Від кукурудзи до картоплі фрі: МАЇС створює перший в Україні завод з переробки картоплі
Україна — єдина країна Європи, де досі не виробляють картоплю фрі. Тепер ситуація зміниться: компанія «МАЇС» будує перший завод повного циклу з переробки картоплі. Той самий «МАЇС», відомий як один із піонерів української селекції кукурудзи.
Підприємство буде виготовляти до 60 тис. т готової продукції на рік і працюватиме за змішаною моделлю — частково на власній сировині, частково на контрактах із фермерами в радіусі 150 км.
Як розповів засновник компанії Сергій Терещук, «це не просто бізнес, а перший крок до створення в Україні цивілізованого ринку картоплі».
Latifundist.com: Сергію Миколайовичу, коли говориш «МАЇС» — перше, що спадає на думку, це кукурудза і селекція. Що підштовхнуло піти на інший ринок — переробку картоплі?
Сергій Терещук: Так, «МАЇС» асоціюється з кукурудзою — з цього все починалося. Але для нас завжди головним була не лише селекція, а технологія як система: від насіння до кінцевого результату.
Україна зробила ставку на зернові, насамперед на кукурудзу, і ми працювали над тим, як зробити цей процес ефективним. Тепер бачимо, що час вимагати нових напрямів, де є прогалини. Переробка картоплі — саме така ніша.
Latifundist.com: Тобто логіка та сама, що й тоді: йти туди, де порожня ніша?
Сергій Терещук: Саме так. Ми вже мали проєкти і в тваринництві, і в садівництві. Тепер вирішили сфокусуватися на тому, чого в Україні просто немає — переробці картоплі.
Україна — єдина держава Європи (і, мабуть, навіть Близького Сходу), де немає виробництва картоплі фрі. У Туреччині — 10 заводів, у Польщі — три великих і ще один менший. А в нас — нуль.
Ми весь час розповідаємо, що українці люблять картоплю, ми у світовій четвірці виробників. Але при цьому не маємо власного виробництва того продукту, який українці споживають щодня.
І мова не лише про картоплю фрі. Ми плануємо також виробництво картопляних пластівців (flakes), які використовуються у хлібопекарстві, ковбасному виробництві, стравах швидкого приготування. Сьогодні все це завозиться — з Польщі, Нідерландів, Німеччини. Але спочатку — саме фрі. Бо це наймасовіший продукт, який потрібен і HoReCa, і роздрібній торгівлі.
Latifundist.com: Ви ж уже мали досвід вирощування картоплі?
Сергій Терещук: Так, і скажу чесно — досвід невдалий. Ми вирощували картоплю, купували американські комбайни, вкладалися в сховища. Але картопля — надзвичайно затратна культура.
Якщо є надвиробництво, ціна падає — і збитки миттєві. Є навіть таке прислів’я: картопля, не продана навесні, — це вже гній, тільки дуже дорогий.
Ринок картоплі — циклічний, ціна хороша один рік із трьох-чотирьох-п’яти. Без переробки цей бізнес просто не може бути стабільним. Подивіться: у нас є заводи з виробництва чіпсів — PepsiCo, Mondelēz, Клуб Чіпсів в Дніпрі — і це успішні історії. А от заводу з виробництва картоплі фрі немає зовсім.
Інвестори з-за кордону не раз цікавилися, але всі зупинялися на одній проблемі — в Україні немає сировини потрібної якості. Тому ми вирішили в цей сегмент піти.
Latifundist.com: У чому специфіка цієї сировини?
Сергій Терещук: Це не та картопля, яку можна купити на базарі. Для фрі потрібні спеціальні сорти — з певним вмістом сухої речовини, правильної форми бульби, стабільною структурою, певними смаковими характеристиками. З маленької картоплі соломку класу «А» не зробиш.
Ми вже кілька років займаємось випробуванням сортів, підбираємо ті, що добре ростуть у наших умовах і відповідають вимогам для переробки.
Latifundist.com: Тобто фактично ви створюєте власну базу насінництва під завод?
Сергій Терещук: Так, починаємо із насінництва. Це найскладніша частина, бо картопля — культура набагато складніша за кукурудзу. Я вам скажу відверто: кукурудза й картопля — навіть не в одному вимірі складності. Картопля у десятки разів складніша. Тут безліч невідомих: волога, віруси, ґрунт, клімат.
Посіяти кукурудзу сьогодні — найпростіше в агробізнесі. З гарним насінням і сучасною технікою 10-12 тонн урожаю отримує будь-який фермер. А от картопля — це десятки змінних факторів, десятки ризиків. Тому вона і складна, і цікава водночас.
Отож, ми почали з елітного насіння, закупили його в Європі, розмножили, отримали гарний урожай, перевірили на віруси й заклали у сховище. Наступного року з цього насіння вирощуватимемо вже виробничу картоплю.
Далі — полив, живлення, захист, техніка. Усе має бути пов’язано в єдиний цикл. Бо картопля фрі — це культура, яку неможливо виростити без поливу. Бульба має бути великою — 8, 12, 14 см, видовженою, щоб отримати гарну соломку.
Такої картоплі в Україні майже немає — тому і не було заводів. Але у нашій зоні (Черкащина, Київщина) є полив, є досвідчені господарства — виростити можемо.
Latifundist.com: Який перший крок у проєкті та на якому ви етапі з обладнанням?
Сергій Терещук: Починаємо з лінії для картопляних пластівців і борошна — обладнання вже закупили. Це близько 15–20% вартості всього заводу. Далі — повна лінія картоплі фрі.
Latifundist.com: Коли завод запрацює повноцінно?
Сергій Терещук: План — через два роки. На повній потужності підприємству потрібно приблизно 180 тис. т картоплі на рік.
