Що ж ми, православні, між собою не домовимося?, — Нікіта Калашніков про кухню ОЗК, найбільшого зернового оператора рф
Інтерв’ю з Нікітою Калашніковим ми публікуємо з усвідомленням ризику. Росіянин, який уже десять років живе в Латвії, за два роки до повномасштабного вторгнення почав працювати з одним із найбільших державних зернових операторів рф — «Об’єднаною зерновою компанією» (ОЗК). Структура входить у п’ятірку найбільших експортерів країни, стійко асоціюється з ім’ям нинішнього віцепрем’єра Дмітрія Патрушева, а російські опозиційні медіа називають її частиною «гаманця путіна».
Після 24 лютого 2022 року Калашніков регулярно з’являється в латвійських медіа, де публічно виступає проти війни та підтримує Україну. Його особу ми додатково перевірили за допомогою українських юристів.
Досвід спікера дозволяє зазирнути в закулісся роботи ОЗК. Засновник Graudu Sabiedrība SIA розповідає, як співпрацював із московським менеджментом, чому в компанії панувала атмосфера страху перед санкціями та як конфлікти навколо контрактів переросли у судові позови на мільйони євро. Його історія — про «кухню» корпорації, де прозвучала навіть фраза: «Що ж ми, православні, між собою не домовимося?».
Хотіли «дочку»
Latifundist.com: Як ви опинилися у зерновому бізнесі?
Нікіта Калашніков: Завдяки знайомству з Іваном Чеповим (перший заступник АТ «ОЗК» — прим. ред.), який тоді працював у Россельхозбанку з непрофільними проблемними активами. На той момент я займався виробництвом пластикової упаковки, зокрема для кондитерки. У них з'явилося підприємство, подібне до мого бізнесу, і вони шукали варіанти співпраці. Згодом він перейшов до «Об'єднаної зернової компанії» (ОЗК) і запропонував спробувати закупівлю зерна в Латвії, де я тоді проживав.
Це був 2019 рік, уже кінець сезону. Тобто я був досить новою людиною у цій сфері. Ми домовилися з терміналом у порту, який раніше працював із транзитним російським зерном. Через балтійські порти регулярно йшли обсяги з росії — іноді було дешевше везти сюди, ніж у чорноморські порти. 2020-го ми вирішили зареєструвати компанію як «дочку» ОЗК.
Latifundist.com: Це була стандартна практика для ОЗК?
Нікіта Калашніков: Ні, у них була «дочка» лише у Швейцарії і тепер у Дубаї. У Єгипті були спільні підприємства, але створення компанії у Латвії було скоріше ініціативою менеджменту. Однак виникла проблема: банки не хотіли відкривати рахунки, бачачи в акціонерах структуру ВТБ (тоді він контролював майже 50% ОЗК). Із семи банків шість відмовили. Тоді я зареєстрував компанію на себе. Це спростило схему, але навіть так банки вимагали пояснень щодо партнерів. У результаті два банки рахунки відкрили.
Усі ключові рішення ухвалювалися в Москві. Моє завдання — знайти фермерів, узгодити із ОЗК формулу ціни та підписати контракти. Перший сезон 2020/21 ми зібрали зерно на один «хенді» — близько 35 тис. т. Ціни зростали і всі залишилися задоволеними.
Latifundist.com: Для компанії з експортом у понад 3 млн т латвійське зерно виглядає краплею в морі. Навіщо вони взялися за цей ринок?
Нікіта Калашніков: Думаю, це була амбіція менеджменту. Вони хотіли виглядати як трейдери, а не лише сидіти на державній інфраструктурі у Новоросійську. Там вони «гребли лопатою» на терміналах, які й так працювали, а тут з'являлася можливість самим зібрати бізнес із нуля: знайти фермерів, організувати логістику, провести угоди через банки.
Для компанії з оборотом мільйони тонн це були невеликі цифри. Для окремих людей у Москві це була можливість показати себе, продемонструвати, що вони теж бізнесмени, які можуть створити міжнародний трейдинг.
Latifundist.com: У чому специфіка роботи трейдингу у Латвії?
