? Тут світ перевернувся догори ногами, аграрії до цього не завжди були готові, але швидко переналаштувалися.

Latifundist.com: Ви працювали по Дунаю. Як вам цей досвід?

Петро Лабазюк: Так, освоїли Дунай, одними з перших відправили на Румунію судно з соняшником. Я особисто три дні сидів там і вивчав всі процедури. Здавалося б, усе прорахували, домовились на всіх етапах — пішли обстріли Білгород-Дністровського мосту. Довелось везти автотранспортом. І так виклик за викликом.

Ну і ціна. Логістика тепер основна складова собівартості. Раніше в Одесу возили тонну зерна за 650 гривень, тепер це 3,5-4 тис. Але нічого, навчилися, і не гірше європейців працюємо.

Latifundist.com: У плані логістичних рішень?

Петро Лабазюк: Так, бо ми працювали переважно по залізниці. А тепер можемо прокладати широкі маршрути через авто в Європу. Наші автомобілі не були пристосовані до тих вимог, але і тут освоїли.

Latifundist.com: Згадали залізницю. На Ізові ваші вагони постояли?

Петро Лабазюк: Скажу більше — і досі стоїмо.

Latifundist.com: У які країни везете зерно? 

Петро Лабазюк: Дуже широка географія — Польща, Румунія, Болгарія, Італія. Кому що потрібно, соя — Італія переважно, в Румунію — кукурудза. Залежно від того, куди потім воно йде.

Latifundist.com: Можливостями зернового коридору скористалися?

Петро Лабазюк: Пробували, але не дуже вийшло. Коли ми зібралися, у коридорі вже стояли черги, більшість наявних суден зафрахтували. Плюс нестабільність коридору. На другий день після підписання зернової угоди обстріляли Одесу. Я якраз був у ті дні в Одесі і то все бачив.

Latifundist.com: На пікові роботи по Дунаю подумували щось прикупити в Ізмаїлі? 

Петро Лабазюк: Ми вивчали це питання. Але вирішили не купувати, а орендувати там склади і майданчик. Не купували, бо не було розуміння, як ця інфраструктура буде розвиватися у подальшому.

Latifundist.com: Марія Сітак з компанії «ОССОЙО» розповідала про космічні ціни на елеватори в сусідніх країнах. Що саме український бізнес перегрів ціни. Ви приглядалися до елеваторів за кордоном?

Петро Лабазюк: Також аналізували ці варіанти, навіть зараз розглядаємо. Щоб мати у якійсь країні і зберігання, і перевалку. Але ринок, дійсно, перегрітий.

Latifundist.com: Як ситуація з насіннєвим напрямком? Багато компаній скоригували свої площі, від тої ж пшениці багато хто відмовлявся. 

Петро Лабазюк: Важкий рік для насіння. Півтори тисячі тонн непроданої насіннєвої пшениці ми переводимо у фураж. Несемо збитки, хоча мали тут великі плани. У нас якраз було багато клієнтів з Миколаївщини, Одещини, Кіровоградщини, чимало Харківщина купували. Когось напряму війна зацепила, хтось через економіку міняє сівозміну. Розуміємо — форс-мажор.

Ячмінь також переводимо у фураж. Раніше аграрії купували еліту, супереліту, самі вирощували, щоб потім продавати. Зараз цим «не бавляться», суто для себе вирощують.

Latifundist.com: А як у вас зі сівозміною, чого стало більше, а чого навпаки скоротили? 

Петро Лабазюк: Збільшили площі під цукровим буряком до 3 тис. га. Так, важка, дорога культура. Але український цукор був, є і повинен бути. Чим він ще цікавий? Бо кожен етап виробництва відбувається в Україні, податки тут осідають. Це цікаво і пайовикам, люди хочуть цукор.

У нас є навчені агрономи, які вміють працювати. Я завжди казав, що перевіряти кваліфікацію агронома треба буряком.

Latifundist.com: Бачив, що ви збільшили посіви пшениці. Хоча ринок, як уже казав, навпаки скоротив площі під нею. Яка ваша мотивація?

