Спочатку Україна, тепер Mercosur: польський аналітик про те, як ЄС щоразу шукає «винного» в зернових кризах
Дискусія навколо угоди ЄС–Mercosur повторює сценарій, який Європа вже проходила з Україною. Польський аналітик Мирослав Марчіняк пояснює, чому імпорт зерна давно став нормою для ЄС — і де насправді лежить проблема.
Здається, вже всі висловилися щодо угоди ЄС–Меркосур. А оскільки я й далі отримую запитання про те, як угода вплине на європейський/польський ринок зернових та олійних, нижче подаю свій коментар.
Наскільки у випадку яловичини, м’яса птиці та цукру існує загроза у вигляді конкуренції для європейського виробництва, настільки у випадку зернових і олійних угода не матиме великого значення. Чому?
Тому що Меркосур уже багато років присутній у Європі. Водночас «експерти» лякають, що після підписання угоди Європу заллють неякісні зернові з Південної Америки. Ті самі «експерти» пропустили, однак, одну важливу деталь: Південна Америка вже багато років є найбільшим постачальником соєвого шроту та сої до ЄС (щороку на ринок ЄС надходить близько 18–20 млн тонн шроту та 14–15 млн тонн сої). Більше того, це генетично модифікована сировина, яку в ЄС вирощувати не можна.
Чому так відбувається?
Тому що Європа потребує дешевого білка у вигляді соєвого шроту для виробництва кормів та соєвої олії для виробництва біопалив, яких вона не в змозі виробити на місці. І одразу попереджу запитання — ЄС/Польща не зможе замінити такі обсяги імпортованого соєвого шроту вітчизняним білком. У кращому разі можна лише незначною мірою зменшити потенційний імпорт.
У поточному сезоні Бразилія також є найбільшим постачальником кукурудзи до ЄС (переважно до Іспанії, Італії та Нідерландів). І тут знову сюрприз — це генетично модифікована кукурудза, яку в ЄС також не можна вирощувати.
Звідки такий великий імпорт кукурудзи? Тому що, так само як і у випадку білкових та олійних культур, ЄС не в змозі забезпечити власні потреби — річний імпорт кукурудзи до ЄС із третіх країн коливається в межах 18–20 млн тонн (переважно з України, Бразилії та Сполучених Штатів). І все це — в межах уже чинних угод. Сьогодні в ЄС діють змінні мита на імпорт кукурудзи з третіх країн.
Так склалося, що вже багато років імпортна ставка становить рівно 0%. Це означає, що європейські переробники можуть завозити необмежені обсяги кукурудзи, виробленої з використанням заборонених у ЄС засобів захисту рослин, або генетично модифікованої кукурудзи — і не лише з країн Меркосур.
Отже, де ж проблема?
У підході європарламентарів до сільського господарства ЄС, яке через їхні дії з року в рік втрачає конкурентоспроможність. Фермерам і суспільству нав’язали думку, що ми маємо бути більш «еко». Запроваджуються дедалі жорсткіші норми, вилучаються чергові активні речовини, що підвищує витрати на вирощування.
Але водночас брюссельських ухвалювачів рішень не турбує те, що вже багато років до ЄС надходять товари з третіх країн, вироблені за зовсім іншими стандартами. Чи гіршими? Якщо ті самі політики роками допускають їх на спільний ринок, то, мабуть, ні.
Запитання до політиків, а насамперед до європарламентарів, які сьогодні так гучно протестують проти потенційного напливу неякісної продукції. А що ви зробили, щоб зупинити цей імпорт у попередні роки? Адже зернові, олійні, м’ясо роками в’їжджають до ЄС.
Якщо ви погоджувалися на імпорт товарів, вироблених за іншими стандартами, то що зробили, аби компенсувати це фермерам ЄС? Готовий посперечатися, що більшість із вас навіть не знає, що ця сировина вже присутня в ЄС. Багато хто з вас зацікавився темою, бо бачить у цьому шанс здобути політичний капітал.
Точно так само виглядала публічна дискусія у випадку напливу зерна з України. Найважливішим був список імпортерів. Політиків і мейнстримні медіа не цікавила суть питання. Ніхто не з’ясовував, чому так сталося і як цьому можна було запобігти.
Мирослав Марчіняк, аналітик сільськогосподарських ринків компанії InfoGrain
Заголовок і лід — від редакції. Матеріал підготовлено на основі публічного допису автора у Facebook.