Нікіта Калашніков: Фермери у Латвії консервативні, не люблять ризикувати. Тут сильні кооперативи — вони не лише купують зерно, а й забезпечують фермерів добривами, насінням, технікою, навіть агрономами. Розрахунки йдуть за бартерною схемою: ресурси видають восени, а оплата — урожаєм наступного року. Це зручно, хоч і фінансово невигідно для фермера, бо ресурси дорожчі, а зерно у них викуповують дешевше.
Тому я працював із тими, хто мав власні оборотні кошти і міг закуповувати ресурси самостійно, а зерно продавати за ринковими цінами. Нашим конкурентним плюсом була швидка оплата — більшість великих гравців тягнули із виплатами місяцями, а ми платили близько тижня.
Latifundist.com: Ви купували лише латвійське зерно?
Нікіта Калашніков: Не лише. До Риги везли і з півночі Литви, і з півдня Естонії. Литовські компанії на зразок Linas Agro орендували тут склади та постійно вантажили зерно. Також працювали і великі латвійські кооперативи, наприклад Latraps, якому навіть належить частка зернового терміналу.
Latifundist.com: Які загалом обсяги виробництва та експорту зерна в Балтії?
Нікіта Калашніков: Латвія виробляє близько 3 млн т, з яких експортується 2,2-2,3 млн. Литва — приблизно 5 млн т, з яких 3,5-4 млн йде на експорт. Обсяги тут не надто великі, але все ж таки є. Думаю, в ОЗК просто хотіли спробувати цей ринок експериментально.
«Кухня» ОЗК
Latifundist.com: Чи відчували ви у своїй роботі присутність держави чи спецслужб?
Нікіта Калашніков: У Россельхозбанку, де Чеповий працював раніше, це мало місце. Він розповідав, як йому дзвонив генерал ФСБ, розпитував про конкретні підприємства та суди. Там спецслужби були глибоко в темі і, гадаю, особисто зацікавлені.
В ОЗК такого я вже не бачив. Але відчувався постійний страх санкцій. Ніхто з менеджерів не світився у соцмережах. У них панувала якась конспірація. Навіть те, що трейдер GrainExport SA сидів фізично в офісі ОЗК, вони приховували.
Справа в тому, що в річному звіті їхнього новоросійського терміналу ще в 2014 році вони самі визнали ризик санкцій через Крим. І щойно з'являлася нова хвиля санкцій, одразу змінювали склад наглядової ради: виходили Костін (Андрєй Костін — багаторічний голова російського держбанку ВТБ — прим. ред.), Дмітрій Патрушев, а натомість з'являлися «номінальні» акціонери — наприклад, зять Лаврова чи навіть катарський фонд. Все це відбувалося синхронно з посиленням санкцій і мало очевидну мету — вивести компанію з-під ризику.
Latifundist.com: У медіа ОЗК нерідко згадують як політичний інструмент Кремля. Пригадую, про це писала «Нова газета».
Нікіта Калашніков: Так, журналісти «Нової газети» зараз роблять розслідування: вони вважають, що друга половина ОЗК разом із рядом зернових компаній входить до так званого «гаманця Путіна». Вони наводять аргументи, що ВТБ та інші структури є лише номінальними власниками. Я також давав коментарі для цього матеріалу.
Довести це у суді неможливо — таких доказів немає. Але те, як вони маневрують із структурами власності після кожної хвилі санкцій, є дуже показовим.
Latifundist.com: Ви часто їздили до росії на зустрічі із топами ОЗК?
Нікіта Калашніков: До 2021 року я приїжджав до Москви. Спочатку основним контактом був Іван Чеповий, згодом — комерційний директор Михайло Матвієнко. Якщо виникали проблеми з оплатою, я дзвонив до Чепового. Був ще трейдер Євген Макєєв, який стежив за цінами та надсилав мені ринкові звіти.
Конфлікти з ОЗК та «православні гроші»
Latifundist.com: Коли у вас із ОЗК почалися проблеми?
Нікіта Калашніков: У 2021 році вперше виникла серйозна проблема, коли ціни на зерно різко злетіли.
На початку року, коли я укладав контракти з фермерами, дехто хотів фіксувати ціну відразу. Трейдер ОЗК Євген Макєєв казав: «Нікіта, 200 євро — це вже історичний максимум, не буде вище. Ціна точно піде вниз. Щоб ми не прогоріли, якщо зараз зафіксуєш €200, восени воно вже коштуватиме €150. На фізичному зерні втратимо €50, але ці €50 відіграємо на хеджі. Ризик буде нівельований».
