Вільні цистерни для олії рятують аграрію гроші та врожай кукурудзи — Степан Капшук, Укроліяпром
Джерело фото: Latifundist.com
Дискусія навколо черговості залізничних та портових перевезень набула великого розголосу. Занепокоєння колег із Всеукраїнської аграрної Ради зрозуміле: у пік збиральної кампанії логістика не повинна зупиняти рух зерна та вимивати кошти з господарств.
Ми в «Укроліяпромі» поважаємо цю позицію. Між виробником сировини та заводом немає конфлікту — ми в одному виробничому ланцюзі. З огляду на пікове навантаження на парк зерновозів, ми знімаємо вимогу щодо пріоритету на перевезення шроту. Водночас щодо рослинної олії пропонуємо подивитися на практичну користь для самого фермера, спираючись на сухі цифри та технологію.
Економіка ліквідності: чому продаж насіння на ОЕЗ захищає фермера від втрат на логістиці зерна
Представники ВАР у коментарях для Forbes самі наводили показовий розрахунок: за світової ціни на пшеницю близько $180/т складна воєнна логістика до портів та фрахт забирає до $100/т. На руках у господарства залишається $80/т — це нижче собівартості. Тобто, самостійний експорт сировини за поточними транспортними тарифами вимиває обігові кошти, а повернення валюти доводиться чекати місяцями.
Продаж насіння соняшнику на вітчизняні заводи дає зовсім інший результат:
- Розрахунок на місці. Завод купує сировину всередині країни, захищаючи аграрія від додаткових витрат на далеку логістику до портів;
- Швидка гривня. Господарство отримує розрахунок одразу після відвантаження за ринковою ціною, не беручи на себе валютні та морські ризики;
- Закриття термінових витрат. Фермер негайно отримує кошти на пальне, добрива, зарплати та виплати пайовикам, не заморожуючи капітал в експортних коридорах.
Звільнити елеватори: соняшник псується без переробки, а кукурудзі потрібні склади
Зараз в Україні стартує активне збирання кукурудзи — культури з найбільшим фізичним валом, яка потребує сушарок і вільних місткостей.
Насіння соняшнику через високу олійність (до 50%) практично неможливо довго тримати в полімерних рукавах чи тимчасових складах. За найменшої вологи воно саморозігрівається. Кислотне число стрімко зростає, насіння окислюється і перетворюється на некондицію, яку переробники не зможуть прийняти за базовою ціною.
Коли заводи переробляють сировину ритмічно, вони забирають соняшник у фермера одразу, вивільняючи стаціонарні елеватори та сушарки під вологу кукурудзу. Але якщо рух готової олії з ОЕЗів гальмується, підприємства зупиняють прийом сировини. Аграрій опиняється перед подвійним ризиком: соняшник втрачає якість на току, а нову кукурудзу немає куди зсипати.
Нуль конкуренції за вагони: цистерни не возять кукурудзу, а тягу використовують вчетверо ефективніше
Залізничні цистерни та хопери-зерновози фізично не можуть замінити один одного. Надання ритмічного руху олії не забирає у фермера жодного зерновоза.
Питання полягає у раціональному використанні спільної інфраструктури:
- Економія тяги. Магістральних локомотивів бракує. Проте наливний поїзд транспортує продукцію з високою концентрацією вартості. Пропуск одного потяга з олією за валютною виручкою та податковою віддачею дорівнює 4–5 потягам із зерном. Це суттєво зменшує зайвий пробіг тяги та розвантажує магістралі для всієї аграрної продукції.
- Пропуск до терміналів. Наливні поїзди мають проходити до своїх ізольованих естакад, аби не стояти в заторах на підходах до портів, коли самі олійні термінали вільні.
Морські танкери: спеціалізований флот не має простоювати, доки зернові причали працюють
Суховантажі під зерно та харчові танкери під олію вантажаться біля зовсім різних причалів і не конкурують за термінальні потужності.
Водночас харчові наливні танкери — це дефіцитний ресурс у Чорному морі. Залучити судновласника такого флоту в українські води вкрай складно. Коли танкер тижнями стоїть на зовнішньому рейді в очікуванні лоцмана чи зведення в конвой, це генерує шалені демереджі або призводить до відмови судновласників працювати з Україною.
Проведення танкера до вільного наливного терміналу не посуває балкери з зерном. Але для заводів це означає своєчасне звільнення берегових резервуарів і можливість безперервно приймати врожай у господарств.
Крім того, існує технологічна різниця: елеватор чекає місяцями, завод зупиняється за тиждень. Зерно в силосах може надійно зберігатися тривалий час. Олійноекстракційний завод — це виробництво безперервного технологічного циклу, де ємності під готову олію розраховані лише на 5–7 діб роботи. Затримка з вивезенням олії призводить до вимушеної аварійної зупинки ліній, мільйонних збитків і моментального закриття заводських воріт для прийому нового насіння в регіоні.
Два необхідні кроки для синхронізації логістики
Ми не просимо виняткових привілеїв, мова йде про елементарне технологічне узгодження:
- До «Укрзалізниці»: запровадити технологічний графік руху та виділення тяги для маршрутів рослинних олій у спеціалізованих цистернах, щоб запобігти зупинці переробних підприємств.
- До АМПУ: забезпечити безперешкодну лоцманську проводку та заведення харчових танкерів за фактом повної готовності наливних терміналів, не утримуючи спеціалізований флот на рейдах у загальних списках.
Такий підхід захищає інтереси експортерів зерна, забезпечує аграріям швидкі гроші за насіння та вільні елеватори під кукурудзу, а державі — максимальну валютну та податкову віддачу від транспортної системи.