Петро Лабазюк: На початку великої війни у нас було менше пшениці, більше кукурудзи. Але ми прийняли стратегічне рішення — збільшити посіви пшениці. Бо це впевненість, що буде хліб. Люди, коли бачать хліб у коморі, то впевнені у майбутньому. Плюс ми розраховуємось пшеницею з пайовиками.

А ще не забувайте, що пшениця — це кормова база свинарства. Ми одні з найбільших виробників мяса свинини в Західній Україні.

Latifundist.com: А нові культури сіяли, умовну гречку, дефіцит якої був на ринку? 

Петро Лабазюк: Так, посіяли гречку, у межах 300-400 га. Правда, багато хто посіяв її цього року. Тепер питання, куди продавати.

Посадили овочевий набір на 60 га — картоплю, моркву, капусту, цибулю. Через тимчасову окупацію Херсонщини, розуміли, що запит ростиме. Плюс ми допомагаємо цими продуктами по соціальній лінії — школам, садочкам.

Latifundist.com: А як щодо ярих культур? Багато хто наступного року сіятиме менше кукурудзи і більше соняшнику. 

Петро Лабазюк: У нас є невелика переробка соняшнику, олійно-пресовий цех на 150 т соняшнику. Але ми точно не будемо переходити на соняшник. Бо це заважатиме сівозміні, плюс захворювання грунтів. Тобто на один рік перспективно, а потім вийде боком. Що стосується кукурудзи, то її будемо менше сіяти, передусім через витрати на сушіння. Це газ, електроенергія — купа нюансів.

Latifundist.com: Багато компаній працюють з двома-трьома маржинальними культурами. Так, у вас насіннєвий завод і десь змушені вирощувати багато культур. Але чи не було спокуси сіяти умовну сою чи кукурудзу? Це і простіше, і. . .

Петро Лабазюк: …І економіка цікавіша. Але ми не тільки на економіку дивимось. Наш головний фонд — це люди. У компанії 4 тис. працівників. Так, це збільшена заробітна плата, це навчання працівників, контроль, але це також податки, це зайнятість людей.

Latifundist.com: Але ж ви займаєтесь бізнесом, а не благодійністю. Соціальна відповідальність бізнесу — це вже обов'язок, а не мода. Але чи не лукавите, коли апелюєте до людей?

Петро Лабазюк: Розумію сумніви. Але буквально один приклад, аби не сумнівались. Ми ніколи не закривали зернотоків, ферм, не займались укрупненням, масштабуванням. Хоча, дійсно, у цьому є економічний резон. Просто ми коли заходили у села, то обіцяли зберегти у такому вигляді, і обіцянок дотримуємось.

Latifundist.com: Ви згадали елеватори. Компанія до великої війни будувала кілька об'єктів. Як з ними ситуація?

Петро Лабазюк: Добудовуємо елеватор, готуємось до здачі. Дійсно, почали закладати ще до війни. А як почалась, то всі підрядники роз'їхалися рятувати родини. Три місяці нічого не робилося. Були нюанси і з обладнанням. Той же «ЮгЕлеватор», які працюють у Миколаєві. Я говорив з власником, який казав, що нічого не можуть поставити через постійні обстріли.

Думав, що вже елеватора нам не бачити. Але з часом зібрав підрядників і попросив дати гарантії, що якщо поставлять обладнання, ми відновлюємо проект. Так і сталося. Ми не мали права опускати руки. Ну, і це була вимога часу, бо врожай не було куди дівати.

Latifundist.com: А якої потужності елеватор?

Петро Лабазюк: 50 тис. т.

Latifundist.com: Нагадайте, скільки у вас сумарно з ним буде потужностей зберігання?

Петро Лабазюк: Разом зі сертифікованими складами 420 тис. т.

Latifundist.com: А цього достатньо для свого врожаю? Чи, можливо, добирали ті ж рукава?