Але ринок пішов у протилежний бік — ціна не впала, а різко зросла до €280. І коли настав час постачати зерно, частина фермерів відмовилася виконувати домовленості: навіщо продавати по 200, якщо можна дорожче на ринку.
У мене був контракт на 40 тис. т із литовським трейдером. Він відмовився — вирішив: продам я дорожче. А я, відповідно, мав поставити це зерно ОЗК. У компанії говорили, що контракти були захеджовані, і на біржі накопичилося близько $2 млн збитків. В ОЗК наполягали: треба йти до суду. Це зіпсувало наші стосунки: там звинувачували мене, литовець теж сказав — винен Нікіта, а він «білий і хороший».
Latifundist.com: Чим це скінчилося?
Нікіта Калашніков: Перед Різдвом 2021-го я завантажив корабель, але ОЗК за нього не розрахувалися — приблизно $1,3–1,4 млн. ОЗК почала тиснути: мовляв, оформи боргові розписки, заклади частку компанії. А комерційний директор прямо сказав у Ризі: «Ми тобі не заплатимо, почекаємо, доки розберемося через суд». Фактично вони хотіли перекрити свої збитки за мій рахунок.
Тоді прозвучала показова фраза Чепового: «Що ж ми православні між собою не домовимося? А тут якийсь литовський фашист наші православні гроші забрав».
Після 24 лютого
Latifundist.com: 24 лютого 2022 року почалася війна. Ви росіянин у Латвії. Якою була реакція?
Нікіта Калашніков: У мене й так була напруженість із ними, а тут — війна. І ОЗК просто на два місяці зникла. Ніхто не дзвонив, не писав. До того ж, я чітко заявив у Facebook, що проти війни.
Latifundist.com: Як далі розвивалися події?
Нікіта Калашніков: Окрім історії з неоплаченим кораблем, була ще інша ситуація — із зерном, яке я вже викупив у фермерів, і яке лежало на складі у терміналі. За латвійським законодавством, поки не виписано накладних та експортних документів, право власності не переходить. Тож через судових виконавців вдалося частину вантажу повернути та розрахуватися з місцевими фермерами.
Latifundist.com: Як відреагували на ОЗК?
Нікіта Калашніков: Спочатку вони уперлися: «Зерно наше, йди нафіг». Але коли зрозуміли, що реально можу все забрати, почали переговори. У березні з'явився новий комерційний директор, який зайняв тверду позицію. А Чеповий телефонував особисто, пропонував «відмотати все назад» і розрахуватися за січневою ціною. Повна маячня. Переговори зірвалися, і вони вже подали позов до GAFTA.
Latifundist.com: Чим закінчився процес?
Нікіта Калашніков: Ми програли арбітраж у GAFTA. Було три контракти і по кожному окремо винесли рішення. Суть проста: я забрав зерно назад і продав, тоді як вони вважали, що воно вже їхнє. Другий позов стосувався «збитків» від литовського трейдера — 2 млн євро. Хоча сам Чеповий потім визнавав, що вони цей збиток «перевернули» у своїй звітності і нічого в них не залишилося. Очевидно, у бухгалтерії вони знайшли спосіб ці втрати не показувати.
Latifundist.com: Але ж усі документи та погодження проходили через Москву?
Нікіта Калашніков: Так, все йшло через ОЗК. Вони знали про цю історію з литовцями, але оскільки я був окремою юрособою, то вирішили перекласти все на мене: мовляв, винний постачальник.
Latifundist.com: Які суми ОЗК удалося відсудити проти вас?
Нікіта Калашніков: GAFTA присудила близько €6 млн, врахувавши лише частину моїх витрат на зберігання. І тепер вони з цими позовами прийшли до Латвії. За Нью-Йоркською конвенцією, щоб виконати рішення арбітражу в іншій країні, треба пройти короткий судовий процес на його затвердження. У нас у GAFTA було кілька окремих справ — за кожним контрактом, і тут у Латвії теж вийшло три окремі провадження.
Latifundist.com: Як завершилися суди у Латвії?
Нікіта Калашніков: За двома засіданнями вже пройшли — ми програли, подали апеляцію. Наразі на початку вересня буде апеляція, а за ще однією справою вчора було судове засідання. Якщо і там програємо, теж подаватимемо апеляцію.
