Бразильська соя, кукурудза і цукор витіснять Україну з ринку ЄС? Чого чекати від підписання угоди з МЕРКОСУР
Джерело фото: Belganewsagency.eu
17 січня ЄС підписав найбільшу в своїй історії блоку угоди про вільну торгівлю з південноамериканським об’єднанням МЕРКОСУР, до якого входять Бразилія, Аргентина, Уругвай, Парагвай та Болівія. Буде створено зону вільної торгівлі для понад 700 млн людей: країнам Євросоюзу стане простіше експортувати в латиноамериканські країни автомобілі, техніку, вино та сири, натомість Європа збільшить квоту на ввіз яловичини, кукурудзи, сої, рису, меду, птиці і ряду інших продуктів.
Аграрії Франції, Польщі, Угорщини, Австрії та інших країн відверто бояться напливу дешевої агропродукції з МЕРКОСУР, просування угоди супроводжується масштабними протестами. Здається, Україні теж час напружитись — у Латинської Америки дуже потужний АПК, здатний легко потіснити нас з європейського ринку.
Latifundist.com розповідає, що нас чекає на наступний день після підписання угоди. Забігаючи наперед: в України зараз стільки проблем, що ситуація, яка виглядає катастрофою для польського феремера, для нас відчувається як малоприємна, але не критична подія.
Погана новина чи стимул нарощувати конкурентоздатність?
Угода з МЕРКОСУР для Києва — не просто погана економічна новина, а гучний сигнал тривоги, пише публіцист Пьотр Іздебський в колонці для «Економічної правди». Поляка, котрий роками живе в Ірпені, шокує відсутність реакції українців на подію, через яку в Варшаві та Парижі люди виходять на протести.
Пьотр Іздебський
публіцист, аналітик польсько-українських відносин
«Українські політики, здається, не помічають, що саме зараз вирішується доля того, чи буде Україні кому продавати свої товари після війни. Це мовчання небезпечніше за саму угоду, бо свідчить про те, що Київ неправильно зчитує сигнали із Заходу. А сигнал чіткий: «Давайте собі раду самі, ми робимо бізнес в іншому місці»
На його думку, сьогодні Україна для Європи — це передусім виклик у сфері безпеки, отримувач допомоги, буферна зона і «гребля» проти російської навали. Україна через війну не є привабливим ринком збуту для товарів з ЄС, тоді як країни Меркосур віднесено до категорії бізнесу, розвитку та отримання прибутків. Підписуючи цю угоду, ЄС підтверджує, що не бачить шансів на швидке закінчення війни в Україні, і знаходить альтернатвного постачальника продовольства в регіоні, де не летять російські ракети і немає ризику блокади портів чи знищення інфраструктури.
«Суперечки про зерно, малину чи транспорт знекровлювали нас політично. Але вихід на сцену Меркосур змінює все. Це фронт, на якому наша взаємна конкуренція парадоксальним чином може перетворитися на спільну силу. Польський фермер та український агрохолдинг мають сьогодні одного й того самого суперника: латифундії з Південної Америки», — пише Пьотр Іздебський.
Читати по темі: Польська інфраструктура простоює без українського зерна. Що кажуть про це «Вілія», «Агроойлтрейд» і польські експерти.
Попри стурбованість європейців, в короткостроковій перспективі підписання угоди не матиме значного впливу на торгові відносини України та ЄС в агропродовольчій сфері, пояснює керівниця напрямку АПК та біорізноманіття Ukraine Facility Platform Ольга Трофімцева.
Найімовірніше, сильні позиції України на європейських ринках зернових, протеїнових, олійних культур і олій збережуться. Але зменшиться потенціал зростання, особливо чутливих товарних груп — деяких зернових, м'яса птиці, цукру, меду.
«Я не очікую ефекту «Бразилія замінить Україну». Але варто розуміти, що політико-регуляторний аспект є не менш важливим за торговий: посилення конкуренції з третіх країн може стати тригером для подальшого поширення негативного наративу фермерів ЄС про несправедливу конкуренцію. Це загрожує посиленням запобіжників щодо імпорту з України, постійними спробами застосовувати «екстренні гальма», це і менша передбачуваність рішень на національному рівні, особливо в країнах-сусідах через тиск фермерів»
Короткостроковим виходом з цієї ситуації вона бачить роботу над підвищенням продуктивності в Україні, а також диференціювання структури виробництва і ринків збуту. Але це надзвичайно складно робити в умовах повномасштабної війни, знищення ворогом виробничих потужностей та інфраструктури.
