Совок в армії, служба з Маркусом та кулеметники на ярмарці вакансій. Артем Бєлєнков про 9 місяців в ЗСУ
24 лютого засновник SmartFarming Артем Бєлєнков змінив піджак на однострій. Був командиром кулеметного взводу, брав участь в боях під Бахмутом. Далі став командиром роти, а зараз тимчасово виконує обов’язки начальника штабу батальйону. Артем зізнається, що якби не військова кафедра, то далеко не факт, що пішов би в ЗСУ. Займася би волонтеркою, безпілотниками, відбудовою зруйнованих територій. Чому не пішов би? Не через страх воювати, а через те, що в ролі солдата міг нести менше користі.
За час служби Артем встиг побачити, де військова система кульгає. Одна з головних проблем — управління. Багато командирів банально не вміють працювати з людьми. «Багато хто досі думає, як солдатів чимось зайняти — від паркану і до обіду. Реально вони вважають, що якщо солдата чимось не зайняти, то він збухається», — пояснює він.
Відтак у бізнесмена народились ідеї, як перенести кращий досвід з корпоративного сектору в армію. Сьогодні ми мало говоримо з Артемом про агро. Він каже, що бізнес для нього зараз — щось віддалене. Передусім в думках. Але саме аграрний досвід нашого співрозмовника може стати корисним в ЗСУ.
Чим відрізняються співбесіди з військовими і «білими комірцями», як застосувати ейчар-практики в армії та навіть банально проводити ярмарки вакансій, де шукати кулеметників? А ще, звідки була впевненість у тому, що війна неминуча і кого читати, аби дивитися на світ ширше? Про все це говоримо з Артемом Бєлєнковим.
Latifundist.com: Бачив, що ви проводите набір у бригаду. Судячи з опису, у вас нетиповий підрозділ.
Артем Бєлєнков: Ідея підрозділу була дуже проста — сформувати команду людей, які набираються зовсім іншим чином. Мотивовані добровольці, яких нормально навчили, в яких інвестували. І створити нового формату батальйон.
З самого початку все пішло складно. У якому контексті? Ми були окремим батальйоном в складі конкретної бригади. Між нами і тими, хто погодив саму ідею, була велика кількість людей, які приймають рішення, які щось бачили по-своєму. Люди, від яких ти залежиш.
Ми брали участь у бойових діях на Донеччині, а потім по поверненню виросли у окремий полк і одразу у окрему бригаду. А це в 10 раз більше, ніж той батальйон, з якого ми починали. Відповідно, інший масштаб, рівень управління і зовсім інша команда — по кількості людей, менеджерів — офіцерів, сержантів.
Наші задачі — брати участь у звільненні окупованої території. Тому зараз формуємось, тренуємось, відпрацьовуємо нормальну взаємодію.
Latifundist.com: Брати участь у звільненні окупованої території. А якісь паралелі можеш привести.
Артем Бєлєнков: Давай подивимось на прикладі Другої світової війни. Тоді були частини, які безпосередньо тримали лінію фронту. В цей час завжди, що з однієї сторони, що з іншої — формувалися свіжі частини. Вони були задіяні для конкретних задач — або прориву лінії фронту, або якихось там серйозних маневрів, або для підсилення інших підрозділів і т.д.. Так формується і наша частина.
Latifundist.com: Кого ви берете до себе?
Артем Бєлєнков: Ми відрізняємось тим, що у нас дуже багато цивільних людей. Багато хто до цього не знав, що таке армія. Але наша задача не позбирати чуваків по військкоматах чи в селах. У нас інша історія — люди самі приходять. На виході ти отримуєш різних по якості, мотивації, навичках людей.
І, відповідно, з точки зору менеджменту — ти не можеш підходити однаково. Для прикладу, у нас «не заохочуються» совкові підходи до людей.
Latifundist.com: Менеджмент — досі оперуєш словами з бізнесового минулого?
Артем Бєлєнков: Де-факто всі офіцери і сержанти — вони так чи інакше менеджери. Від рівня їх управлінських, комунікаційних навичок залежить життя людей. Я взагалі вважаю, що набагато легше навчитися військовій справі, якщо ти якісний менеджер, ніж мати військову освіту і навчитися якісно управляти.