І тут парадокс. У росії все просто: у іноземців із «недружніх країн» бізнеси відбирають без зайвих пояснень — суди просто переписують власність. Нещодавно у латвійського власника відібрали хлібокомбінат лише тому, що він є громадянином Латвії, який пожертвував на підтримку України через ziedot.lv.
А в Латвії, навпаки, судді настільки бояться вийти за рамки стандартної практики та враховувати інтереси держави та суспільства, що навіть у нинішніх умовах підтверджують рішення на користь російської держкорпорації. Хоча за нинішніх обставин це не зовсім юридично обґрунтовано. Юридично є чітко визначені підстави для того, щоб суди могли проконтролювати, чи не впливають на наслідки виконання рішення арбітражу важливі інтереси латвійської держави та суспільства. Якщо торкаються, є підстави відмовити у виконанні.
Latifundist.com: Якою була ваша захисна лінія?
Нікіта Калашніков: Здавалося б, відносно проста і, як нам здавалося, самоочевидна річ. Інтереси латвійського суспільства і держави зараз включають одну чітко ідентифіковану мету — послабити військовий потенціал росії і не допустити подальшої реалізації агресії. Виконання рішень арбітражу суперечило б цим інтересам держави та суспільства. Але суди навіть не заходили — вони просто підтвердили рішення арбітражу в Лондоні. Для мене це стало шоком.
Latifundist.com: Чи означає рішення латвійського суду, що кошти підуть на фінансування держави, проти якої Латвія запроваджує обмеження?
Нікіта Калашніков: Так, так і виходить. Наслідки виконання рішень GAFTA є такими, що при стягненні грошової суми, визначеної у рішенні арбітражу, відбудеться передача коштів російській державі, яка веде війну проти України. Наші юристи вважають, що суд мав оцінити відповідність наслідків виконання рішення інтересам Латвії та суспільства, зокрема меті послабити здатність росії вести війну.
Я очікував, що в Латвії врахують контекст: інтерес латвійської держави та суспільства в ослабленні військового потенціалу росії та стримуванні її від подальшої реалізації агресії з одного боку, і з іншого боку — державна компанія рф, яка допомагає фінансувати цю війну та, крім іншого, залучена до торгівлі викраденим українським зерном. Але судді пішли вузьким шляхом: «є арбітражне рішення — треба затвердити». Мій юрист був упевнений, що тут ухвалять інше рішення, а в результаті ми програли. Це було відверте розчарування.
Latifundist.com: А загалом щось змогли відсудити?
Нікіта Калашніков: Так, усі позови проти литовського трейдера виграв. Навіть встиг частину грошей стягнути, доки він не збанкрутував.
«До і після»
Latifundist.com: Після 24 лютого 2022 ви ще спілкувалися з Чеповим?
Нікіта Калашніков: Так, десь у березні 2022-го. Ми вже розуміли: бізнес у Латвії із ОЗК закінчився, але треба було закрити справи. Іван тоді сказав мені: «Нікіта, потерпи. Туман війни розсіється». Мовляв, все якось уляжеться, і ми зможемо працювати далі. Навіть у березні 2022-го він ще так вважав.
Latifundist.com: До речі, а що з їхньою «дочкою» Grainexport SA?
Нікіта Калашніков: Після початку війни Grainexport SA згорнув активність, перестав брати участь у тендерах. Натомість у них з'явилася «дочка» у Дубаї. Я бачив їхню делегацію на зерновому форумі у 2023 році: Чеповий, гендиректор Сергєєв, спікер Боломатова та Глєб Патрушев, родич екс-міністра.
Latifundist.com: Зараз ви багато говорите про політичний контекст. А чи звертали ви увагу на нього до 2022 року? Адже тоді компанія була пов'язана з оточенням Патрушева. Може здатися, що раніше це вас не бентежило, а коли виникли фінансові розбіжності, ви взяли на озброєння політику.
Нікіта Калашніков: Так, це питання я ставлю собі і сам. Можу сказати що моє ставлення до нього радикально змінилося після лютого 2022 року. Світ розділився на до і після, на тих хто за або проти. Або ти жертвуєш на ЗСУ, або ти з «рускім міром». Я вибрав для себе перше.