«Україна має одну найсерйознішу перевагу над країнами МЕРКОСУР: перспектива вступу до ЄС. Чим швидше ми просуватимемось в цьому напрямку, тим більше посилюватимемо позиції відносно конкурентів з Південної Америки. Тобто після вступу України до ЄС, МЕРКОСУР конкуруватиме не з «українським імпортом», а з виробництвом ЄС (включно з Україною). Іншими словами: глибша інтеграція з ЄС і потенційний вступ є головними факторами пом’якшення ризиків і збереження нашої конкурентоспроможності», — підкреслює вона.
Тому на найближчі роки важливо розуміти, які інструменти діятимуть на внутрішньому ринку ЄС, які будуть інструменти САП, які перехідні домовленості будуть рамкою євроінтеграції України. Український агровиробник має зрозуміти, як, з одного боку, зберегити свою конкурентоспроможність, а з іншого — як швидко адаптувати європейські стандарти виробництва.
Пшениця, соняшник, ріпак — без змін, кукурудза — за ринковими цінами
У рамках угоди ЄС–МЕРКОСУР перегляд митних умов фактично обмежується кукурудзою, пояснює аналітик Argus Media Олексій Єрьомін. Саме для неї передбачені тарифні квоти та зміни режиму доступу на ринок ЄС. Пшениця, ячмінь і сорго, так само як ріпак і соняшник, не підпадають під тарифні зміни — умови торгівлі цими культурами угода не переглядає.
«Фактично ЄС уже кілька років не застосовує мито на імпорт кукурудзи. З серпня 2020 року ставка становить 0%, хоча формальний захисний механізм зберігається — мито може активуватися лише у разі різкого падіння цін на Чиказькій біржі. Востаннє цей механізм застосовувався у квітні–серпні 2020 року. Тож після підписання угоди з МЕРКОСУР режим торгівлі зерновими для ЄС по суті залишиться незмінним»
Український експорт має значно серйозніші проблеми, ніж угода у сусідів, додає він. Через війну, обстріли росіянами портів і торгових суден, а також удари по енергетиці та залізниці, Україна в цьому та минулому сезонах втрачає європейські ринки.
Він нагадує, що Іспанія і без угоди з МЕРКОСУР вже значною мірою перейшла з української кукурудзи на продукцію зі США та Бразилії. Не менше, або навіть більше, страждає і Франція, де агросектор активно протестує проти угоди. Франція ще у 2024/2025 МР поступилась Бразилії першим місцем на ринку Іспанії.
Також поки рано подавати угоду як однозначний успіх для латиноамериканських країн, наголошує Олексій Єрьомін. Євросоюз — це «річ в собі», де кожна з країн-членів окремо регулює своє законодавство. Тому попри всі заяви політиків, новини про узгодження і ратифікації документів, досі невідомо, чи будуть реально працювати всі положення угоди.
Ця угода — «довгобуд» європейської політики. Сторони почали переговори ще в 1999 році, у 2019 році була підписана її політична частина, а фінальний документ підписано вже в 2026 році. Оскільки узгодження тривало понад 25 років, фінальні параметри угоди встигли значно змінитись, а її реалізація може відрізнятись від прописаних зараз норм.
«Ймовірно, МЕРКОСУР ще зіштовхнеться з проблемами в торгівлі з ЄС, коли запрацює європейська бюрократія. Окремі країни почнуть висувати додаткові вимоги по якості, вмісту пестицидів або чогось іще: всього того, з чим ми зараз стикаємось при вступі в Євросоюз. Тому нема різниці: бразильська кукурудза, аргентинська чи українська — ринок ЄС дивиться на ціну, і ми будемо на ньому, якщо будемо конкурентними»
В України є соя, яку не «перекриє» Латинська Америка
Хоча соя і продукти її переробки входять в торгівельну угоду з ЄС, а Бразилія є її найбільшим світовим виробником (оцінка на 2025 рік — 179-180 млн т) — суттєвих змін для України очікувати не варто, пояснює Володимир Пугачов, виконавчий та регіональний директор у Східній Європі асоціації «Дунайська соя». Проте є ряд факторів, які все ж можуть повпливати на ринок, зокрема відтермінування до кінця 2026 року регламенту боротьби з розлісненням EUDR.
Юридичний відділ асоціації висловив побоювання, що в угоді з МЕРКОСУР є певні лазівки, які відкриють доступ бразильської сої на ринок ЄС без документальних підтверджень щодо ризиків для довкілля. Примітно, що водночас із цим українські виробники будуть зобов'язані оформлювати ці документи.