Якщо ти в цивільному житті був успішним менеджером, розумієш, що таке комунікації, плюс ти до бісу стресостійкий та можеш в гарячі моменти вийти з холодною головою — у тебе в армії не виникне проблем.
Latifundist.com: Про це якось у ФБ писав Сергій Скок. Типу, якщо ви управляли командою, то в ЗСУ не загубитесь.
Артем Бєлєнков: Однозначно. Я вже давно хочу написати про це, але руки не доходять. Аграрії з управлінським досвідом, у кого є військова кафедра, хто є офіцерами запасу та «має яйця» і не боїться воювати в принципі — долучайтесь. Особливо, якщо є кому делегувати задачі і є можливість убезпечити сім’ю. Щоб нічого не відволікало. Бо людей не вистачає.
Але важливо, щоб ти був офіцером. Бо, якщо ти будеш солдатом, то вірогідність, що тобі дадуть можливість щось впроваджувати і реалізувати досвід — набагато нижче.
Latifundist.com: Ти згадав совкові підходи. Багато кліше навколо «совка». Що це у твоєму розумінні?
Артем Бєлєнков: Це коли ти людей вважаєш за гімно. Тобі на них абсолютно все одно. Для тебе важливіші процедури, твоя дупа, якийсь кар'єрний розвиток — нові погони, личка, звання або посада.
А якщо ти поважаєш людей, за них стоїш горою, підтримуєш, забезпечуєш, не даєш зайо..вати їх, то є віддача, вони по-іншому до тебе ставляться. І по-іншому готові воювати.
Latifundist.com: «Совок» — це ж необов’язково про вік. Такі підходи можуть бути і в наших з тобою ровесників?
Артем Бєлєнков: Сто процентів. За той невеликий досвід, що знаходжуся в Збройних силах, я бачив людей, яким по 20 з копійками, що ставилися до людей, як до гімна. А є 50+, які половину життя в армії, але в яких є повага, ставлять задачі нормальні і банально не задовбують людей.
Latifundist.com: Призовник від добровольця сильно відрізняється?
Артем Бєлєнков: Неймовірно відрізняється. Всім, чим тільки можна — мотивацією, підходами, в більшості випадків і зовнішнім виглядом.
По-перше, доброволець розуміє, чому він тут. Призовники навпаки — часто не розуміють, бо їм сказали сюди приїхати. По деяким ти одразу розумієш, що їм не до тебе (у більшості випадків), по деяким — тільки з часом побачиш.
Latifundist.com: Що зараз безпосередньо у твоїх обов'язках?
Артем Бєлєнков: Спочатку я був командиром кулеметного взводу у роті. Потім після участі у бойових діях став командиром роти. Зараз тимчасово виконую обов’язки начальника штабу батальйону. Серед іншого займаюся комплектацією підрозділу — це один з моїх безпосередніх посадових обов’язків. Плюс організація роботи штабу, забезпечення, робота з офіцерами, багато чого…
Latifundist.com: Твої підходи до співбесіди в бізнесу і в армії відрізняються?
Артем Бєлєнков: Ні. Я в першу чергу питаю людей, чому вони взагалі сюди прийшли. Цікавлюсь, який життєвий досвід був до цього. Намагаюся зрозуміти взагалі, що мотивує людину, веде її на війну. Бо буває різного рівня мотивація. Супермотивована людина — не завжди це та історія, яка мені підходить, у нашому конкретному підрозділі.
Якщо це ключова позиція — то ти дивишся на рівень ідеологічної підготовки, наскільки взагалі людина свідома. Командирів підрозділів і сержантів я обирав з огляду, чи в них є управлінський досвід. Навіть, якщо ти відслужив та був сержантом, а далі пішов працювати, наприклад, зварювальником, то навряд чи ти підійдеш на менеджерську посаду. Так, можливо, ти був топовий зварювальник, заробляв нормальні гроші, але в тебе немає жодної копійки досвіду управління людьми. Тоді це суттєвий ризик. Я тобі 10 людей дам, але не буду впевнений, що ти в ключові моменти будеш знати, як діяти.
Latifundist.com: З твого опису більше схоже на компанію, аніж на армію. Не думаю, що так у всіх ЗСУ.