Петро Лабазюк: Ми одними з перших в Україні почали працювати з рукавами, ще у 2006 році. Як зараз пам'ятаю, порадила нам їх компанія «Агросем». Спробували — сподобалося. Хоча критиків було багато. Мовляв, як це, там же зерна не видно, як побачити якість. Але з кожним роком ми збільшували їх кількість. У нас на полях є спеціальні майданчики для рукавів. Цього року, дякуючи міжнародним програмам, державі, отримали в якості допомоги такі рукави.

Latifundist.com: Тетяна Алавердова з HarvEast казала, що для соняшника це не найкраще рішення.

Петро Лабазюк: З соняшником загалом треба бути акуратним в плані зберігання у закритому просторі. Зокрема, і у рукавах. Кукурудзу можна покласти хоч вологою, потім забрати і досушити. Не буде ні запаху, ніяких проблем. А у соняшника можуть впасти якісні показники — кислотне число, а передусім олійність.

Latifundist.com: Пристосували бізнес до блекаутів?

Петро Лабазюк: Пристосувалися. Наприклад, насіннєвий завод працює лише уночі. Частину елеваторів раніше забезпечили генераторами, а після початку великої війни додатково придбали. Купували, де могли — у Польщі, в Австрії і т.д. Генератори від 200 кВт до 1 мВт.

Але генератори — це не гарантія ефективності, що все буде добре. З ними електроенергія раза в 3-4 дорожче. Важко, але розуміємо, що цей час треба пережити без зупинки.

Latifundist.com: А по тваринництву, багато процесів залежить від електроживлення?

Петро Лабазюк: На корівниках легше, хоча і там чимало процесів автоматизовано — у кого доїльні зали, у кого молокопроводи — це все електроенергія. Але основне навантаження — тричі на день, коли йде доїння.

У свинарстві ж це безперервний процес, там багато нюансів, це постійна вентиляція, має триматися одна температура. Я вже мовчу, власне, про світло, яке має бути завжди.

Latifundist.com: Ви маєте олійно-пресовий цех. Маєте ще плани у переробці?

Петро Лабазюк: Є плани. Маємо тваринницькі ферми, значить потрібен забійний цех. Уже готові конкретні проекти. Але нехай трохи стабілізується ситуація в країні. У садівництві вивчаємо як заморозку ягід, так і переробку у соки, джеми. Але до війни це був один ринок, зараз — інший. У молочному напрямку поглядаємо на молокозавод. Хай це буде невеликий, локальний, але теж цікаво.

Йдемо далі. Ми вирощуємо історично гарбузи. А це чудова ніша для виробництва олії. Так, її мало споживають в Україні, але це річ перспективна. Вона навіть використовується у медицині.

Latifundist.com: А як щодо біометану?

Петро Лабазюк: Не просто поглядаємо, а дуже серйозно до нього підходимо. І вже маємо проектні рішення. Але скажемо пізніше, коли буде конкретика.

Latifundist.com: Всі чекають, що наступний рік буде ще складніший. Зараз якраз іде процес бюджетування. До чого готуєтесь?

Петро Лабазюк: Готуємо резерви. Маємо кредитні лінії, але з отриманням нових буде складно. Тож подумуємо над тим, щоб працювати на оборотних коштах.

З добривами буде складно, їх ціна виросла в 3-4 рази. Доведеться десь економити, врізаємо норми внесення. По насінництву буде непросто. Що стосується тваринництва, то раніше ми завозили нетелів з-за кордону, тепер більш працюватимемо над власним відтворенням. Багато буде нюансів.

Latifundist.com: Скільки ваших працівників у лавах ЗСУ?

Петро Лабазюк: 380 чоловік, всім допомагаємо. Люди, які вчора були на тракторах, сьогодні на танках. Чи ветеринар, який став снайпером.

Latifundist.com: За час війни відвідували думки виїхати за кордон? Звісно, якби була можливість.

Петро Лабазюк: Ні, в Україні багато цінного, що мене тримає. Сім'я, батьки, могили предків. А ще — робота. Коли у полі одночасно працюють десяток комбайнів, всі метушаться, то, напевно, мій стиль життя і найбільша втіха.

Костянтин Ткаченко, Latifundist.com