«Нібито в угоді передбачені певні компенсації, певна рівність доступу як для європейських, так і для латиноамериканських товарів. Подивимося, чи це буде так. Тим більше, що введення в дію EUDR вже двічі переносилось, і ніхто до кінця не знає, в якому вигляді воно запрацює. Єврокомісія має переглянути умови регулювання у квітні цього року, тому можливо, що під кінець року ми отримаємо зовсім інший EUDR»
Соя — це єдина культура, по якій ЄС є імпортозалежним, додає експерт. Дефіцит величезний: при виробництві на рівні 2,9 млн т, Євросоюз щорічно споживає 40 млн т сої та продуктів її переробки, якщо перераховувати на соєві боби. ЄС не має глобальних інструментів для швидкого збільшення власного виробництва цієї культури. Його потреби може частково закрити Україна, яка вирощує 4,8 млн т сої за офіційними даними, і до 6 млн т — за неофіційними.
Ці обсяги Європа готова викупити, і Україна тут конкурентна з Бразилією, навіть попри неспівставні обсяги врожаю. Точок росту тут кілька, одна з них — соя не-ГМО, завжди затребувана в ЄС. Бразилія не здатна замістити цей попит. При виробництві до 180 млн т сої, країна вирощує не більше 1-1,5 млн т не генномодифікованої культури.
«Такий продукт потрібен в Центральній Європі, зокрема на ринку Німеччини. Українські виробники сої не-ГМО можуть отримати довгострокові контракти з ЄС. Так, ми не можемо дати їм вал продукції на 30+ млн т, але можемо отримати високомаржинальні чи більш преміальні ринки, де премія за не-ГМО може стягати $15-30-40/т, а минулого року на очікуванні запуску EUDR доходила до $70/т», — підкреслює Володимир Пугачов.
Інша важлива в Європі характеристика — вуглецевий слід агропродукції. За даними «Дунайської сої» і ряду консалтингових агентств, сертифікована соя не-ГМО з України має вполовину менший вуглецевий слід, ніж бразильська. Українська соя залишається для ЄС більш привабливою через непоганий рівень агрономії, коротше логістичне плече і менші викиди при доробці та переробці. Щоб досягати успіху і мати доступ на більш преміальні ринки, українським виробникам слід враховувати регуляторні вимоги ЄС по декарбонізації агропродовольчих ланцюгів, наголошує Володимир Пугачов.
Також в серпні 2026 року в Україні повноцінно запрацює новий закон щодо контролю за ГМО-продукцією, нагадує він. Він передбачає можливість перевірки аграріїв Держпродспоживслужбою і штрафи для тих, хто вирощує незареєстровані ГМ сорти рослин. Примітно, що в Україні досі не зареєстровано жодного сорту сої-ГМО. Тому ймовірно, що більш пильний державний контроль підштовхне український бізнес вирощувати більше сої не-ГМО.
Хоча в деяких регіонах Бразилії збирають по два врожаї сої на рік, це суттєво не впливає на її конкурентоздатність в ЄС, наголошує Володимир Пугачов. Залізнична мережа країни погано розвинена, тому врожай везуть на великі відстані неасфальтованими дорогами в порти Атлантичного океану. Логістичні проблеми в Бразилії не менші, ніж у воюючої України, і в чомусь схожі на проблеми українських аграріїв і переробників. Тому майбутня угода не завадить Україні зберегти позиції на ринку ЄС, підсумовує Володимир Пугачов.
Український цукор ближче за латиноамериканський
Бразилія — найбільший світовий виробник цукру, і Україна вже конкурує з ним на різних ринках, нагадує голова асоціації «Укрцукор» Яна Кавушевська. Проте в України залишається можливість продавати цукор в ті країни, логістика поставки в які зручніша з України. Наприклад, бразильський цукор з тростини простіше і вигідніше доставити до Центральної Африки, тоді як у Північній Африці український цукор може конкурувати з бразильським продуктом. Аналогічно в країнах Близького Сходу, на Балканах та в деяких інших регіонах.
У відкритті європейського ринку для країн МЕРКОСУР немає позитиву для українських цукровиків, оскільки це прямий конкурент. Але продукція з Південної Америки не витіснить вітчизняну з Європи, підкреслює вона.