Артем Бєлєнков: Ні, через те, що у нас людей набрали таких. Наприклад, мене неможливо загнати «в коробочку». Я просто не буду так працювати. Або в мене є можливості брати участь у розбудові, в управлінні, у впровадженні ідей та нових технологій, або мені це не цікаво.
Відповідно, у нас не заганяють «в коробочку». Далеко не у всіх підрозділах такі підходи. Все ж завжди йде від засновника — як у бізнесі від власника,
Є командири, для яких важливіше, щоб ти на документі поставив відступ в 3 см. А комусь плювати, який відступ, аби по цьому документу в частину передали 20 тепловізорів.
Latifundist.com: Ти з Маркусом в одному підрозділі. Схоже, він підходить під твій опис.
Артем Бєлєнков: Він був головним сержантом нашого батальйону, а зараз уже всієї бригади.
Деякі люди приходять, мотивовані лише на нього. І це нормально, як у бізнесі, коли приходять в компанію, бо імпонує керівник. Значить маркетинг ідеально справляється з залученням правильних людей, ресурсів. Тобто він, як і Притула у своїй ніші, виступає таким собі магнітом.
Його знають в обличчя, знають як ідейну, сучасну, заряджену людину. І з цією енергією люди хочуть працювати. Спочатку люди орієнтуються на нього. Але за 2-3 тижні вони знайомляться з багатьма іншими зарядженими козаками, починають тренуватись або працювати по своїм напрямкам і вже мотивовані більше на результат, на колектив, в якому працюють..
Latifundist.com: До речі, про зірок. Бачив, що у твоїй роті був DJ Тапольский.
Артем Бєлєнков: Так, він якраз зараз проходить навчання на крутому дроні. А ще у нас і посол України, і голови громад, і власники бізнесів, є руфер Мустанг (у 2014 році він розмалював радянську зірку в синьо-жовтий колір у москві), режисер Олег Сенцов... А у іншій роті — Сашко Положинський.
Але вони тут, як і всі інші бійці, — мотивовані на перемогу українців. Єдине, чим вони відрізняються — це тим, що можуть більше допомогти по забезпеченню чи рішенню якихось організаційних питань.
Latifundist.com: Давай повернемось на 9 місяців назад. Яким був ранок 24-го лютого?
Артем Бєлєнков: Був у Києві. Прокинувся пізно, бо спав, як вбитий. І десь о сьомій розплющив очі, бо почув звук сирени. Перша думка: війна. Але не було несподіванки. Бо всім, хто мене питав ще в грудні, я казав, що «буде повна жопа», І я впевнений в тому на 200%. Навіть зараз думаю, що ми ще до неї не наблизилися.
Latifundist.com: Що давало таку впевненість?
Артем Бєлєнков: Особисте відчуття на основі прочитаного, плюс аналіз подій 2014 року, воєн в Грузії, Чечні, Молдові, Вірменії. Де-факто імперія не розвалилася. Тимчасово розпалась у 1991 році, але свою ідею вона не змінила.
Багато читаю істориків, цікавих блогерів, біографії, мемуари колишніх президентів. Все до цього підводило. Не кажучи вже про 150 тис. військових на нашому кордоні.
Latifundist.com: Кого з цікавих авторів порадиш, хто підвів до цієї думки?
Артем Бєлєнков: Наприклад, Сергія Плохія. Дуже глибокий історик. Я його книжки читав ще до цього, дуже подобалось. Тімоті Снайдер, Ярослав Грицак.
Ти ж, коли читаєш матеріал, не просто думаєш «о, як автор класно сказав». Ні, ти накладаєш на власний досвід.
Latifundist.com: У чому росія прорахувалася?
Артем Бєлєнков: Вони провтикали і прорахувалися в усьому, у чому можна було прорахуватися. Базова концепція була хибна, що нас легко здолати, а від неї всі прорахунки. Взяти ту ж логістику, вона у них просто не витримує. А ще варто подякувати їх корупції в армії.
Latifundist.com: Ми майже не говоримо про роботу. Але як ця впевненість, що війна неминуча, відображалась на тобі, на роботі?
Артем Бєлєнков: Мабуть, останніх півтори місяці на нарадах та зустрічах у мене було відчуття, що це щось нерелевантне. Кожний раз, коли ми щось обговорювали, якісь ідеї, проекти, я задавав собі питання, що, можливо, через декілька місяців або через тиждень це і нікому не буде потрібно.