Latifundist.com: Скільки буде своєї сировини, а скільки — давальницької?
Сергій Терещук: Самотужки не потягнемо. Модель змішана: частину вирощуємо самі (щоб гарантувати безперервну роботу), решту — з контрактами з фермерами у радіусі ~150 км (насамперед уздовж Дніпра). На старті наша частка може бути більшою, але ціль — не менше 50% власної сировини.
Latifundist.com: Що у вас зі сховищами?
Сергій Терещук: Вже маємо сховище на 20 тис. т. Потрібно ще щонайменше чотири — проєкти робимо. Логіка проста: купи у фермера — поклади в свої сховища — переробляй цілий рік.
Latifundist.com: У вас за планом передбачено виробництво 60 тис. т фрі на рік. Скільки з цього обсягу складе внутрішній ринок?
Сергій Терещук: Внутрішній ринок не «переварить» ці обсяги повністю, та ще й є імпорт, тому орієнтуємося на Україну + експорт: ЄС і Близький Схід. Ринок фрі та напівфабрикатів у світі зростає на 5–7% щороку — є куди масштабуватися.
Latifundist.com: Forbes цитував Миколу Гордійчука з Agrico, який оцінює внутрішній ринок фрі у 20 тис. т. Ви погоджуєтесь?
Сергій Терещук: Я думаю, він більший — близько 30 тис. т на рік, це скільки зараз складає імпорт. Тут є частка «сірого» імпорту — частина картоплі-фрі заходить неофіційно. Але головне — споживання щороку зростає на 5–7%.
І я впевнений: коли українці повернуться після війни, багато хто вже не захоче мити чи чистити картоплю вручну. У світі люди купують готову, почищену, помиту картоплю — або просто йдуть у ресторан і замовляють фрі. Ми змінюємося разом із цим світом, тільки швидше — бо наздоганяємо.
Latifundist.com: Можливо, я помиляюся, але складається враження, що в картоплі, як і у молочці, починається процес індустріалізації. Стає менше дрібних фермерів, натомість з’являються великі виробники. Ви це також відчуваєте?
Сергій Терещук: Так, інакше й бути не може. Я це бачив ще тоді, коли працював у держадміністрації й займався розпаюванням земель. Тоді підтримка дрібних господарств із кількома коровами виглядала як вимушений етап. Але якісне молоко не зробиш удома — без техніки, без лабораторій, без ветеринарії. Тому ферми стали більшими, вижили сильніші, прийшли технології.
Це нормальний процес. Сьогодні господарства отримують 30–35 літрів молока на день з корови — це вже інший рівень, інша ефективність.
Так само буде і з картоплею. Приходять технології, полив, контроль вологості, селекція. Це неминуча еволюція, і чим швидше вона відбудеться, тим швидше ми перестанемо плентатися позаду європейських країн. Але це не означає, що малий фермер не зможе також розвивати напрямок картоплі.
Latifundist.com: Ви згадували, що проєкт будується в індустріальному парку. Це дає реальні переваги?
Сергій Терещук: Так. Ми ще раніше планували завод в іншому місці, але саме формат індустріального парку прискорив рішення. По-перше, це пільги на імпорт обладнання, податки, енергоносії. По-друге, це середовище, де легше залучати партнерів та інвестиції.
Якщо держава грамотно підтримає цей механізм і забезпечить контроль, індустріальні парки можуть стати реальною точкою промислового зростання агросектору.
Latifundist.com: Можна сказати, що частково розвиток переробки стимулює фермерів до диверсифікації?
Сергій Терещук: Так, фермери теж це розуміють. Не можна сіяти одну кукурудзу — повинна бути сівозміна. Це і родючість зберігає, і землю ефективніше використовує.
Монокультура — це ризики, у тому числі фітосанітарні. До нас ідуть шкідники з Європи.
Latifundist.com: …діабротика та ж.
Сергій Терещук: 100%. Тому навіть економічно аграрії дотримують сівозміни, але при цьому шукають баланс, рахують, як зменшити ризики. Для цього потрібен прозорий і прогнозований ринок.
Latifundist.com: Що маєте на увазі під прогнозованим ринком?
Сергій Терещук: Подивіться, як це працює в Європі. Фермер, який вирощує картоплю, заздалегідь підписує контракт із переробником. Він знає, скільки посадить, який очікує врожай, по якій ціні продасть.
Переробник теж має свої контракти з торговими мережами і розуміє, скільки заплатить за сировину. І це дає змогу всім — і фермеру, і заводу, і мережам — зменшити волатильність.
Latifundist.com: Тобто уникнути великих цінових гойдалок?
Сергій Терещук: Так, це дуже важливо, але вони все рівно будуть. Як от у Європі, де цього року посадили на 10% більше, ніж торік, і ціна впала.
Але той, хто мав контракт, заробив менше, ніж у піковому році, зате гарантовано заробив. А той, хто ризикував і продавав на відкритому ринку, — змушений продавати нижче собівартості.
Це й є цивілізований ринок — із договорами, з розподіленням ризиків між фермером, переробником і ритейлом.
Latifundist.com: А в Україні цей ланцюжок ще не працює?
Сергій Терещук: Поки що — ні. І це головна перешкодадля формування стабільного бізнесу. Потрібні закони, які гарантують розрахунки та обмежують тиск торгових мереж. Бо зараз вони можуть просто сказати: «Не беремо продукцію, забирайте». І виробник залишається з ризиками сам на сам.
Такі речі треба регулювати на рівні держави через створення правової основи, забезпечення конкурентності, підтримку і надання субсидій, запровадження держпрограм.
Держава має допомогти встановити правила для захисту конкуренції. Це важливо для стабільного розвитку як всього агробізнесу, так і переробки та торгівлі.