«Останні роки Україна виробляє стільки цукру, щоб закрити в ЄС всі потреби в імпорті. До великої війни у нас була квота 20 тис. тонн, у 2026 році ми можемо відправити в Євросоюз 100 тис.т, і потрібно вирішити, куди експортувати ще 600-700 тис., які виробимо цьогоріч. Якби квота була 200, 300, 500 тис. т. — ми б сіяли більше буряку і виробляли більше цукру, щоб мати якнайбільшу частку в імпорті на логістично близькому і преміальному ринку Європейського Союзу»
В українського цукру є кілька переваг перед латиноамериканським, додає голова асоціації. Європейським компаніям зручно купувати товар з України через гнучкі умови постачання: вони можуть вибрати будь-який розмір партії, будь-яку групу якості, будь-яку тару, можуть оперативно отримати відправлення або розпланувати постачання на потрібний період. Натомість цукор з Бразилії постачається морем великими партіями, і підходить для великих споживачів.
Крім того, у собівартості вирощування цукрових буряків в Україні ледь не половина припадає на європейські «розхідники»: насіння, ЗЗР, спеціалізовану техніку тощо. Це прибутки для компаній з ЄС, котрим вигідне продовження торгівлі цукром з Україною. Латиноамериканський цукор-сирець теж здебільшого переробляється до готовності на європейських рафнеріях, що дає прибуток бізнесу в ЄС, але вигоди від співпраці з Україною все ж неспівставні з бізнесом з іншого континенту.
Після набуття чинності угоди, Бразилія зможе постачати в ЄС без мит 180 тис. т цукру, додає вона. До цього квота Бразилії становила 363 тис. т, в рамках якої все одно сплачувалось мито €98/т.
«За нинішньої кон’юнктури цін це було стримуючим фактором. Так, у 2024-2025 рр в ЄС щороку заїжджало лише близько 30 тис. т бразильського цукру. Думаю, після підписання угоди весь обсяг квоти в 180 тис. т буде імпортуватись, що посилить тиск на ціни та конкуренцію з українським цукром», — зазначає Яна Кавушевська.
По біоетанолу у нас різні ринки
Угода про вільну торгівлю між ЄС та країнами МЕРКОСУР передбачає відкриття європейського ринку для 650 тис. т (825 млн л) біоетанолу на рік, уточнює виконавчий директор «Укрбіоетанолу» Тарас Миколаєнко. З них 450 тис. т зможе безмитно імпортувати хімпром Євросоюзу, а 200 тис. т буде дозволено ввезти для будь-якого використання, включаючи паливне. Мито на цей обсяг буде зниженим і складе 1/3 від стандартного.
Нова квота перевищує поточні фактичні обсяги імпорту з країн МЕРКОСУР. Наприклад, у 2023 році Бразилія експортувала до ЄС близько 295 тис. тонн (еквівалент 374 млн л), а у 2024 році — 103 тис. тонн (еквівалент 131 млн л). Однак, цифри варто аналізувати в розрізі призначення продукту.
Як зазначає Тарас Миколаєнко, треба розуміти, що описані вище умови не відчиняють «ворота» для навали бразильського біоетанолу на ринок пального і, відповідно, не становлять критичної загрози для українського експорту біоетанолу.
«Мова йде про 450 тисяч тонн «нових» безмитних обсягів виключно для денатурованого спирту під хімічні потреби. Українські виробники наразі майже не постачають технічний спирт для хімпрому ЄС, ми працюємо в паливному сегменті. Тому прямого перетину інтересів чи витіснення нашого продукту в цій ніші ми не очікуємо»
По молочних продуктах конкуренція в ЄС не посилиться
Європейська молочна галузь бачить переваги в угоді, розповідає провідний аналітик «Інфагро» Максим Фастєєв. ЄС вигідна угода з МЕРКОСУР, бо після її підписання Латинська Америка буде змушена імплементувати норму про правила географічних зазначень, тобто заборона реалізації сирів з назвою «Гауда», «Пармезан», «Фета» та інші. Це відчутно вплине на продажі сирів як в середині Латинської Америки, та і при експорті на ринки, де імплементовані ці норми.
В регіоні МЕРКОСУР є два потужних експортери: Аргентина і Уругвай, які покривають потреби дефіцитних країн регіону, в першу чергу, Бразилії та Чилі. Надлишки молочного балансу у вигляді сухого незбираного молока поступають на регіони Африки та Азії, де конкурують з Новою Зеландією.
«МЕРКОСУР наразі не є загрозою для імпорту молочних товарів в ЄС. Навпаки, європейські виробники високомаржинальних продуктів, в першу чергу, сирів, мають бажання «поборотися» за ринок Бразилії, тим самим знизивши ризики від китайських імпортних обмежень».
Україна в цьому ланцюжку не матиме майже ніякого негативного або позитивного впливу, навіть якщо врахувати варіант скорого майбутнього членства, тобто автоматичного відкриття для України доступу до МЕРКОСУР, констатує Максим Фастєєв.