Але я не можу сказати, що до цього якимось чином готувався — економічно, чи організаційно. І це мій провтик. Мабуть, просто було складно прийняти цю історію. Тобто я її розумів, але не приймав.
Latifundist.com: Історія не має умовного часу. Але що б ти зробив? Евакуював всіх на Захід України?
Артем Бєлєнков: Справа не в евакуації. Я би організаційно до цього підготувався. Ставив би компанію на інші рейки, не витрачав ресурси на зайве. Формував би більші резерви, команду, яка буде в кризовий період працювати. І вже наперед зменшував цю кількість команди.
Але зараз для мене бізнес — щось таке віддалене. Передусім в думках. Навіть, коли питаю партнерів «Як справи?», то подумки я все ще на війні. Фактично я зараз не спілкуюся з бізнесом, не впливаю на процеси в компанії. Не цікавлюсь бізнесом.
Latifundist.com: Є такі, що дзвонять, питають щось по роботі, не знаючи, що ти воюєш? Типу «Артем, знаєш, тут таке діло, треба оцифрувати поля»?
Артем Бєлєнков: Інколи буває. Це люди, з якими майже ніколи не спілкувався. Бо більшість з близького кола знають, де я.
Але якщо заговорили про роботу, то я би багато речей з бізнесу переніс в армію.
Latifundist.com: Наприклад.
Артем Бєлєнков: Десь повторюсь, але це реально проблема. В армії зараз управляють неймовірною кількістю солдат люди, які мало що знають про управління. Так, є дуже багато класних бойових командирів, які в курсі, що таке війна. Які знають, що таке тактика, зброя. І знають, що таке люди. Але далеко не всі такі.
А може бути взвод чи рота, де є «піджачок», вчорашній бізнесмен. Ти виведеш 35 різних одиниць техніки, він не вгадає моделі та назви у 34 з 35, але при цьому в нього мотивований підрозділ, люди готові воювати, краще навчені та забезпечені.
Latifundist.com: Тобі закинуть, що це в теорії так звучить красиво. Бо війна може показати все з іншої сторони.
Артем Бєлєнков: Ну, дивись, я зі своїм підрозділом воював недовго, проти нас ЧВК, 8 з 12 чоловік поранили, але не менш достойно, ніж хтось із кадрових командирів інших підрозділів. Тим паче, нещодавно дізнався, що ми проти ЧВК воювали.
Якщо ширше взяти, Збройні сили треба реформувати, розібравшись, хто такий сержант, офіцер, і як ними стати, і якими бути. Це як на національному рівні стало питання «а що таке громадянин України?». І ми вже починаємо думати, може, як у країнах Балтії, аби стати громадянином, треба здати тести з мови, з історії. І по суті в армії така ж штука має бути. От би зараз серед офіцерів в ЗСУ провести тести з допомогою топових ейчарів, і попросити вибрати якісних менеджерів.
Latifundist.com: Вважаєш, багато відсіється?
Артем Бєлєнков: Думаю, зі 100% добре, якщо 30% буде дійсно крутих менеджерів. Я вважаю, що є командири, у яких треба прошивки оновити до актуальних. Деякі досі думають, як солдатів чимось зайняти — від паркану і до обіду. Реально вони вважають, що якщо солдата чимось не зайняти, то він збухається.
Тому має бути ейчарний елемент в армії. Не просто кадрова тема, вона в армії і так вже відпрацьована роками. Її треба навпаки оптимізувати і зменшувати.
На основні ейчар-підходів можна будувати корпоративну культуру. Ось ми бригада, тисячі людей, у нас є принципи, цінності, які нас об'єднують.
Latifundist.com: Як у «Азова».
Артем Бєлєнков: Так! Бо питання не лише в тому, що війна, ми всі за Україну. Це і так зрозуміло. А хто ми як організація? Що ми вважаємо правильним, а що — ні.
Я в роті намагаюсь побудувати таку історію. І треба її підтримувати, щоб у тебе культура не посипалась. Наша рота підняла планку у всьому, у підході до навчань, у забезпеченні, у комунікаціях. Ми вважали і вважаємо, що реально крутіші за інших. І таку тему треба культивувати і будувати.
Latifundist.com: Але чи не виглядає це все красиво в теорії? Бо в умовах бойових дій люди можуть себе проявляють абсолютно по-різному.
Артем Бєлєнков: Є такий стереотип, що коли у тебе в підрозділі всі спортивні красені, краще всіх бігають десятку і стріляють в десятку, то так буде і в бою. Але коли ти попадаєш під «замєс», то, справді, кожен може проявитися по-різному.
Коли ми були під Бахмутом, то не всі одразу себе проявляли так, як я очікував. Когось вважав красавчиком — у нього очі попливли. І ти маєш привести до тями, типу, ей, друже, збери кабіну!
А від декого очікував, що буду дивитися за ними. А на виході — перші включились. Ще й мене деякі включали, коли підвисав (посміхається — авт).
Latifundist.com: І ось тепер питання, наскільки ейчарні підходи прикладні для армії. Бо, як ти сказав, на одного зробив ставку, а він поплив.
Артем Бєлєнков: Ейчарні підходи і в бізнесі не дають 100% гарантію. Тому не дарма у хедхантерів є випробувальний термін, якщо кандидат не підійшов — йде заміна без комісії. Просто ейчар історія зможе виявити лідерів, правильних менеджерів. Бо їх можуть не побачити на радарі класичними підходами.
Latifundist.com: Тебе обурювало, коли повістки роздавали як спосіб покарання?
Артем Бєлєнков: Однозначно. Це повна фігня. Нікому не потрібні такі люди, взагалі не розумію, яка з них цінність. Лінію фронту такими людьми не втримаєш і деокупацію не проведеш.
Якби мені таких дали, не уявляю, що б з ними зробив. Хіба направити глибоко в тил або лишити на базі, щоб ходили в наряди і територію охороняли. Чи просто копати окопи. Але знову ж, які це будуть окопи? Можна ж по-різному копати. Тому я просто не бачу цих людей в армії. Бо не хочеш воювати — взагалі не йди в армію.
Інше питання, що треба правильно мотивувати людей. І я зараз не про гроші. Повернуся до прикладу Маркуса, до побудови корпоративної культури. Хтось, хто сумнівається йти в ЗСУ чи ні, якби побачив, що йому підходять принципи нашого підрозділу, команда, по-іншому дивився б на таку перспективу.
Latifundist.com: Робити ярмарки вакансій?
Артем Бєлєнков: Так, а чому ні. От я, наприклад, зараз шукаю молодих козаків, які в нас будуть кулеметниками. Ви можете прийти, подивитися, якою зброєю будете володіти, як ми тренуємось, як живемо. І от прийшло би 200 чоловік просто подивитися, що таке армія ближче, але вони «очкують». З них, може, 20 чи 50 будуть готові сказати: «Я готовий з цими чуваками воювати».
Latifundist.com: Для багатьох зарплата є мотивацією?
Артем Бєлєнков: Є такі люди. Я би, чесно, ніколи б не пішов на таку роботу за такі гроші (сміється — авт). Ризикувати життям за такі гроші і жити в таких умовах — ROI не той. У мене інша мотивація.
Але добре, що їх платять, ти можеш сім’ї перераховувати ці гроші.
Latifundist.com: Ти пішов, бо за плечима військова кафедра?
Артем Бєлєнков: Так. Я не впевнений, що пішов би в ЗСУ, якби не військова кафедра. Просто всю свою енергію я би перенаправив в інше русло. Волонтерка, БПЛА, відбудова… Для мене важливий мій ККД. А я хочу бути максимально ефективним і корисним.
Latifundist.com: У тебе було поранення. Давно відновився?
Артем Бєлєнков: Так, підлікувався і вже повернувся. Хоча де-факто не проходив реабілітацію — не було і часу, і можливостей. Я не той чувак, що буде там сидіти відлежуватися.
Latifundist.com: Розкажи про бойовий досвід.
Артем Бєлєнков: Ми були на південь від Бахмута. Мій взвод відправили на підсилення сусіднього батальйону. Біля Новолуганського. У нас були позиції, гірше не придумаєш. З трьох сторін русня (чвк-шніки із сєпарами). Постійно насипали нам з арти. Штурмували декілька разів за пару днів. У якийсь момент навіть дзвонив додому, щоб останній раз поговорити. Але як бачиш, зараз сиджу з тобою.
Костянтин Ткаченко, Latifundist.com
